ЗАВА
Ми, працівники ДП «Львівстандартметрологія», вимушені звернутися до Вас анонімно, і сподіваємося, що Ви зрозумієте чому.
Більш, як півтора року тому, на посаду генерального директора було призначено Косінського О.В. з Тернополя. Тоді працівники підприємства схопилися за голови, бо були начитані інтернет-статей про його «звершення» у минулому. Косінський Олег Васильович настільки «фахівець», що без допомоги референта і канцелярії не може жодної візи на документі поставити. На нарадах, які нагадують сталінські часи, генеральний директор нас обзиває «тупими галіцуцами». Він розказує про те, що до нього тут ніхто нічого не робив і все розкрадалося. Але, якщо вникнути в господарські справи, то очевидно, що все господарювання поставлене на корупційних діях команди з Тернополя. Кілька осіб безцеремонно перетворюють державне підприємство на кишеньковий механізм збагачення.
Сам генеральний директор буває на роботі не більше двох днів на тиждень. Решту часу він перебуває в Тернополі, хоча завжди беруться відрядження на Київ. Відрядження оформляться на декількох осіб – це працівники бухгалтерії, а саме: головний бухгалтер, її заступник, дочка головного бухгалтера, головний інженер, головний механік, помічник генерального директора та інші працівники відділів. За спеціальним наказом на відрядження цим особам виділяються по тисячі гривень на добу, коли для всіх інших працівників по області – 50 гривень, за межами області – 100 гривень. Відрядження для VIP-персон – безпідставні, і ніхто з них не бував в Донецьку, Харкові, Києві та інших містах України, а кошти виділені їм на поїздки, звичайно ж отримує Олег Васильович. Таким чином за півтора року в кишенях керівництва осіло близько 500 тисяч гривень.
На виробництві для виконання роботи використовується автотранспорт, на який списується неймовірна кількість пального. Головний автомеханік вимушений заставляти начальників відділів писати фабульні путівки, щоб задовольнити потреби Косінського О.В. в паливі, а це 500-600 літрів в тиждень. В результаті щоквартально підкручуються спідометри на машинах. В той час, коли кожен день виписуються шляхові листи, водії зайняті на господарських роботах. Вони шліфують і фарбують паркети, штукатурять, фарбують, проводять бетонні та інші роботи, за які отримують кошти за договорами інші люди. За це відповідають головний інженер та головний бухгалтер, які підійшли під стать «управлінському» стилю генерального директора. Зверніть увагу, які кошти витрачені на переобладнання котелень. Всі будівельні роботи по котельнях по вул. Заводській та вул. Метрологічній були виконані нашими водіями, а гроші отримав підприємець з Тернополя, який на особливих умовах без всякого тендеру, добряче тут поживився. Кошториси та матеріали по всіх роботах, які вони виконували, явно завищені. Зі слів головного інженера, який проговорився за чаркою, в цій співпраці особистий інтерес був у Косінського О.В.
Корупційним діям Тернопільських «фахівців» не має меж. Так, в Червонограді заступником директора філії рахується та отримує зарплатню Тешнер Микола Ярославович, хоча протягом року на роботі він не був жодного дня та, напевно, і не знає, де знаходиться Червоноградська філія. В Дрогобичі, аналогічно, працює Дацко Олег Михайлович – на роботі не буває, але гроші отримує регулярно.
О.В. Косінський дуже активно займався передвиборчою програмою від партії «Зелена планета». Нас силоміць возили на зібрання в Київ, на концерти по Західній Україні. Тут використались не малі кошти на транспорт та відрядні людям. Працівників центру в робочий час і у вихідні дні заставляли займатися агітацією. За цю роботу, звичайно ж, їм не платили – обіцяли розрахуватися відгулами, та по-сьогодні ніхто відгулів так і не отримав.
Цілковитий безлад в управлінні і вкрай зневажливе ставлення до працівників стали нині нормою роботи керівництва. З роботи звільняють спеціалістів, які виконують план та забезпечують поступлення коштів на рахунок підприємства. На їхнє місце приймають «по дзвінку» або за гроші. Відсутній конкурс та будь-який підбір кадрів. До того ж штат роздутий до небачених масштабів. Приймають екологів, вчителів, менеджерів з туризму та спорту – тільки не тих, хто розуміється в метрології та сертифікації. А хто буде виконувати роботу через пів року? Ціни в нас на сьогоднішній день явно завищені та необґрунтовані, тому і клієнти переходять на обслуговування в інші центри.
Генеральний директор на цій посаді непохитний. Він хизується тим, що його найкращий друг – сам Азаров. На його столах демонстративно стоять декілька портретів та фотографій, де Косінський в кабінеті Азарова дарує йому подарунки та стоять з прем’єром «в обнімочку».
Нам, простим інженерам та робітникам, не все відомо про діяння тернопільської команди, але очевидно, що на кожній фінансовій операції відмиваються кошти, особливо це стосується проведення ремонтів. Ремонтуються приміщення, які не є у власності ДП «Львівстандартметрологія». Орендодавці приміщень по вул. Князя Романа та по вул. Заводській навіть не поставлені до відома про масштаби ремонтів та реконструкцію їхніх будівель. Ці ремонти обходяться підприємству в немалі суми і виражаються у мільйонах. Ніхто не знає, чи ці суми будуть зараховані в рахунок оренди, тому що таких договорів між центром та орендодавцями не існує.
Все це відбувається завдяки круговій поруці – головний інженер – головний бухгалтер – помічник генерального директора та головний механік, а всіма ними заправляє генеральний директор Косінський. В той час, коли кошти транжиряться на-ліво і на-право, ми забули про премію в тому обсязі, яку ми заробили. Це стосується і виплати матеріальної допомоги на оздоровлення при відпустці – для інженерів і робітників вона становить 100 грн, для адміністрації – в розмірі посадового окладу. Нам не виплатили 13 зарплату. Не відомо, які суми преміальних нараховують собі ці особи, тому що це робиться окремим наказом в секреті від колективу.
Маємо надію, що Ви допоможете нам, що новий Закон «Про корупцію» діє і винні будуть покарані, а посаду генерального директора займе фахівець і порядна людина – така позиція нашого колективу.
З Новим Роком!Колектив ДП «Львівстандартметрологія»
1 336 ответов
Щодо керівника. Зрозумійте, до влади прийшли бувші бандити, і світогляд їхній не помінявся. На керівні посади посилають людей під стать собі, бо риба гниє з голови. Тому останнім часом керівники в нас – випадкові люди. Вони мають свої цілі, начхавши на думку колективу і розвиток організації. Цей останній – у першу чергу не фахівець. По-друге він має замашки сталіна, не любить заперечень, не терпить чужих думок, говорить про якусь там «свою лінію». При такому керівнику добре починаєш відчувати, хто є хто в організації. Багато керівників відділів зрозуміли, що треба говорити що небудь лиш би воно подобалось директору, брешуть, і постійно дякують директору. Що все було погано без вас: зарплату платили не завжди та й то мізерну, будівлі валилися, обладнання ніхто не купляв, не ремонтував і т.д. і т.п. На кожній нараді (дехто правда мовчить – думає, що пересидить). Заступники директора погоджуються зі всім, часто говорять дурниці, хочуть дотягнути до пенсії, а там може щось зміниться. Ніколи в нас не було так багато нарад: директору вже замало керівників відділів, давай йому і їх заступників, а дальше і весь колектив має бути присутній щоб почути безпосередньо його доленосні та славні ідеї. Скільки ще часу будемо слухати цього «спеціаліста агропромислового комплексу»?
Маразм крепчает,господа присяжные заседатели!Те що відбулось у п’ятницю,тобто т.з. збори,це цирк одного клоуна(не плутайте з театром одного актора).Хто він всім зрозуміло.Будучи присутнім періодично хотілося сміютися,плакати і блювати, періодичність цих бажань швидко змінювалась.’Шановний’ директоре,ви зле виглядаєте на фоні державного прапора,вам потрібне червоне тло з серпом і молотом,мешт в руки,за трибуну,а далі-як Хрущов.Те,що ви несли,виражаючись вашими словами-‘галіматья’.Ви твердо переконані,що призначені кровосісєм азаровим і хизуєтесь тим(вивчить повноваження),шантажуєте працівників звільненням,перебиваєте тих,хто говорить.Це ознака невихованності і комплексів.
А хто бачив той віртуальний штатний розклад з 50відс. скороченням?Це дешева афера на фоні подальшого роздування штату. Переоснащення,зрозуміло,не буде,а ремонти це ‘прибуткова’ справа!Поясніть-чому ви не виплачуєте премії?Поцікавтеся у вірного вам бухгалтера як,коли і в якому розмірі її виплачували до вас(між іншим, премія закладена в контрольний показник).Доводжу до вашого відома-існують затверджені посадові інструкції працівників ДП,згідно з якими прописані чіткі обов’язки певного працівника,заборона виконувати роботу поза межами повноважень.Думаю, зрозуміло про що йдеться.І наостанок-методи залякування,шантажу,пресингу можуть обернутися проси вас.
Соромно читати Ваші коментарі, шановні колеги.Як у Вас так багато незадоволення сьогоднішнім становищем, чому ж ви ховаєтесь за Вашими видуманими ім”ями, пишіть цю всю гидоту, відкриваючи Вашу справжню сутність і ім”я,це по крайній мірі було би чесно, в першу чергу перед Вами самими, а поливати брудом безневинних людей і керівника, ховаючись в маски, які Ви міняєте по Вашій вигоді недоречно….Бридко…А незадоволені все були, і будуть….Кожному би хотілось бути на місці директора…але не всім дано…
Що за дурні поради — відкрити своє ім’я?.. Сказати правду не має можливості, а хто тільки заїкнеться — вилітає з роботи… Ми повинні погоджуватися зі всіма дурними ідеями директора? Наприклад — мийка для автомобілів… Це ж наші гроші – зарплати, премії. Хіба це незрозуміло! Хто така ця Ірина? Що за дурниці вона верзе? Ми не маємо іншого методу протестувати проти свавілля тандему «дир-бух»… В нас немає організації, яка нас може захистити.
Я одне не розумію. Якщо вас так багато, то невже не можна зібратися і зустріти десь у підворотні цього дірєхтора? Або якшо не підходять такі методи, то зробити цілком легальний страйк? Чи ви хочите ховатися від корупціонерів і донецької братви на форумах???
Ірина, ти коли писала коментар була п’яна чи обкурена? Цей заробітчанин обкрадає наші родини, а ти закликаєш до якогось порядку. В зарплаті втратив кожен працівник, крім особливо приближених, це по твоєму нормально. Прийшовши до нас, Косінський через два місяці почепив собі найвищу нагороду Держстандарту. За два місяці можна заробити хіба насмарку чи ще чого. Інший керівник такого собі б не дозволив. Його видумкам і брехні немає кінця. Придумали разом з Теркун, що центр став прибутковим тільки при його керівництві – це просто неповага до колективу і попередніх керівників. Ми ніколи не були збитковими. Їздять нам по вухах, щоб відволікти від своїх злодійських справ. Як можна вигнати людину за рік до пенсії без жодних причин тільки за те, що відмовився доносити на інших. Може варта розуміти, що за кожним є сім’я. Чи ти вважаєш, що діти і внуки є тільки в Косінського і в Теркун? А на рахунок назватися – це означає зайти в відділ кадрів і забрати трудову книжку. Таким директором, як наш краще не бути. Краще бути простим інженером і щиро дивитися людям в очі. І моя тобі порада, коли будеш писати наступний коментар думай не тільки про себе і те, як вислужитися цим позорникам.
Прочитав коментар «Інженера-2» і не стримався,щоб не написати. Зустрів недавно знайомого з «Системи», там сміються з нашого гін. директора, як той вихвалявся, що забрав під себе їхнє підприємство. По сьогодні це не так. Мені здається, що це видумка як і то що приєднують Червоноградський дослідний центр, колгосп. Мали там вже щось сіяти. Робили ми і морозиво. Миємо машини. Заправляємо картриджі. І документи на право власності на Князя Романа в кишені, але їх ніхто і ніколи не бачив. Не розумію для чого це все видумують з якими намірами. А взагалі мені в нас подобається працювати – весело!!! Клоунада продовжується. В головних ролях ті самі головні спеціалісти во главє з аферистом Косінським.
Шановний пане Інженер 2, мені здається я нікого не ображала, а тільки висловила свою думку, на яку я маю право, як працівник нашого підприємсва, а ваші вислови стосовно мого обкурення чи п”яного вигляду свідчать лише про одне — низький інтелект і небажання рахуватись з думкою інших….Попрошу більше не хамити….Ризикуєте почути таке ж хамство в свій бік….Що посієш-те й пожнеш….Залишайтесь, в першу чергу, людиною….
Ірино, а Вам не здається, що слова з Вашого коментаря “….Що посієш-те й пожнеш….Залишайтесь, в першу чергу, людиною…” якраз і відносяться до Вас? Треба бути сліпим і глухим або дуже приближеним до того кого захищаєте.
Шановний колего, по-перше, не змінюйте Ваші імена, як жіночі рукавички, а по-друге, я нікого не ображала і не висловлювала своїх припущень, хто, в якому стані алкогольного сп”яніння чи обкурення чи шизофренізму пише свої коментарії… Треба відповідати за свої слова і висловлювання і поважати думку кожного… Я тільки закликаю до цього…Ведіть себе адекватно…
Інженере-2, з Іриною спілкуватися треба поговірку згадати:”Ти їй плюй в очі, а вона каже, що дощ іде”.
Ігоре, як незрозуміло для чого вся ця брехня. Для того щоб показати себе діловим, розумним і дуже добрим керівником. А сам тим часом їздить на службовій машині в Тернопіль кожного дня. Машина і не відпочиває в вихідні дні. Крадуть вони дальше як крали.Зараз президент дав вказівку виявляти і жостко карати корупціонерів. Може нам зараз новий губернатор допоможе позбутися цього екстремала. А якщо не допоможе, то поїдемо в Київ.
Інженер-2013 ти куди подівся?
Шановні добродії, бачу до адеквату Вам дуже далеко,недарма кажуть, що краще з мудрим загубити, ніж з дурним знайти…Це якраз Вас стосується…Навчіться елементарної культури спілкування..Купайтеся далі у Вашій жовчі…без коменарів..плюйте собі в очі…
зачем шуметь? Ведь можно все проверить, это как “два пальца…” Не нужно белый шум создавать и сопли жевать. Есть командировка — есть бумажки, есть стройка — есть свидетели.
Копнуть и все полезет….
Зачем все это — бралне брал, носилне носил? А собрание — это маразм, если разбираться, то каждого отдельно допросить (если бюджетные деньги жалко)
у заступника косінського тешнера виявлено підроблений диплом про вищу освіту, як він буде працювати далі?
Цікаво написано! !! Я важаю що цією інформацією зацікавиться мій начальник, після узгодження з ним будуть проведені відповідні перевірки. От тільки прохання коли до вас прийдуть відповідні органи прошу вас не ховатись а засвідчити написане, цим ви нам до поможете відтворити справедливість.
Весняного погожого ранку на високій горі над кручею паслася біленька кізка. Навколо буяли соковиті трави, зеленіли дерева, пишнілися кущі. Ласувала кізка смачними паростями й примовляла вдоволено:
Ме-е-е! Ме-е-е! Як гарно в горах, коли все зеленіє. Яка краса!
Вовк, пробігаючи під горою, почув її голос. Підвів голову, зміряв оком висоту й зітхнув:
Жаль, не видеруся. Але ж коза може сюди скочити. Це їй за іграшки. А там…
Вовкові очі жадібно заблищали, і він облизав гострі зуби.
Як би заманити сюди кізку? — пробурмотів собі під ніс. Думав, думав сіроманець, а потім усміхнувся лукаво та й каже:
Ет, що тут мудрувати? Хіба важко? Хитрість допоможе всюди, отже, без неї не обійдешся.
Прокашлявся вовк, аби пом’якшав голос, і гукнув солоденько:
День добрий, біленька кізко!
День добрий,- відмовила та. Нітрохи не злякалася, бо знала: вовкові не видертися до неї.
А чого це ти пасешся над бескеттям? — удавано здивувався сіроманець.- Що ти там знаходиш? Чи тобі кращого місця немає?
О, тут такі смачні гілочки
Та кинь ти їх Ходи сюди, поглянь, що то є справжня паща. Яка тут трава висока, які буйні кущі! їй-право, ти такого харчу зроду-віку не бачила
Дякую, любий вовче,- чемно відказує кізка, усміхаючись сама до себе,- але мені й тут добре.
Ого! А який тут виноград! А я й не бачив! — вигукнув вовк.- І коли він устиг викинути такі товсті смачні пагони?
І на горі є виноград,- сміється кізка, — скільки хочеш!
Далебі, не такий добрий, як тут,- правив своєї вовк.- Ходи-но сюди, покуштуєш — спасибі мені скажеш.
Кізці урвався терпець; нахилилася вона над кручею й каже насмішкувато:
Ой вовче, вовче! Здається мені — клопочешся не так за мій живіт, як за свій! Хіба ні?
Побачив вовк, що пошився в дурні, та й прикусив язика. Похнюпився й сердито почвалав геть.
А кізка напаслася й пішла собі відпочивати.
Отож коли шахраї мають справу з розумними людьми, їхні хитрощі не досягають мети.
Якось ворона, пролітаючи над господою, побачила на гаку під дахом шматок м’яса.
«О, сьогодні добре пообідаю!» — зраділа вона.
Вхопила м’ясо та й злетіла на високе дерево.
А внизу саме пробігала лисиця й побачила ворону.
«Еге, тут можна поживитися».
Підбігла лисиця до дерева, задерла голову й мовила улесливо:
Добридень, орле! Як ся маєш? Ворона не відповідала, бо тримала в дзьобі [12] м’ясо. Лисиця нітрохи не образилася, а співала далі:
Вибачай, що назвала тебе орлом,- ти ж ворона. Але ти куди гарніша за орла! Яке пір’я — чорне, блискуче, розкішне! Жоден птах не має таких чорних крил і таких прегарних очей!
Лисиця підступилася ближче до дерева, заклала за спину лапи, покрутила пухнастим хвостом, глянула на м’ясо й облизалася.
Як я могла назвати тебе орлом? Ніколи собі цього не подарую! їй-право, не збагну, чому над птахами повинен царювати орел, а не ти? Хіба зрівнятися йому з тобою красою та розумом? Тільки й того, що орлом величають; скарай мене сила божа — далеко йому до тебе!
Ворона запишалася, аж пір’я розпустила від такої мови.
«Красно говорить лисиця, недарма кажуть, що вона велика розумниця. Треба з нею потоваришувати, вкупі веселіше буде…»
А лисиця тим часом задерла голову ще вище й заспівала вже іншої:
Нехай того грім поб’є, хто скаже, що ворона вміє говорити. Вона й дзьоба не розтулить, бо не має голосу. Он чому тебе не обрали [13] царем — ти, либонь, німа Навіщо птахам німий цар?
Цього вже ворона не могла стерпіти.
Кар-р-р! — каркнула вона.- То це я німа? Зараз же проси пробачення! Кар-р-р!!! Та хіба є де птахи з голосом, гучнішим за мій?
Лисиці тільки того й треба було. Схопила вона м’ясо, що випало з воронячого дзьоба, та й засміялася глузливо:
Вороно, вороно, ти й справді дуже гарна! І станом, і барвою, й голосом; одного лиш тобі бракує- розуму. Коли б мала розум, не слухала б моїх теревенів і не впустила б м’яса з дзьоба.
І лисиця зникла поміж деревами.
Якось тинявся лев лісом, шукаючи поживи. Вже два дні ріски в роті не мав. На третій день зустрів ведмедя.
Добрий день, друже, куди простуєш?
Ох, любий леве,- відповідає ведмідь,- шукаю чогось попоїсти, та нічого немає; такий я голодний, аж живіт до спини прилип. [14]
І я голодний,- відказує лев.
То, може, разом пошукаємо харчу?
Разом то й разом,- згодився лев.- Що знайдемо, ділимо навпіл. Гаразд?
Гаразд, леве.
І подались вони вдвох шукати поживи в темних лісових хащах. Незабаром надибали мале козеня, що лежало мертве під деревом. Певне, якийсь мисливець підстрелив і не знайшов.
Лев кинувся до козеняти.
Моє! Я перший угледів!
Ні, я перший! — заволав ведмідь і собі побіг до козеняти.
Схопили вони здобич та й ну тягти кожен до себе!
Пусти! — рикав лев.
Ні,, ти пусти! — ревів ведмідь.
Начувайся, це тобі так не минеться! — гаркнув лев, аж листя затремтіло навколо.
Я не заєць тобі, не кріль і. тебе не боюся! — відповів ведмідь.- Кажу по-доброму — відпусти, це моя здобич.
Щоб я та відступився?
Левові з люті аж очі заслало, і він кинувся на ведмедя. Але той був не з полохливих, та й собі [16] розлютився. І почався жорстокий двобій. Дужі були звірі, силою рівні, та й не боялися зроду нікого. Дряпались, кусалися, качались, несамовито ревли, а біль і шал тільки додавали їм снаги.
На лихо собі зустрів я тебе! — прогарчав лев.- Ну й дурень же я, що попхався з тобою!
Так мені й треба, здумав водитися з таким! — бурмотів і ведмідь.- Наче не знав, яка слава про тебе ходить! Хто про тебе добре слово коли сказав?!
Гр-р-р! Гр-р-р! Гр-р-р!
Кидалися один на одного звірі, заганяли пазури один одному в тіло. Люто ревли, гризлися, але ніхто не міг перемогти. Та зрештою знесилились: гули їм з болю голови, кривавились тіла. Знеможені до краю, попадали на землю; несила було й ворухнутися. Лежали так довго, і кожному здавалося, що настала остання його хвилина.
На ту пору поблизу пробігала лисиця. Вона сховалась за деревом і стала стежити, чим же скінчиться герць. Побачивши, що вороги попадали, зразу збагнула: їм уже й кігтем не ворухнути. Лисиця підбігла до них, схопила козеня18 — і тільки її й бачили. А доганяти левові й ведмедеві незмога — ледве дишуть.
Не так мене діймає біль та слабість,- каже лев,- як те, що стільки мучився, а скористалася з того лисиця.
І я про це думаю,- озвався ведмідь.- Ми стільки натерпілися, а здобич дісталася лисиці. Отож треба було таки поділитися козеням. Були б наїлися та й подужчали.
Було це за давніх-прадавніх часів. Якось, сидячи на своєму троні на високому Олімпі ‘, надумав Зевс настановити царя птахів. Повелів усім, аби прийшли до нього і вибрали з-поміж себе найгарнішого — йому й бути царем.
Зачувши це, зраділо птаство, кинулося до річки вмиватися, чепуритися. Всі прагнули постати перед Зевсом якнайгарнішими.
Тільки галка спокійно сиділа на дереві. Не метушилася, бо знала — годі їй і думати про царювання. Надто вже вона непоказна. Де вже
1 Олімп — найвищий гірський масив у Греції. У давньогрецькій міфології Олімп вважали місцем перебування верховного бога Зевса та інших богів. [19]
їй, чорній як сажа, змагатися з тими красенями!
А птахи чепурились і чепурились. Ті струшували з себе воду, ті сушилися на сонці по купанні. А дехто мало в’язів собі не поскручував, вискубуючи пір’я, що стовбурчилося. Гамір стояв над річкою, мов на торговищі. Великі й малі, гарні на вроду й геть бридкі — всі готувалися до великого змагання.
Галка за всіма спостерігала. Нараз їй спало щось на думку — і вона пожвавішала.
А чом би й мені не спробувати? Ризик — велике діло, може, й усміхнеться мені доля та й буду царювати я, а не хто інший.
Злетіла вона на берег і почала крадькома, аби ніхто не бачив, збирати різнобарвне пір’я, яке повискубували з себе птахи. А назбиравши, полетіла в гніздо і обтикала себе пір’ям так доладно, що стала справжньою красунею.
Взавтра птаство подалося на Олімп. Невдовзі всі постали перед Зевсом, що сидів на троні в товаристві великих і малих богів.
Довго роздивлявся Зевс кожного птаха і врешті мовив:
Усі ви гарні, ніде правди діти. Але все ж [20]таки найвродливіша — галка; хай вона й буде за царя.
Птахи розгубилися, почувши ті слова, а зозуля прошепотіла на вухо качці:
Відколи це галка стала вродлива? Скільки пам’ятаю, вона завжди була бридка.
Хіба я знаю? — відповіла та.- Я й сама з цього дивуюся. Але глянь-но на неї зараз!
Аж тут заговорив павич:
Шановна громадо! То ж моє перо в галки у короні!
За мить обізвався голуб:
А два білих на крилах — мої! Де вона їх узяла?!
А ото моє! — крикнув бекас.- Галка його в мене поцупила!
А червоне — моє! — озвався одуд. Інші птахи теж пізнали своє пір’я:
Зелене перо на спині — моє!
Блакитний пух на шиї — мій!
Гамір стояв над Олімпом. Зевс чекав, поки все стихне. Аж ось одуд підстрибнув і гукнув:
А заберімо кожен своє пір’я! Я перший візьму!
І він підскочив до галки та й висмикнув дзьобом червону пір’їну. [22]
Так само зробили всі птахи. Підбігали до галки й висмикували своє пір’я, аж поки ошуканка лишилася в своєму.
Так їй і треба,- сказала зозуля качці.- Вбралася, дурна, в чужу одіж і хотіла нас ошукати. Було б їй знати, що брехні не сховаєш. Поглянь, поглянь на неї! Зараз вона ще бридкіша, ніж завжди! Хай тепер з неї сміються. Мені її зовсім не жаль.
Дорого обійшлися галці хитрощі. Бо не тільки царя з неї не вийшло, а й стала вона посміховиськом для всього птаства.
Отак деякі люди чужими думками заживають собі слави, але незабаром слава та стає їхньою ганьбою.
Якось уранці навантажив хлібороб на віслюка плуг і мішок пшениці, вивів волів із обори та й подався в долину — засівати своє поле.
День був погожий, сонячний. Зеленіли левади, на пагорбах яскріли весняні квіти. Ступав хлібороб за худобою, і радість повнила його груди, бо уявляв він, як сіятиме пшеницю — надію свого життя. [23]
Раптом почув лопотіння крил і розпачливий пташиний крик.
«Свійські птахи так не кричать, це якийсь дикий,- подумав хлібороб.- Що ж йому сталося? Де він є?»
Та й заходився шукати. Невдовзі побачив великого птаха, що бився долі.
Орел! — здивувався хлібороб. Справді, могутній орел піймався в сільце
й зараз кричав та нестямно борсався. Але вирватись не міг — сільце тримало міцно.
Зажди трохи, друже! — гукнув хлібороб.- Зажди, я тебе визволю!
Орел зрозумів його слова й затих. Присів хлібороб навпочіпки і за якусь хвильку виплутав орла із сільця.
Лети собі своєю дорогою,- каже,- та дивись, куди летиш. І як то з тобою таке приключилося — адже зір маєш кращий за всіх птахів?..
Радісно змахнув орел крилами, шугнув угору й скоро зник у блакитній високості. А хлібороб попростував далі і небавом добувся до свого поля.
От запріг він волів у плуга і почав орати. Довго орав, аж до обіду. А тоді пустив воли [24]пастися, взяв торбину з харчем, пішов до стіни, що височіла край поля, і сів під нею обідати.
Стіна та лишилася від невеличкої хатини, яку збудував колись ще хліборобів прадід. Тоді родина їхня жила тут, у долині, але згодом перебралася на гору в село; покинута хатина потріскалася й завалилася, бо була глиняна. Вціліла тільки стіна, і саме під нею любив спочивати в обід хлібороб.
Але стіна була вже стара, та ще перед кількома днями пройшли дощі; вона розкисла і могла щомиті впасти. Хлібороб того не знав. А орел тішився волею, шугав під сонцем, повнячи простір радісним гуком. Він добре бачив, як невтомно ходив туди й сюди хлібороб за плугом, і сказав собі:
Цьому чоловікові я зобов’язаний життям. У нього добре серце. Треба віддячити йому за добро.
Саме о тій порі хлібороб скінчив роботу й сів обідати. Орел опустився нижче й раптом жахнувся.
«Та ця стіна може завалитися! — подумав він.- Он які глибокі в ній шпари, та ще й повні води. От-от упаде на голову бідоласі! Треба його врятувати! Але в який спосіб?» [25]І орел став гадати, як відвести лихо від свого визволителя.
Нараз він каменем упав просто на хлібороба, вхопив його шапку й повільно полетів понад самою землею.
Хлібороб, розгнівавшись, скочив на рівні ноги й кинувся за птахом. Він пізнав його й гукнув:
Гей, орле! Отак ти дякуєш за добро, яке я тобі зробив? Негіднику! Ану, кинь ці жарти і зараз же віддай мені шапку!
Та орел мовби й не чув — летів собі далі.
Віддай, кажу тобі! — гукав хлібороб.- Мені несила за тобою гнатися, бо я стомився. Від раннього ранку працюю, чуєш?
Орел щось крикнув і повис над головою хлібороба. Той звів догори руки, аби вхопити шапку, але орел знов шугнув угору, начебто граючись.
Зовсім розгнівався хлібороб. Схопив камінь і пожбурив у шапку, щоб вибити її в орла. Та ні шапки не вибив, ні птаха не налякав.
Летів орел над ним низенько, немов хотів сказати:
Ось твоя шапка! Візьми, коли можеш. Довгенько тривала ця гра, а скінчилася враз.
Орел зненацька впустив шапку, радісно закричав і злинув угору.
Підбіг до шапки хлібороб, спітнілий і засапаний, підняв ї, обтрушуючи, гукнув орлові:
О, невдячний! Як тобі набридло, то сам покинув гру, а як я просив, то ти не зважав! Отак мене вимучити!
Надяг він шапку та й пішов до свого поля, бо, ганяючись за орлом, забіг далеченько. А дійшовши, спинився, мов скам’янів. Стіна обвалилася, і найбільша купа груддя лежала саме там, де він сів обідати.
Довго стояв хлібороб мовчки. Аж нарешті вигукнув:
Лиш тепер збагнув я, що робив орел! Він бачив стіну згори й вигадав отаку гру, аби відвести мене геть і врятувати мені життя. Орле, ти гідно відплатив за добро! Красно тобі дякую!
Голодний вовк знайшов кусень м’яса і накинувся на нього, як скажений. Шматував, глитав поспіхом, давився і ніяк не міг наїстися.
А в тому м’ясі була кістка. Вовчисько її не [27]помітив, і кістка застрягла в горлі. Спробував вовк ковтнути, але так йому заболіло, аж у очах потемніло.
Як же її проштовхнути? — думав вовк. Кинувся до води, п’є, п’є,- стоїть кістка, як стояла. Наскуб вовк зубами трави, ковтає- знов марно. Не зрушила кістка. Заходився тоді вовк ковтати все, що на очі трапляло: корінці, гілочки, навіть камінчики. Та ба! Стоїть кістка поперек горла — і край!
Ось тобі й маєш! Вона ж проб’є мені горлянку. Що тоді буде? Лишенько мені! Краще б уже не їв того м’яса — хай би ходив голодний! — бідкався вовк.
Аж раптом почув він над собою лопотіння крил. Звів очі догори й побачив лелеку, що саме сів на дерево.
День добрий, вовче! — привітався лелека.- Як ся маєш?
Ой, не питай! — понуро пробурчав вовк. Та раптом очі йому заблищали надією.
Згадав, що в лелеки довга шия і тонкий дзьоб.
«Еге,- подумав вовк,- таж він би міг витягти кістку. Але чи схоче?»
Слухай, лелеко,- каже вовк,- оце застрягла28 мені в горлі кістка. Стала й стоїть, ні туди ні сюди. Ти б її не витяг?
Я? — здивувався лелека.- Ти що, за лікаря мене маєш?
За лікаря чи не за лікаря, а в тебе довга шия, і ти зможеш ухопити кістку дзьобом. А я віддячу тобі мішком риби.
Справді даси? Цілий мішок? — зрадів лелека.
Чого б я тебе дурив? Піди до мене, подивися, скільки я маю. То як, витягнеш?
Ну, коли так, згоден. Розтуляй рота. Вовк роззявив пащу, лелека всунув туди
голову, намацав кістку, вхопив і витяг. Як побачив її вовк — аж підстрибнув з радощів. Дихнув разів зо два вільно, а тоді заходився роздивлятися кістку.
Ти диви, яка здорова! А гостра ж! Того мені так і боліло. Красно дякую тобі, лелеко, ти лене врятував.
Та що там! — відказує лелека.- Тіль-ш ж ходімо, даси мені мішок риби.
Як не розрегочеться вовк!
Мішок риби? Тобі?
Авжеж! Хіба ти не обіцяв мені віддячити? [29]Зміряв вовк оком лелеку та й похитав головою.
Е, любий мій лелеко,- каже,- ти зовсім не маєш розуму в голові! Невже прагнеш дяки більшої за ту, що вже маєш?
Я маю дяку? — здивувався лелека.- Чи ти при своїх? Що ж ти мені таке зробив?
Я дав тобі вийняти голову з мого рота! З вовчого рота! Чи бувало коли-небудь таке в світі?
Вовчисько розреготався й вистрибом побіг до свого лігва.
Отак негідники вважають, ніби вони роблять добро бодай тим, що не завжди шкодять.
Жив колись у темному лісі могутній красень лев. Коли він обходив свої володіння, всюди навкруги тріщало гілля, трава хилилася й звірі ховалися в нори.
Та минав час, лев старішав, підупадав на силі, і врешті настала година, коли він так охляв, що й на ноги звестися не міг.
Що ж мені тепер робити? — журився [32]лев.- Полювати не можу, годувати мене нікому; їй-право, сконаю з голоду, гірка моя доле!
Смутний-невеселий сидів лев біля печери. Та раптом сяйнула йому думка — і очі спалахнули вогнем.
Ні! Лев зроду ні перед ким не схилявся — тож і перед смертю не стане на коліна. Є ще спосіб урятуватися. Ану ж бо спробую щастя!
Простягся лев на землі та й застогнав — жалібно-жалібно…
Трохи згодом на дерево неподалік печери сів орел і, почувши левів стогін, дивом здивувався.
Скільки пам’ятаю себе птахом,- каже до лева,- ще не чув, аби цар звірів стогнав.
Що ж тут дивного — я тяжко занедужав,- відповів лев.
Ти занедужав?
Ще й як! Голова мені гуде, все тіло болить, так що й поворухнутися не можу. Поліз би в печеру перележати, але боюся: ляжу, то більше не встану… Ой, орле, орле, це вже смерть до мене підступає!
І лев перевальцем поліз до печери. «Полечу та розповім у лісі, що лев помирає» [33],- надумався орел. Змахнув крилами, шугнув у небо й полинув до джерела, куди приходили звірі на водопій. Сів на суху гілляку та й ну гукати:
Гей-гей! Слухайте! Лев занедужав, лежить у печері й стогне-тужить — так йому тіло болить. Вже недовго йому жити!
Ти ба! — недовірливо мовив олень.
Коли хочеш, піди сам подивися,- сказав орел і полетів далі.
Ходімо глянемо на лева, чи й справді він такий слабий,- мовив олень до звірів.
Підемо, тільки завтра або позавтра, бо сьогодні ніколи,- відповіли ті.
Новина швидко облетіла весь ліс. Багатьом закортіло подивитися на свого слабого царя. То той, то той звір вирушав до нього, але хто входив до печери, назад не вертався. Бо розважив собі лев лукаво, що коли вже не може він полювати — нехай пожива сама до нього приходить. І не помилився. Майже щодня з’являвся в печері котрийсь із звірів, а коли й по двоє чи по троє. Тож усе добре велося.
Хитра лисиця вдень і вночі нишпорила в лісі, все вона знала, всюди встигала — ніде без неї [34] не обходилося. їй одразу впало в око, що багато звірів кудись позникало, а куди — ніхто не знав.
«Не я буду, коли не дізнаюся»,- поклала собі лисиця.
Стала міркувати, як розкрити таємницю, довго сушила голову і врешті надумала.
«Простежу-но за котримсь із звірів, ну, хоч би за сірим цапиком, їх уже ціле стадо бозна-де ділося».
Вилізла лисиця з нори та й подалася слідом за цапиком. Аж бачить — підбіг той до левової печери, покрутився біля входу та й гульк усередину.
«Е-е-е,- подумала лисиця,- тут щось не те». Підкралася ближче, сховалася за великим каменем навпроти печери і почала стежити. Та й побачила все, що там діялося.
«Он воно що! Бач, як вони попадаються, бідолахи! Але хто ж їм винен, коли й на дещицю розуму не мають?! А проте цікаво дізнатися, як почувається лев. Тільки я не така дурна, щоби датися йому в пазури». Вийшла лисиця з-за каменя й гукнула:
Гей, леве!
Хто там? — питає лев. [36] — Це я, лисиця! Почула, що ти занедужав, і прийшла провідати. То як твоє здоров’ячко?
Ох, не питай! Дуже кепсько! — відказує лев кволим голосом.- Але чому ти не заходиш? Посидь біля мене, погомонимо. Знудьгувався я в самоті.
Стривай, леве! Я бачу тут, біля печери, сліди багатьох звірів, що навідували тебе. Цікаво, чому ці сліди ведуть тільки до печери, а назад — ні? Мовчиш? Ні, я не можу до тебе зайти!
По цих словах лисиця шаснула у кущі та й подалася додому.
Що сталося, матусю? — питають її лисенята.- Чому ти так бігла?
Ходіть спершу вечеряти, потім розкажу. Повечеряли вони й полягали спати. Тоді
лисиця розповіла про нерозумних звірят, що самі пішли в левову пащу.
Отож, діточки, затямте на все життя: не рушайте в дорогу, не знаючи, куди вона приведе і чи можна повернутися нею назад,- сказала лисиця наостанок. [37]
Настала осінь. Розм’якла від дощів земля. Селянин запріг коней та й поїхав сіяти озимину. Орав до полудня поле, спини не розгинаючи, потім засіяв і заборонував. Додому повернувся вже поночі.
Де ти так забарився? — питає його жінка.
На полі; хоч і натомився дуже, але з усім упорався. Посіяв пшеницю, і, коли буде добра погода, матимемо добрий урожай.
Потому селянин повечеряв смачно й ліг спати. Взавтра знову подався на поле — полагодити[39] огорожу, аж бачить: зграя журавлів хазяйнує на ньому — дзьобає пшеницю.
Заболіла орачеві душа, і він закричав розпачливо:
Хіба для вас я сіяв? Ну, начувайтеся! І заходився ставити на полі сільця.
Агей, ходіть-но сюди, побалакаємо! Але журавлі налякалися й не підходили. Тоді
орач полагодив огорожу та й подався додому. А вдосвіта знову попростував на поле.
Ану ж гляну, хто там упіймався… А глянувши, зрадів:
Так вам і треба, поганці! Що заробили, те й маєте!
В кожне сільце впіймався журавель. Орач почав їх виплутувати й кидати в мішок. Коли це підходить до одного сільця, а -там, замість журавля,- чорногуз.
Що ти тут робиш? — питає орач.
Ой, чоловіче добрий! — залементував чорногуз.- Відпусти мене на волю. Не карай мене. Я не журавель, я не дзьобав твого зерна. Я чорногуз, їм черв’яків, гадюк та рибу. Ніколи й зернини в рот не 5рав, не порпався на твоєму полі. Я спокійний і поважний птах, добрий господар і нікому не чиню зла. Поглянь на [40] мене — я не такий, як журавлі, я іншого кольору. Тож відпусти, благаю тебе! Присягаюсь — я ніколи не робив тобі шкоди.
Може, ти й справді не журавель і не дзьобав зерно на моїм полі,- каже орач.- Може, й справді ти чорногуз, спокійний і поважний птах. Але чому ти був поміж них? Я спіймав тебе на своєму полі, як і журавлів. То й тебе спіткає їхня доля, не нарікай і не проси.
Але сказав так орач, аби тільки налякати чорногуза, бо знав, що той і справді не робив шкоди. І, зібравшись додому, випустив птаха ще й напутив:
Лети собі здоровий, та більше не водися з такими, а то трапиш у халепу. Цього разу тобі пощастило, а вдруге може не так скінчитися. Отож водися завше з гарними й поважними птахами, а від поганих тікай подалі. Затямив?
Переляканий чорногуз полетів до свого гнізда. Відтоді він, забачивши журавля, летить від нього геть. [42]
Доброго вечора мої дорогі працівники ДП “Львівстандартметрологія”, хочу розповісти Вам, як працюють в нас цілими династіями, як зараз прийнято казати мультилевел-маркетинг. По-цьомай генерального в дупу і можеш привести на роботу ще своїх родичів. Ну що, почнемо!
Нач. планового відділу Земба => Син => Невістка
Гол. бухгалтер Теркун => Донька => Внук
Нач. відділу Васюта => Син => Донька
Нач. відділу Мазур => Жінка => Син
заст.Нач. відділу Грось => Син
Нач. відділу Байко => Син
Цей список можна продовжувати, усе це почалося ще з пана Друзюка, поповнення лав колективу за рахунок родичів і кумів і перейшло до Косінського, при вже новому директору водії ставали начальниками відділу, прислуга з готелів секретарками і тд. Солодких Вам снів мої любі колеги, цьомаю Вас ніжно в щічку, ваша Тетяна.
П.С. Спрут охопив Львівстандартметрологію, ще років 15 тому і ніяк не відпускає.
Сміливо, думаєте вам це ”подарують”?
Напевне, у зацікавлених персон наступив панічний страх, поскільки в такій кількості появилися коментарі у вигляді байок (думаю, що автор “працює” за окрему винагороду) Однак, заказними байками ситуації не змінити — правда все одно вийде на поверхню. А байки, до речі, непогані. Спасибі.
Мої дорогенькі, мені боятися нічого за мною правда. Так-так, ще звісно забула Васюта молодший син Васюти старшого, став начальником відділу як і його батько, для того правда треба було посунути Білущенко, але посунули так як з Косінським добре перетерли ось так і робляться в нас кадрові зміни, одним словом спрут. А ще розкажу вам одну правдиву байку на ніч, це було не так давно ще при правлінні Друзюка, коли пан Немченко був його заступником, пам’ятаю як наші хлопці лінійщики їздили до нього на дачу розкидали гній на грядки, правда він хлопцям віддячив виписав матеріальну допомогу звісно за кошти організації, але й то добре. Подейкують що і з інших відділів також їздили, не тільки до Немченко і до інших начальників допомагати по господарству, і все це робилося в робочий час. Зараз правда вже ніби такого нема може і за того, що в пана Косінського дачі немає.
Солодких снів дорогі мої.
Ви напрочуд обізнані в ”кухні” ДП Львівстандартметрологія, якщо ,як Ви кажете, за Вами правда і Вам нічого боятись, може скажете в якому відділі Ви працюєте?
А чому мовчать інші регіони України, невже в обласних метрологіях все спокійно? У нас в ДП “Киівоблстандартметрологія” така ж сама історія. Генеральний-Цибуленко Віталій Валерійович, приїхав з Харкова (говорять,що призначився за великий хабар тодішньому голові-Орехову), сам ніякої освіти чи досвіду роботи в метрології не має, колишній мент та понапривозив з собою також ментів-помічника директора та ще декількох “друзів”, які з часом пішли.
Заступників, які буди до нього, одного відправив на пенсію ( усна та порядна людина, яка тямила у метрології), другого-заставив піти,т.я. не був з його команди. Понабирав заступ- ників:один-самодур,достав своїми постійними заморочками та доганами;другий-збирає гроші з сертифікації для директора. Нещодавно назначив третього-друг-мент з Харкова, який збирає відкати з підприємців. Робітників, які не вилизують йому… звільніє, а набирає переважно жіночу стать, привабливих та безвідказних.
Також само робляться непотрібні ремонти за відкат, купляють якусь дорогу лаборатону техніку, постійні командировки то до Харкова, то в Крим, то ще кудись…З Києва не вилазить, зявляється на роботі на декілька годин і знов десь кружить…Головний інженер постіно скаржиться, що списувати у такій кількості палива не може, а ще й нестача є.Більша частина транспорту вже стара та не пригодна до експлуатації, а директор розїджає на “Тойоті-Камрі”, правда, не він її купляв, але хизується нею постійно. Та ще й заступник на баланс поставив свій “Лексус-460” та ремонтує її за рахунок підприємства, списує на неї паливо, а це не малі кошти, які ми заробляємо своєю працєю. І зарплатні у них по 8 000-10 000 грн., з якого перепугу???? На головного бухгалтера дивитися жалко-постіно тримтить від залякування та думає про перевірки КРУ…
Підприємство знаходиться у тяжкому матеріальному стані, грошей ледь хватає на зарплатню, робітники теж йдуть у змушену відпустку , т.я. просто вигоняють.
Душать нас, як могуть…Висасують гроші, якщо не погоджуємося — переводять на інші ділянки обслуговування.Тому і збираємо їм хабарі, що б вони могли сидіти по ресторанах, ходити у модних костюмах, пити елітні напої, а ми , що прості робітники повинні робити??? де справедливість?????????????????? і нічого їм не скажеш, бо весь час тільки і чуємо, що генеральний у міністерстві- то у міністра, то його заступника, рішає різні питання, (мабуть заносить хабарі). а нам що з цього? як були без голосу так і будемо мовчати далі….. Згадую директора Кононенка-порядна була людина, чого він не хоче повернутися, ми б тоді зажили!
А чому мовчать інші регіони України, невже в обласних метрологіях все спокійно? У нас в ДП “Киівоблстандартметрологія” така ж сама історія. Генеральний-Цибуленко Віталій Валерійович, приїхав з Харкова (говорять,що призначився за великий хабар тодішньому голові-Орехову), сам ніякої освіти чи досвіду роботи в метрології не має, колишній мент та понапривозив з собою також ментів-помічника директора та ще декількох “друзів”, які з часом пішли.
Заступників, які буди до нього, одного відправив на пенсію ( усна та порядна людина, яка тямила у метрології), другого-заставив піти,т.я. не був з його команди. Понабирав заступ- ників:один-самодур,достав своїми постійними заморочками та доганами;другий-збирає гроші з сертифікації для директора. Нещодавно назначив третього-друг-мент з Харкова, який збирає відкати з підприємців. Робітників, які не вилизують йому… звільніє, а набирає переважно жіночу стать, привабливих та безвідказних.
Також само робляться непотрібні ремонти за відкат, купляють якусь дорогу лаборатону техніку, постійні командировки то до Харкова, то в Крим, то ще кудись…З Києва не вилазить, зявляється на роботі на декілька годин і знов десь кружить…Головний інженер постіно скаржиться, що списувати у такій кількості палива не може, а ще й нестача є.Більша частина транспорту вже стара та не пригодна до експлуатації, а директор розїджає на “Тойоті-Камрі”, правда, не він її купляв, але хизується нею постійно. Та ще й заступник на баланс поставив свій “Лексус-460” та ремонтує її за рахунок підприємства, списує на неї паливо, а це не малі кошти, які ми заробляємо своєю працєю. І зарплатні у них по 8 000-10 000 грн., з якого перепугу???? На головного бухгалтера дивитися жалко-постіно тримтить від залякування та думає про перевірки КРУ…
Підприємство знаходиться у тяжкому матеріальному стані, грошей ледь хватає на зарплатню, робітники теж йдуть у змушену відпустку , т.я. просто вигоняють.
Душать нас, як могуть…Висасують гроші, якщо не погоджуємося — переводять на інші ділянки обслуговування.Тому і збираємо їм хабарі, що б вони могли сидіти по ресторанах, ходити у модних костюмах, пити елітні напої, а ми , що прості робітники повинні робити??? де справедливість?????????????????? і нічого їм не скажеш, бо весь час тільки і чуємо, що генеральний у міністерстві- то у міністра, то його заступника, рішає різні питання, (мабуть заносить хабарі). а нам що з цього? як були без голосу так і будемо мовчати далі….. Згадую директора Кононенка-порядна була людина, чого він не хоче повернутися, ми б тоді зажили!