«Віденська змова» — погляд очевидця

З такими словами звернувся до мене чемпіон світу з боксу, Герой України, мільйонер Віталій Кличко, коли його до мене в офіс привів Дмитро Андрієвський.

Дмитра я знав ще за часів політичної партії Нашої України . Ми разом були у Раді партії. Я нагадаю, що очолював Юридичний Департамент Нашої України.

Я також вже згадував, що після дострокових виборів до Парламенту у 2007 році, на яких я був Першим заступником Керівника юридичного департаменту Блоку « Нашої України — Народної Самооборони», я відмовився від посади Заступника міністра юстиції України Оніщука М.В. та пішов у приватну практику. Ось про той час я вже згадував: https://www.facebook.com/share/p/19WeVKT6Zu/?mibextid=WC7FNe

Природньо, що займаючись тривалий час юридичним супроводом різних виборчих кампаній, я мав репутацію одного із найкращих спеціалістів у галузі виборчого права. Хоча новостворена мною Правнича Група «Колегіум» і мала загальну спеціалізацію, але виборчого хисту я не втратив. Також забрав із собою деяку частину свого колективу з Нашої України, до прикладу свого товариша Олега Діденка, та плюс відшукав через сотні персональних співбесід, досить грамотних молодих людей «з вулиці» як то Андрій Помазанов та Олена Гатауліна. Згодом Андрій Помазанов став народним депутатом України, перед тим координуючи виборчий юридичний напрямок у команді Яценюка, Олег Діденко — нині голова ЦВК, а Олена Гатауліна — Секретар ЦВК нині також. Дуже багато моїх колишніх підлеглих у різні часи юридичної виборчої практики — нині працюють у ЦВК ( про це напишу пізніше).

Мої навички у виборчому праві знав і Андієвський, тому і рекомендував Кличку.

Я не дуже хотів полишати юридичний бізнес. Ще й рік не пройшов як ми почали, а вже у нас був престижний офіс на вулиці Володимирівській у ТММ центрі, декілька нормальних «якірних» клієнтів та бажання розвиватися і заробляти добрі гроші. Натомість національний патріотизм з молодечим максималізмом взяли своє і я погодився. Я ЙОМУ ПОВІРИВ! Погодився допоки без відриву від основної роботи.

Період створення Блоку Кличка, партії УДАР, опозиційної діяльності у Київраді та Парламенті, Революції Гідності та пост революційних моїх відносин з Віталієм Кличком, як робочих так і не робочих- потребує не одного і не десятка окремих дописів. Повірте, це було цікаво, пізнавально та небезпечно одночасно. А ще — це було безкоштовно, у моєму випадку це була інвестиція у політичне майбутнє. Це було, можливо, не на ідеологічній основі, як у Віктора Ющенка, але точно на щирих, теплих, дружніх почуттях , довірі та вірі у те, що Віталій мені казав, коли запрошував до команди. Так, можливо зараз це викликає у вас саркастичну посмішку, вона і у мене пробігла по обличчю, але тоді на це не було жодного натяку чи факту. Так от. Віталій тоді був щирий у своїх намірах.

Все змінилося із приходом в команду Віталія Ковальчука. Вірніше не з приходом у команду( у списку до Київради 2008 року він був на 25 місці : https://www.unian.ua/…/amp-113632-spisok-bloku-klichka…), а з приходом до керівництва Виконкомом партії УДАР у 2010 році.

Віталій Ковальчук — це був такий собі «Єрмак» Віталія Кличка. Наше перше знайомство з ним потребує окремої історії. Воно досить повчальне та цікаве. Але зараз не про те. Я програв Віталію Ковальчуку у боротьбі за спосіб наповнення партійних фінансів. Я переконував Віталія Кличка, що йому українці готові повірити, за умови ведення прозорої партійноі діяльності та будуть фінансувати чесну народну політичну структуру. Ковальчук вважав, що українці до цього ще не еволюціонували і фінансування мусить бути централізованим. Віталій Кличко обрав централізоване фінансування. Я програв у ідеологічній основі. Я, потім, ще багато разів програвав Віталію Ковальчуку у протистояннях де я відстоював інтереси Віталія Кличка, як мого товариша, лідера і людини, що запросила мене до себе у команду одного із перших. Ковальчуку вдалося за допомогою внутрішніх інтриг змістити Дмитра Андрієвського, як Єрмаку усунути Богдана. Звісно він не один раз хотів і мене виштовхнути від Віталія Кличка. Але Віталій особисто цього не давав зробити. Аж до того моменту, коли Віталій Ковальчук не встановив повний контроль над партією УДАР, фракцією у Парламенті та і особисто над Віталієм Кличком. Наслідок для Віталія — «Віденська змова» та втрата партії УДАР як політичної сили. А для мене і сотень тисяч щирих ударівців — знищення партії та перспектив, як особистих, так і державних. Повірте, мої часи в УДАРІ та із справжніми ударівцями були чудовими. Я ще напишу про це окремо. Про щирих, фахових та патріотичних романтиків, що тягнулися до Віталія Кличка як до маяка у буревій на морі. Ми вірили у благородність ідей та можливість змін. Але люди, що почали фінансувати партію, від імені яких і діяв Віталій Ковальчук ( якого недаремно називали Берія) бачили у партійній діяльності інший зиск.

Сам Віталій коментував фінансування партії так: https://interfax.com.ua/news/general/117708.html

Ви справедливо запитаєте — ти що цього не бачив? Чесно, бачив, та не все!

Як я міг не довіряти Лідеру своєї команди. А він вперто все заперечував: https://lb.ua/…/192846_klichko_otritsaet_blizost…

Хоча вже тоді досить знані політики публічно говорили наступне: https://buknews.com.ua/…/udar-ie-proektom-hlavy-ap…

Особливо очі відкрилися під час та опісля Революції Гідності.

Велика частина «старих партійців» весь час боролися із «Берією» і його впливом. Неодноразово Віталій Ковальчук ( який доречі, згодом одружився на Наталії Агафоновій, яку згадували у публікації як креатуру Сергія Льовочкіна і подругу його сестри Юлії ) досить доброзичливо та на вигідних умовах пропонував мені пристати на його сторону та перестати надмірно « опікати» Віталія Кличка. Зрозуміло, що я не те що не погоджувався, я ще більше ставав на дибки! До сьогодні дивуюся як я ще й вижив у тому гадюшнику. Хоча намір мене ліквідувати був і не здійснився завдяки Господу Богу і моєму вірному другу. Трохи вже згадував цю історію колись. Колись опишу детальніше.

Це все було необхідним вступом, задля подальшого розуміння подій та впливу людей яких я згадав на ті події і подальшу долю Віталія Кличка.

Так от — що передувало «Віденській змові» у моєму теперішньому розумінні спираючись на факти та мою особисту участь.

Не кожен зараз згадає, що Петро Порошенко на початку 2013 року і не мріяв обійняти пост Президента України . Не віриться? А даремно. Ось що про це казав сам Петро Олексійович на початку лютого 2013 року: https://www.pravda.com.ua/news/2013/02/11/6983300/index.amp

І це не дивно. Бо на той час рейтинг Порошенка був у десять разів меншим за рейтинг Кличка.

До прикладу ось що писали ЗМІ у лютому: https://www.pravda.com.ua/news/2013/02/11/6983300/index.amp

Так от.

У листопаді 2012 року команда Януковича прийняла новий закон про референдум. Фахівці миттєво розгледіли небезпеку. Ось до прикладу коротко:

Я зрозумів, що це юридичне підгрунття під зерна сепаратизму, що щедро розсіває «Український вибір» Медведчука по усій Україні проводячи свої багаточисельні форуми. Про це слід написати окремо.

Юридичні посіпаки на чолі із Портновим активно просували цю легітимацію майбутніх парадів сепаратизму регіонів. То ж справа у тому, що прийнявши цей закон про всеукраїнський референдум, вони визнали таким, що втратив чинність закон « Про місцеві референдуми». Тобто прибрали юридичну основу проведення місцевих референдумів. А немає закону — то роблю як хочу! Так вони з москалями і робили, захоплюючи наші суверенні території, як показав час.

Розуміючи і прогнозуючи це я не сидів склавши руки.

У березні місяці опозиційна юридична команда підготувала текст Конституційного подання щодо визнання неконституційним медведчуківського закону про всеукраїнський референдум. Я активно збирав підписи під цим поданням.

До речі, воно було підтримано Конституційним судом України але значно пізніше.

Отож підійшовши до чергового народного депутата України — я запропонував підписати це подання до Конституційного Суду України. Це був мажоритарник Петро Порошенко. Я знав його ще з 2001 року, коли він керував Центральним Штабом Нашої України Віктора Ющенка. А я працював там заступником Керівника Секретаріату Центрального Штабу. Окрема історія як я туди потрапив. Але це втрапляння кардинально вплинуло на моє життя. Окремо опишу іншим разом.

Так от, я запропонував підписати, пояснив, що до чого і він погодився. Між іншим я йому і кажу: « Петро Олексійович, ну який з вас мер Києва? Це ж не ваш рівень. Ви ж і в РНБО Секретарем були, і міністром закордонних справ, і міністром економіки — Ви ж готовий Премʼєр міністр України при Президенті Віталії Кличку!» на що Петро Олексійович посміхнувся і сказав, що він не проти, про те, у нього немає таких відносин з Віталієм, щоб розмовляти на такі делікатні питання. Я без зайвих запропонував йому таку зустріч організувати, з огляду на мої довірливі та дружні стосунки з Віталієм. Він пристав на це. До речі, десь є фото цього моменту у залі Парламенту. Віднайду — опублікую.

Я вже згадував вище про Віталія Ковальчука і про його вплив у партії Удар та фракції у парламенті. На той час він був Керівником Виконкому партії УДАР, а я його заступником з правових питань. Хоча у нас досить часто були протистояння та суперечки але робочу субординацію я завжди витримував. В тому, до речі, і була моя помилка, що я не користувався надмірною можливістю впливати на Віталія. Пізніше Ковальчук погрузить Кличка у повну голограму власного впливу. Більш того — перетягне на себе вплив більшістю членів фракції, шляхом інтриг та преференцій. Фракцією фактично на кінець 2013 року управляв Ковальчук.

То про робочу субординацію. Я підійшов до Віталія Ковальчука та проінформував його про розмову, що відбулася між мною та Петром Порошенком. І сказав, що перебалакаю з Віталієм. Його якраз не було у залі Парламенту. Що що, а Віталій Ковальчук мав гострий розум. На той час він був у тісних відносинах з Арсенієм Яценюком. І саме його він і хотів бачити у владі. А тут у нього в голові, мабуть, склався джекпот ! Який ви запитаєте? А такий. Мене він попросив не переживати і сказав, що передасть все Віталію. Я повірив. Що відбулося далі — мені розповів чоловік, що був свідком наступної зустрічі.

Віталій Ковальчук передав всю цю інформацію не Віталію Кличку, а Юрію Стецю. Погугліть — надвпливова людина в оточенні Петра Порошенка на той час. На тій зустрічі була озвучена наступна пропозиція. Президент — Петро Порошенко, Премʼєр міністр — Арсеній Яценюк, а Віталій Кличко — мер Києва. На закиди Стеця, що Віталія необхідно на це умовити, Ковальчук відповів, що він це забезпечить разом із людьми, що співфінансували партію УДАР.

Отак почалася велика гра в темну. Де грали не тільки нас, а і Віталія Кличка.

На Кличка почали інформаційно тиснути, що не допустять до реєстрації кандидатом у Президенти. Формували сумнів. Навіть закон спеціальний прийняли.

Я памʼятаю як мене переконував Віталій Ковальчук, що це реальний сценарій. На що я активно заперечував і йому і публічно: https://zn.ua/…/v-udare-uvereny-chto-popravka-v…

Та здійснював практичну протидію: https://jurliga.ligazakon.net/…/106463_deputaty…

Те, що Віталія Кличка грали у темну, підтверджує той факт, що він щиро вірив у те, що буде балотуватися на Пост Президента України . Він це заявляв публічно і на міжнародній арені: https://amp.dw.com/…/%D0%BA%D0%BB%D0%B8%D1…/a-17292611

Більш того, я як один із спів керівників Центру правового захисту Центрального Штабу Спротиву Революції Гідності і Керівник правового супроводу УДАРУ, реалізовував декілька додаткових проектів спрямованих на посилення позицій Віталія Кличка. Один із них — це створення Реєстру злочинів проти людяності вчинених під час Революції Гідності. Цей проект вели поважні правники — легендарний професор правник Володимир Василенко та адвокат Станіслав Батрин.

Також я намагався згуртувати потужну місцеву еліту з усієї України навколо Віталія Кличка.

Але у березні 2014 року мені один представник Вінницької еліти сказав наступне: « Валєра, що ти людей туманиш. Вже про все домовлено. Президентом буде Петро Порошенко». Я це озвучив Віталію Кличку. Не знаю, знав він вже про це чи ні, але мені сказав, що це не правда.

Що було далі, ви знаєте.

Віталій підтримав Петра Порошенка:

Сергій Льовочкін похвалив цей вчинок:

Незмінний борець із корупцією Сергій Лещенко так опише ту зустріч і її наслідки:

Згодом Дмитро Фірташ визнає наявність не публічних домовленостей, що отримають назву «Віденська змова»:

До речі, на тій зустрічі окрім Дмитра Фірташа, Віталія Кличка та Петра Порошенка був ще і Віталій Ковальчук. Який після обрання Порошенка Президентом України — обійме посаду Першого заступника його Адміністрації. А усі члени фракції, що підтримали Ковальчука — отримають прохідні місця у списку до Парламенту або посади у виконавчій владі.

Я ж на той час прийняв рішення віддалитися від команди Віталія Кличка з огляду на ідеологічні розбіжності. Хоча Віталій і не дав Ковальчуку мене викинути із списку до парламенту на виборах 2014 року, з огляду на минулу дружбу і популярність в партійному середовищі та середовищі активістів, але ж закинути на не прохідне 77 місце не завадив. Хоча я вже тим і не цікавився. Окрема історія про те, як я у 2016 році повернувся у парламент і про мою розмову з Віталієм Кличком за день до зʼїзду «партійноі диктатури», розповім згодом.

Трохи пізніше Петро Порошенко оприлюднив Угоду: https://tyzhden.ua/poroshenko-opryliudnyv-konfidentsijnu…/

А Віталій Кличко будь які угоди з Фірташем заперечив: https://lb.ua/…/304408_klichko_otkrestilsya_deneg…

Як казав Дід Панас- отака історія, малята…

Валерій Карпунцов