В ранее удаленной админом ветке я высказал предположение что экология Донбасса, гробя людей, населяющих этот регион, одновременно каким-то парадоксальным образом положительно сказывается на интеллектуальных особенностях выходцев из этого региона и на их работоспособности. Скорее всего, админу чем-то не понравилась такая антропологическая гипотеза. Наверное, он посчитал ее издевательством и глумлением над донецкими. Но феномен донецких-то существует. Как думают посетители форума, в чем таки секрет необычайной востребованности выходцев из этого региона во властных структурах, выражающаяся в непропорциноальном представительстве их среди руководителей всех уровней и рангов?
Важное
27 апреля, 2025
18 ноября, 2024
28 августа, 2024
1 065 ответов
Анна Павлован, пургу прогнали, сами сочинили небось?:)
Мало того. что стеснительный, так еще и с оскоминой на зубах.Но стеснительность начинает уже проходить. Быстро однако же. Ишь ты — “пургу прогнали”!. А чего же раньше то стеснылся,личико прятал, янУчарушка?
Claus, не нервничайте, пишите свой ник и мое имя правильно. Вопрос повторю: “Могли бы Вы, как человек “не из Донецка”, пояснить что “вы нам навязываете”? К кому Вы себя причисляете? К движению, секте, тайной ложе? Что может послужить примером Вашего авторитета в вопросах федерализации Украины?”.
“Авторитетный в экономике во многих городах красавЕц-мущчинка “, можешь вынуть изо рта и внятно и членораздельно сформулировать свои мысли, вопросы, утверждения, опровержения и вообще какой смысл и цель твоих постов. Расскажи, как это донбасс всех кормит. Только без понтов и растопырки, а с цифрами.
Пане Шут, да маленький он еще янУчарчик. Торопится…Но каждому надо дать возможность высказаться. Этому нас учит Виктор Федорович Янукович. “Я неоднократно говорил и еще раз подчеркиваю: прогресс общества невозможен без свободного обмена мнениями, без честного соревнования идей, без свободного доступа к средствам массовой информации. Буду искренним: в Украине еще нужно немало сделать для реального обеспечения свободы слова”.http://korrespondent.net/ukraine/politics/1119344-yanukovich-obyasnil-ame rikanskoj-elite-chto-takoe-nastoyashchaya-demokratiya
Не, ну в натурре, брателло Клаус, давай уже шо-нибуть канкретнае выдай на-гора! Ато как-та ниудобна палучаецца. Не срами ученае звание экономиста! (Может так понятней будет…)
Анна Павловна, здравствуйте, не пугайте “лонецких” цифрами, они их не воспринимают, если речь идет не об лавандосе. Если желаете федераста озадачить, напишите ему, сколько ТЭС Донбасса, ДТЭК и остатки “Донбассэнерго” вырабатывают электроэнергии и по какой себестоимости и сколько электроэнергии потребляет Донбасс и по какой стоимости. Донецкие очень не любят, когда им говорят о том, сколько из их регионов поступает в бюджет и о доле их регионов в расходной части бюджета. А о донбасских субсидиях, субвенциях и дотациях на компенсации разных затрат, поддержки — можно писать длинную сагу — деньги со свистом, как в отвуерстие унитаза.
Шут, вы же не думаете, что я всерьез занят только вами? У меня и без вас дела имеются.
Анна Павловна, я ни разу не ошибся не в вашем, не в своем нике. Ни к секте, ни к тайной ложе я не принадлежу. Извините.
Пан 1717, вопрос о федерализации — это мое частное мнение. Забавно, что вас это как-то возбудило, не вы ли были за полное уничтожение Донбасса?
Опровержения и утверждения? Да вы не хуже моего знаете, что я прав. Копошится в инете, выискивать чернуху — это ваша прерогатива. Пошло, пановэ, пошло. Вы и сами не в состоянии заявить доказательную базу своим высказываниям, и в серьез думаете, что кто-то с пустомелями будет обсуждать такие вопросы?
Поздравляю форумчегов из празником торжества демократии! Жэлаю всем щастя!
Дамы и господа, ну вы в натурре в дискуссию ударились. Харашо хоть Анна Павловна про литернатурного персонажа по фамилии Зайонц вспомнила. Позвольте я вам с позицыйи определьонной профессии тоже про литературные персонажы укажу.
” — Вы меня не узнаете? — из-за занавески вышел оборванец с золотым зубом, блестящем от зверской улыбки говорившего и в помятом, со следами побелки полосатом тюремном пиджаке.
Как же, — недовольно сказал Штирлиц. — Клаус, провокатор…
Вот именно, — сказал Клаус. — И зачем это надо было в меня стрелять?
Разве ж я не попал? — огорчился Штирлиц.
Не-а! — и Клаус распахнул пиджак. Под ним оказался бледный волосатый живот с татуировкой, изображавшей узника концлагеря в полосатом костюме, пастора Шлага с сейфом и надписью “Не забуду товарища Штирлица”.
А ты сам-то хорош, — сказал Штирлиц, обидевшись на недвусмысленный сюжет татуировки. — Сожрал у меня все печенье, и хотел весело смыться.
Они некоторое время угрюмо посопели, глядя друг на друга исподлобья.
Ну, как живешь? — спросил наконец Штирлиц весьма миролюбиво, ощупывая в кармане кастет.
Фигово, — сказал провокатор. — Работы нет никакой…”
Ой,Работяга, насмешили. Это же “танк без башни и машина с молоком”! Кста, о молоке. Благодарю за натурпродукты! А по теме. Вот, может и 1717 или Шут скажут. В начале 90-х гремело имя Яноша Кранца и говорили о еврейско-кавказской группы в Луганской и Донецкой областях. А сейчас такие этнические группы есть?
Странно, а Щербаков тут при чем? Вы же ярые противники руссизмов, или я не прав?
… А Работяга спал. Ему снилось русское поле с березками, снились ему голые девки, и он смотрел на них совершенно не из-за кустов. Сейчас он спит, но ровно через полчаса проснется, и у Центра опять найдется для него новое задание.
“еврейско-кавказской группы”? Вы в своем уме, гражданка? Евреи с кавказцами? Это вы загнули с легонца…
Янош Кранц хоть и считался руководителем ОПГ, но был истинным бизнесменом — умелым, дальновидным, хватким. Не зря его называли в прессе тех лет “восходящей звездой украинского предпринимательства”. По прибытии из Молдовы Кранц вел свои дела в Луганске, там и жил.
В 1987 году уроженец Молдавии Янош Кранц создал в Луганске один из самых первых в городе крупных кооперативов по производству товаров народного потребления. Бизнес его процветал до тех пор, пока в 1990 году Валерий Доброславский (Доброслав) не организовал в Луганске устойчивую преступную группу из бывших спортсменов и стал облагать данью всех кооператоров, предпринимателей и торговцев.
Первым в этом списке был именно Кранц. Предполагают, что скоропалительный отъезд бизнесмена в Донецк был связан с тем, что он не смог найти общий язык с Доброславом.
Заместителем директора на его предприятии был местный авторитет Игорь Савчук. Савчук и познакомил Кранца с Анатолием Рябиным (он же Рябой) из Донецка, который частенько наезжал в соседний областной центр (там, к слову, был судим за мошенничество). А уже Рябин свел Кранца со своим близким приятелем Кушниром. С последним они имели какие-то совместные дела и планы.
По данным, имеющимся в уголовном деле, в середине 1992 года у Кранца случился конфликт с директором фирмы “Люкс” Ахатем Брагиным, именуемом еще Аликом Греком. Брагин уже был в то время одной из ключевых фигур в бизнесе Донбасса, причем его влияние неуклонно росло. И Ахать Хафизович предложил Яношу Ефимовичу объединиться в финансовом отношении, вместе вести дела. Кранц отказался, считая, что настоящий бизнесмен должен быть самостоятельным, “сам играть свою игру”.
Таким образом, к концу 1992 года Кранц считался одним из богатейших людей Донбасса и Украины. В его собственности были: несколько заводов по производству лакокрасочных изделий в Донецке и Луганске, строились новые мощности; значительная доля в уставном фонде процветавшего тогда Донуглекомбанка; сухогруз на 3 тысячи тонн с командой из 16 человек, имевший право заходить в иностранные порты; два магазина; одно из лучших в то время в Донецке кафе “Червоный кут” на бульваре Пушкина.
На щот ников, прыкольно, прям гомерический хохот: шут(скоморох) — это типа клоун у цырке, тока попроще — уличный, рыночный, базарный, хде прийдетца; работяга — это не имя, это обобщение его сучности; Анна Пална — эта типа, которая под електричку прыгала; кортес — испанский танкист, ой канкист-одор, т.е. захватчик, аккупант; 1717 — этому даже имени человеческого ненашлось, но тута може буть нескалько вариантов: 1 — Екатерина I Алексеевна объявлена царицей; 2 — Четыре масонские ложи в Лондоне объединились, чтобы образовать Великую Ложу Лондона; 3 — Российское царство, Пруссия и Франция заключили между собой т. н. Амстердамский договор о мире. О компашка! А как работают — начал один, другой подхватил, третий выполнил заказ, четвертый — затер следы. Да и знания какие у них — все знают, все умеют, штырлиц позавидовал бы.
Ха-ха, оказываетца Кортес — это департамент в Гондурасе. Ржу не магу.
Оказывается her Claus и журналист “ОРД” Иван Демидов — это одно лицо, т.к. стиль, пунктуация и т.п., и т.д у них одинаковы.
Правдоруб, не вводи самого себя в заблуждение, вон Янукович трындит-трындит, а ошыбок у него всё больше и больше.
Или трындеть и ошыбатца — это особенность физиологийи именно донецких организмов?
Не, ну канечно так действовать как донецкие я, например, не умею. Лёгким движением руки, конкретно без трындежа, передал государственную дачу и землю какойта иностранной фирме.
По части стырить безцеремонно , то тут с донецкими никто не сравнитца.
…” по части стырить безцеремонно” с Юлей хрен кто сравниться…
Правдолюб
Полностью с вами согласен. Трындеть — не мешки ворочать. Вы думаете почему они так активизировались? Выборы!!! Еще месяц назад они были более лирически настроены, на сайте витал дух флегматизма (Гиппократ объяснял темперамент, как особенности поведения, преобладанием в организме одного из «жизненных соков». Флегматикам соответсвует преобладание лимфы (греч. φλέγμα, флегма, «мокрота»), что делает человека спокойным и медлительным). Но чем ближе “время Ч” люди под вышеопределенными никами вдруг становятся холериками, т.е. импульсивным, «горячим», что, по Гиппократу, соответствует преобладанию жёлтой желчи (греч. χολή, холе, «желчь, яд»). В любом случае, от них проку, что с козла молока. Их знания ограничены их же знанием. Абсурд, но их знания — это знание сведений Госкомстата и статданных отдельных министерств и ведовств. Вот и все. Остальное — “пыль в глаза”, иммитация знаний и много глупых вопросов, провоцируючих “пустые” дискуссии, которые заканчиваются одним и тем же — перепалкой в стиле “сам дурак”.
Что такое “время Че” по-донецки? Что буде украдено в час ”Ч”?
Не, ну шоб это радоватца повышению цен, радоватца ухудшению уровня жызни — это надо иметь особый склад мозга.
Я не из Донецка, да и не к донецким это относилось, а к Вам. Мне тоже хочется кое-кому задать пару вопросов, но предоставлю эту возможность Вам, как самому любо-знательному. И так, подготовьте перечень вопросов в письменном виде, купите конверт и положите вовнутрь сложенный лист бумаги со списком вопросов, оближите конверт языком (только ту часть, где есть клей), заклейте конверт, напишите адрес Администрации Президента — тов. Януковичу, не забудьте указать обратный адрес и подписать (неужели у Вас есть имя), бросьте в почтовый ящик “Укрпошта”. Ждите ответа. И может быть Вам воздастся, т.е. ответят.
А кто такой Янукович, чтоб ему вопросы задавать? Конституционнный Суд отменил общественный договор с Януковичем, отменил присягу, которую принимал Янукович. Конституция, гарантом которой был Янукович, Конституционным Судом признана недействительной. Теперь у нас другая Конституцыя, надо избрать для неё гаранта. Но! Донецким Конституцыя безразлична, у донецких соревнование с тЮльками — хто больше стырит.
..та не,с тЮлькой сложно соревноваться:она по утрам 10км бегает,а по ночам (московским) выигрывает то газу 24 млрд кубов,то 450 млн денежек на доски воякам генерала Олейника…Спортсменка,камсамолка!
Панэ-товарышу Ирынюк, раз Вы уверены, што донецкие тырят без соревнования с Йулей, то не вижу смысла Вам возражать. Но тырят они слишком много, об этом цены в магазинах убедительно свидетельствуют.
..власть тырит с первого дня независимости,и очень примитивно делить её на “днепровскую” или ”донецкую”..
Оба-на! Значитца, уточнения примитивны? Чо Вы парите про какую-то Йулю, про доски, а потом рассуждаете о примитивности уточнений? Панэ Ирынюк, завязуйте ваще про власть разсуждать, власть — эт слишком примитивно для Вашего уровня.
Но почему донецким нравитца повышение цен? Вот интересно бы узнать.
Ну вот, хоть что-то содержательное. Пан Калус отвлёкся от говнометания, вспомнил, что тут еще и дискуссии ведут. Знаниями меряются. Поднапрягся и выдал хвалебную цытату.
“Янош Кранц хоть и считался руководителем ОПГ, но был истинным бизнесменом — умелым, дальновидным, хватким”.
“Брагин уже был в то время одной из ключевых фигур в бизнесе Донбасса, причем его влияние неуклонно росло”.
Я уже вижу. Это будет написано в учебнике “История Донбасса” для 5-го класса. Глава об отцах-основателях.
“И Ахать Хафизович предложил Яношу Ефимовичу объединиться в финансовом отношении, вместе вести дела”. Про паяльник в задницу в статье ничего не сказано? Ну да, эти ненужные подробности в учебник не войдут. История пишется на наших глазах, а, панове?
…когда Юлька вносила раскладушку в кабинет экс-премьера Янека,могла б провести аудит,хоть английский-тогда можно было бы сопоставлять кто украл больше.А нынешний рост цен и бардак в стране и на её совести!Ей и Ющу народ,майданувшись,доверил своё будущее,и последнюю веру в справедливость,что эти лидэры сразу же и растоптали..Слава Богу,запасы “Тамифлю” в стране дают надежду,что Она одужае и рано или поздно по-настоящему сядет в тюрьму,а не так,театрально,на 42 дня,как при Кучме…Это было бы хорошим напоминанием и донецким,и львовским,и днепровским…А пока ВОНА не тонет будут воровать все.
Якою буде «Країна РУ»?
Автор: Євген ШИБАЛОВ, “Дзеркало тижня”
Багато столичних інтелектуалів, наляканих натиском нової влади, порівнюють донецький стиль управління то з бульдозером, то з котком, то з іншою руйнівною машиною. Це не зовсім так. Бо це ненадовго. Особисто в мене Віктор Янукович ще з часів свого губернаторства викликає стійку асоціацію з надлюдиною, виведеною в автоклаві професором Вибегалло. Попереджали ж ученого мужа: «Ви програмуєте стандартного суперегоцентриста. Він загребе всі матеріальні цінності, до яких зможе дотягнутися, а потім згорне простір, залялькується і зупинить час»…
Команда Януковича заспокоїться, щойно побудує ту Україну, яку собі уявляє. І все. Якою буде ця Україна? Відповідь лежить недалеко, всього за сімсот кілометрів від Києва. Тут, у Донецькій області, теперішні донецькі, єнакіївські, макіївські кадри понад десять років будували власну «регіональну Україну». Або, скорочено, «країну РУ».
«Країна РУ», як зазвичай і буває в нашому житті, — дещо неоднозначне. Є в ній і хороше, й погане, і таке, від чого волосся стає сторч. Інколи й очі на лоба вилазять.
Насамперед — це територія, на якій перемогло двоємисліє. Слова і справи влади настільки різняться, що це просто перестає дивувати. Можна сказати, вже перестало. Ніхто і в усій Україні не гуде з приводу того, що партія великого капіталу використовує у своїй пропаганді псевдосоціалістичну риторику і бореться то за «права робочої людини», то за «владу рад», себто розширення повноважень місцевого самоврядування. На Донбасі це набуло настільки гротескного вигляду, що хочеться одночасно плакати, сміятися, повіситися і влаштувати революцію. Ще можна просто про це не думати. І взагалі не думати. Стає набагато простіше.
Проте не помічати й не думати важко. Досить подивитися на стоянку біля, скажімо, обласної прокуратури, щоб побачити: SCM Ріната Ахметова насправді — убога контора. Серед чиновників так багато людей, чий спосіб життя явно не узгоджується зі ставками окладів, що стає сумно і страшно чути від цих людей промови про соціальну справедливість. Коли Донецька міськрада ухвалила приголомшливе антикризове рішення про те, що депутати з метою економії народних коштів відмовляються від права безплатного проїзду в громадському транспорті, автор цих рядків два тижні назирав у тролейбусах бодай одного мандатоносія. Без успіху.
Сподіватися, що влада, наповнена вихідцями з цього регіону, відмовиться бодай від дещиці привілеїв, марно. «Влада» і «статок» у їхньому розумінні — дві грані одного діаманта. Річ навіть не в грошах або дорогих машинах як таких. Річ у кастовості. Людина, наділена владою, зобов’язана вирізнятися з маси «простолюду». Навіть стилем спілкування. На прохачів годиться або кричати («Ходють тут усякі!»), або звертатися до них із поблажливою батьківською турботливістю («Вас багато, а я один…»).
Коли ж чиновник зробив те що належало, в його очах читається німе запитання: «І що мені тепер за це буде?». Якщо нічого, то найчастіше нічого й не робитиме. Лох він чи що гарувати за копійчану зарплату? Зарплата — це гонорар за те, що він щодня на роботу ходить… В усьому Господарському суді Донецької області, приміром, є лише один суддя, котрий п’ять років ходить в одному піджаку і їздить на роботу трамваєм. Як неважко здогадатися, у своєму відомстві має репутацію юродивого.
Чиновницька маса, звісно, неоднорідна. І не всі з них живуть добре. Добре живуть ті, хто відає виділенням-узгодженням-розподілом. Зазвичай при кожній установі, через яку виділяються гроші на ремонти, будівництво чи щось подібне, давно сформовано кластер «своїх» фірм, зайнятих освоєнням бюджетів. І похитнути цю систему жодному борцю з корупцією наразі не вдалося. Ці спаяні в симбіозі бюрократи та комерсанти плавають як вареники в маслі. Непогано почуваються працівники контрольних та правоохоронних органів, — справжні професіонали завжди можуть вирішити питання так, щоб отримати премію за спостережливість і доповісти про «відсутність складу злочину». У 2005 році сповнені віри у зміни активісти спромоглися передати пакет документів про земельні афери в Донецьку особисто до рук Ющенку. Гадаєте, допомогло?
Зате чиновники дуже полюбляють перерізати стрічки там, де нічого не побудували. І отримувати нагороди за те, чого не робили. «Донбас Арену» побудували на гроші Ріната Ахметова. Зате ордени і почесні звання за це одержали різні архітектурні та будівельні бюрократи, багато яких мали до цього більш ніж опосередкований стосунок. «За моральну підтримку», так би мовити.
«Потьомкінські села» — це взагалі окрема пісня. Донбасу справді є чим похвалитися і що показати людям. І в плані природних багатств, і в плані промислових, технологічних, наукових та культурних досягнень. Тільки хваляться і показують люди, чиїх заслуг у цьому — ні на копійку.
Перед великим бізнесом влада має ходити на напівзігнутих, і цю звичку, що в’їлася роками, не зжити жодними засобами. В Єнакієвому місцеві лікарі виявляли в жителів захворювання, якому навіть придумали окрему назву — «пиловий інсульт». Річ у металургійному заводі, де дуже полюбляли на ніч вимикати фільтри, бо так дешевше. Центр міста до ранку вкривався рівним шаром сажі та іншої гидоти, і люди цим дихали. Міська влада тільки руками розводила, замахнутися на «містоутворююче підприємство» для неї було святотатством.
Бізнес у відповідь інколи дозволяє чиновникам імітувати турботу про народ. Тобто перерізати стрічки на об’єктах соціальної інфраструктури, побудованих за кошти великих фінансово-промислових груп. Хоча ніхто й не намагався підрахувати, що було б дешевше — вгатити «благодійні» мільйони в протитуберкульозні й онкологічні клініки чи належним чином профінансувати заходи із захисту довкілля на меткомбінатах і коксохімзаводах. Лікарні, звісно, теж потрібні, але те, що такими подарунками у влади відбивають будь-яке бажання ставити незручні запитання, — негарно. Принаймні з погляду звичайної робітничо-селянської логіки.
У регіоні, звідки походить така кількість законодавчих лобістів «правил гри» в економіці, щонайменше половина підприємств працює «в тіні», якщо судити з «дельти» між офіційно зайнятим і «економічно активним» населенням. Вживати стосовно тіньовиків зворот «ухилення від оподаткування» абсолютно недоречно. У них там, у тіні, і оподаткування власне. Тіньове. Кому, де і за якими схемами працювати, давно розписано Серйозними Людьми. Усі їх знають, але вдають, що не розуміють, про кого йдеться.
«Права трудової людини» забезпечуються своєрідно. Знайти роботу легко. Знайти високооплачувану роботу можна. Знайти низькооплачувану роботу з офіційним працевлаштуванням — до бюджетників іди. Знайти високооплачувану роботу з офіційним працевлаштуванням — а хрін тобі не м’ясо?
Один народний депутат, директор приватної вугільної компанії і просто хороший «барин», вигадав узагалі чудову штуку. На його підприємстві ВСІ, крім керівництва, працюють за тимчасовими трудовими контрактами, які слід переоформлювати кожних два місяці. І трударі у свої вихідні бігають із обхідними листами, трусячись: «Візьмуть? Не візьмуть?». У цьому дружному багатотисячному колективі завжди на висоті трудова дисципліна, корпоративна солідарність і політична благонадійність! А товариш і взагалі нардепом став, ще й грамоту отримав. «За видатний внесок у розвиток парламентаризму». Ось як!
Навіть на великих промпідприємствах «підсніжників» і «мертвих душ» у кадрових відомостях — хоч греблю гати. А те, що весь офісний планктон працює, маючи легально мінімальну зарплату і невеличку добавку до неї «у конверті», — сприймається як належне. Цих розумників зараз розвелося знаєте скільки? На одного занадто принципового менеджера п’ять кандидатів під воротами стоять.
Багато хто дивується, звідки у податковиків-міністрів-чиновників донецького походження, починаючи з Миколи Яновича ще на посаді глави ДПА, така ненависть до малого і середнього підприємництва? Насправді нічого особистого — тільки бізнес. Навіть питання самозбереження. Чим менше людей зможуть працевлаштувати себе у себе ж — тим більше тієї «дешевої кваліфікованої робочої сили», якою наші офіційні особи козиряють як одним із чинників інвестиційної привабливості. Якщо всі самі на себе працюватимуть, звідки ж брати персонал для заводів?
Громадянські права і свободи — що це? Є дві точки зору — керівнича й неправильна. І «зворотний зв’язок» із громадянами полягає лише в тому, щоб переконати їх змінити свою точку зору. Екологи, які пікетами і протестами на певний час зуміли призупинити вирубування парку, де планували побудувати згадану «Донбас Арену» (і таки побудували!), удостоїлися від губернатора Донецької області Анатолія Близнюка таких епітетів, що соромно повторити.
Рівень життя високий рівно настільки, щоб можна було з гордістю говорити про «середньостатистичний» достаток у зведеннях Держкомстату. І рівно настільки, щоб забезпечити класичне існування «від зарплати до зарплати». Всі товари та послуги більш-менш пристойної якості коштують неймовірно дорого, а те, що спускається в масову торгівлю, — відверте лайно. Інакше — ніяк, бо знову ж упирається в питання кастовості. Якісне може собі дозволити тільки «реальний пацан» або інший господар життя, а народець повинен знати своє місце.
Стан інфраструктури «плямистий». Дороги підтримуються у пристойному стані, а ось гаряче водопостачання майже ніде не збереглося. Бо дорогами володарі їздять, а ось у будинках їхніх автономні нагрівачі встановлено.
Демократія і свобода слова — не більш ніж ярлики. «Демократію по-донецькому» наразі відчуває вся країна. Правляча партія під першим номером, опозиція витиснута з виборчого процесу, начальники різних рангів масово вступають до ПР… Інакше не буде. Бо в Донецьку дуже люблять стабільність і передбачуваність. І якщо потрібній людині пообіцяли депутатський мандат, за базар належить відповідати. А отже, результати голосування мають бути такими, щоб вистачило всім потрібним людям мандатів. Це не обговорюється.
Ставлення до свободи слова більш ніж специфічне. Наразі донецькі журналісти можуть гмикати, коли керівники на прес-конференціях повчають, як і про що потрібно писати. Ще й тикають пальцями в тих, хто пише не те й не так. Але чи довго буде дозволено гмикати? Питання…
Тем мови, культури та зовнішньої політики не торкатимемося. Вони не принципові, якщо чесно. Для них — не принципові. Українська державність їм буде потрібна, але тільки тому, що хочеться бути першим хлопцем на селі. «Мовне питання» не вирішиться ніколи, бо зникне класна передвиборна фішка. У мистецтві з них мало хто тямить, тому підтримуватимуть і нагороджуватимуть тих, кого порекомендують відповідальні за це бюрократи.
Звісно, будь-хто може парирувати, що в усій країні коїться приблизно те ж саме. Та про це й мова. Теперішня влада забезпечить порядок і стабільність. Тобто нічого не зміниться.