Пограничники! Давайте поговорим о проблемах в Госпогранслужбе Украины -2

19 536 ответов

1. Основні функції Державної прикордонної служби України

   Основними функціями Державної прикордонної служби України є:
   охорона державного кордону України на суші, морі, річках, озерах та інших водоймах з метою недопущення незаконної зміни проходження його лінії, забезпечення дотримання режиму державного кордону та прикордонного режиму;
   здійснення в установленому порядку прикордонного контролю і пропуску через державний кордон України осіб, транспортних засобів, вантажів та іншого майна, а також виявлення і припинення випадків незаконного їх переміщення;
   охорона суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні та контроль за реалізацією прав і виконанням зобов’язань у цій зоні інших держав, українських та іноземних юридичних і фізичних осіб, міжнародних організацій;
   ведення розвідувальної, інформаційно-аналітичної та оперативно-розшукової діяльності в інтересах забезпечення захисту державного кордону України згідно із законами України “Про розвідувальні органи України” та “Про оперативно-розшукову діяльність” ;
   участь у боротьбі з організованою злочинністю та протидія незаконній міграції на державному кордоні України та в межах контрольованих прикордонних районів;
   участь у здійсненні державної охорони місць постійного і тимчасового перебування Президента України та посадових осіб, визначених у Законі України “Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб” ;
   охорона закордонних дипломатичних установ України;
   координація діяльності військових формувань та відповідних правоохоронних органів, пов’язаної із захистом державного кордону України, а також діяльності державних органів, що здійснюють різні види контролю при перетинанні державного кордону України або беруть участь у забезпеченні режиму державного кордону, прикордонного режиму і режиму в пунктах пропуску через державний кордон України.
   Основні принципи діяльності Державної прикордонної служби України

   Основними принципами діяльності Державної прикордонної служби України є:
   законність;
   повага і дотримання прав та свобод людини та громадянина;
   позапартійність;
   безперервність;
   поєднання гласних, негласних та конспіративних форм і методів діяльності;
   єдиноначальність; колегіальність при розробці важливих рішень;
   взаємодія з органами державної влади, органами місцевого самоврядування та громадськими організаціями при здійсненні покладених на Державну прикордонну службу України завдань;
   відкритість для демократичного цивільного контролю.

   Повноваження Державної прикордонної служби України

   Обов’язки Державної прикордонної служби України

   1) припинення будь-яких спроб незаконної зміни проходження лінії державного кордону України;
   2) припинення у взаємодії з відповідними правоохоронними органами збройних конфліктів та інших провокацій на державному кордоні України;
   3) участь у взаємодії із Збройними Силами України та іншими військовими формуваннями у відбитті вторгнення або нападу на територію України збройних сил іншої держави або групи держав;
   4) участь у виконанні заходів територіальної оборони, а також заходів, спрямованих на додержання правового режиму воєнного і надзвичайного стану;
   5) організація запобігання кримінальним та адміністративним правопорушенням, протидію яким законодавством віднесено до компетенції Державної прикордонної служби України, їх виявлення та припинення, здійснення провадження у справах про адміністративні правопорушення згідно із законами;
   6) здійснення прикордонного контролю і пропуску в установленому порядку осіб, транспортних засобів, вантажів в разі наявності належно оформлених документів після проходження ними митного та за потреби інших видів контролю, а також реєстрація
   іноземців та осіб без громадянства, які в установленому порядку прибувають в Україну, та їх паспортних документів у пунктах пропуску через державний кордон та у контрольних пунктах в’їзду — виїзду, а також здійснення фіксації біометричних даних іноземців та осіб без громадянства під час здійснення прикордонного контролю в пунктах пропуску через державний кордон та у контрольних пунктах в’їзду — виїзду;
   7) участь в укладанні міжнародних договорів України з прикордонних питань та з питань взаємних поїздок громадян, а також забезпечення їх виконання;
   8) запобігання та недопущення перетинання державного кордону України особами, яким згідно із законодавством не дозволяється в’їзд в Україну або яких тимчасово обмежено у праві виїзду з України, у тому числі згідно з дорученнями правоохоронних органів; розшук у пунктах пропуску через державний кордон та у контрольних пунктах в’їзду — виїзду осіб, які переховуються від органів досудового розслідування та суду, ухиляються від відбуття кримінальних покарань; виконання в установленому порядку інших доручень правоохоронних органів;
   9) виявлення причин та умов, що призводять до порушень законодавства про державний кордон України, вжиття в межах своєї компетенції заходів щодо їх усунення;
   10) здійснення розвідувальної, інформаційно-аналітичної та оперативно-розшукової діяльності, а також здійснення контррозвідувальних заходів в інтересах забезпечення захисту державного кордону України;
   11) контроль за дотриманням прикордонного режиму;
   12) прийняття заяв про визнання осіб біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, у порядку, визначеному Законом України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”;
   13) встановлення за погодженням з органами доходів і зборів та керівниками відповідних підприємств, на території яких розміщено пункти пропуску через державний кордон режиму у пунктах пропуску через державний кордон України, контроль за його додержанням;
   13-1) встановлення режимних правил у контрольних пунктах в’їзду — виїзду;
   14) контроль за дотриманням невійськовими суднами та військовими кораблями встановленого порядку плавання і перебування в територіальному морі та внутрішніх водах України;
   15) прийняття в установленому порядку рішень про примусове повернення в країну походження або третю країну іноземців та осіб без громадянства, затриманих у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України, з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурора про підстави прийняття такого рішення;
   15-1) прийняття в установленому порядку рішень про розміщення іноземців та осіб без громадянства, затриманих у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України, у пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України, з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурора;
   15-2) виконання рішень адміністративного суду про примусове видворення іноземців та осіб без громадянства, затриманих в межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України;
   16) здійснення самостійно або у взаємодії з органами внутрішніх справ і органами Служби безпеки України в межах контрольованих прикордонних районів контролю за дотриманням іноземцями та особами без громадянства, а також біженцями, особами, які потребують додаткового захисту, та особами, яким надано притулок в Україні, установлених правил перебування на її території;
   17) охорона, конвоювання та тримання затриманих осіб і плавзасобів до моменту їх передачі органам прикордонної охорони або іншим уповноваженим органам суміжної держави, іншим правоохоронним органам України або суду;
   18) виконання відповідно до законодавства системи особливих заходів щодо захисту військовослужбовців та працівників Державної прикордонної служби України від зазіхань на життя, здоров’я, честь, майно у зв’язку з їх службовою діяльністю, а також їхніх
   близьких родичів;
   19) протидія і запобігання корупційним діянням та злочинам у сфері службової діяльності особового складу Державної прикордонної служби України;
   20) участь у межах своєї компетенції у взаємодії з органами Служби безпеки України, органами внутрішніх справ та іншими правоохоронними органами у боротьбі з тероризмом і виконанні інших покладених на них завдань;
   21) прикордонно-представницька робота та участь прикордонних представників у роботі спільних міжнародних комісій з розгляду прикордонних спорів, інцидентів, конфліктів;
   22) здійснення самостійно або разом із спеціально уповноваженими на те органами виконавчої влади і посадовими особами контролю у районах несення служби за збереженням природних ресурсів і підводної культурної та археологічної спадщини, додержанням правил промислової та іншої діяльності, охороною довкілля;
   23) інформування відповідних державних органів та громадян про аварії, пожежі, катастрофи, стихійне лихо та інші надзвичайні події на державному кордоні України, у прикордонній смузі та в контрольованих прикордонних районах;
   23-1) надання за запитами виконавчої дирекції Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття або центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, відомостей, що зберігаються в інформаційних системах, у тому числі банках даних, стосовно осіб, які в період одержання допомоги по безробіттю перетинали державний кордон України або перебували за межами України;
   24) охорона закордонних дипломатичних установ України;
   24-1) охорона підводної культурної та археологічної спадщини;
   25) участь у межах своєї компетенції у забезпеченні державної охорони місць постійного і тимчасового перебування Президента України та посадових осіб, визначених у Законі України “Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб”;
   26) взаємодія під час охорони державного кордону України з відповідними органами іноземних держав у порядку, який установлюється міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України;
   27) забезпечення зберігання документів демаркації державного кордону України в установленому законодавством України порядку;
   28) забезпечення затриманим особам з моменту їх затримання права захищати себе особисто або користуватися правовою допомогою захисника;
   29) інформування в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, Центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги про кожний випадок затримання осіб згідно з дорученням правоохоронних органів України та адміністративного затримання осіб, крім випадків, якщо особа захищає себе особисто чи запросила захисника.

   Права Державної прикордонної служби України

   Органам, підрозділам, військовослужбовцям, а також працівникам Державної прикордонної служби України, які відповідно до їх службових обов’язків можуть залучатися до оперативно-службової діяльності, для виконання покладених на Державну прикордонну службу України завдань надається право:

   1) розташовувати прикордонні наряди, пересуватися під час виконання службових обов’язків на будь-яких ділянках місцевості, перебувати на земельних ділянках, у житлових та інших приміщеннях громадян за їх згодою або без їх згоди у невідкладних випадках, пов’язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, з повідомленням про це протягом двадцяти чотирьох годин прокурора, а також на території і в приміщеннях підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності з повідомленням про це їх адміністрації;
   2) відповідно до законів та інших нормативно-правових актів виключно в інтересах кримінального судочинства, міжнародного співробітництва в боротьбі з організованою злочинністю, а також з метою забезпечення національної безпеки України здійснювати контрольований (під оперативним контролем) пропуск через державний кордон України осіб у пунктах пропуску або поза ними. Рішення на такий пропуск приймає Голова Державної прикордонної служби України;
   3) перевіряти в осіб, які прямують через державний кордон України, документи на право в’їзду в Україну або виїзду з України, робити в них відповідні відмітки і у випадках, передбачених законодавством, тимчасово їх затримувати або вилучати;
   4) шляхом опитування осіб з’ясовувати підстави перетинання державного кордону України, в’їзду на тимчасово окуповану територію або виїзду з неї, не пропускати через державний кордон України, на тимчасово окуповану територію або з неї осіб без дійсних документів на право перетинання кордону або для в’їзду на тимчасово окуповану територію та виїзду з неї, осіб, які надали завідомо неправдиві відомості під час одержання зазначених документів, осіб, яким Державною прикордонною службою України за порушення законодавства з прикордонних питань та про правовий статус іноземців чи за мотивованим письмовим рішенням суду та правоохоронних органів не дозволяється в’їзд в Україну або тимчасово обмежено право виїзду з України; робити в документах зазначених осіб відповідні відмітки;
   5) відповідно до законодавства приймати рішення щодо надання дозволу на перетинання державного кордону у спрощеному порядку;
   6) самостійно, а в разі перебування транспортних засобів, товарів та інших предметів, що переміщуються через державний кордон України, під митним контролем — разом з органами доходів і зборів проводити відповідно до законодавства огляд, у разі потреби — і супроводження зазначених транспортних засобів, товарів та предметів;
   7) здійснювати згідно з дорученнями правоохоронних органів України затримання в пунктах пропуску осіб, які прямують через державний кордон України, осіб, які прямують через контрольні пункти в’їзду — виїзду та розшукуються за підозрою у вчиненні злочину, переховуються від органів досудового розслідування та суду, ухиляються від відбуття кримінального покарання та в інших випадках, передбачених законодавством України;
   8) надавати за згодою органів доходів і зборів та компетентних органів суміжних держав дозвіл на перетинання особами державного кордону України осіб, переміщення транспортних засобів, вантажів поза пунктами пропуску через державний кордон України за наявності невідкладних обставин, пов’язаних з ліквідацією надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру і їх наслідків, загрози людському життю та за відсутності загрози
   національній безпеці України;
   9) за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері авіаційного транспорту, та Міністерством оборони України надавати дозвіл щодо вильоту і посадки повітряних суден з аеропортів (аеродромів), у яких відсутні пункти пропуску через державний кордон України;
   10) створювати і використовувати в інтересах розвідки, контррозвідувального забезпечення охорони державного кордону України, оперативно-розшукової діяльності, участі у боротьбі з організованою злочинністю та протидії незаконній міграції інформаційні системи, у тому числі банки даних щодо осіб, які перетнули державний кордон України, осіб, які вчинили правопорушення, протидію яким віднесено до компетенції Державної
   прикордонної служби України, осіб, яким згідно із законодавством не дозволяється в’їзд в Україну або тимчасово обмежується право виїзду з України, недійсних, викрадених і втрачених документів на право виїзду за кордон та в інших випадках, передбачених законами України;
   11) визначати разом із заінтересованими підприємствами, установами та організаціями всіх форм власності місця і тривалість зупинок (стоянок) транспортних засобів, що здійснюють міжнародні перевезення пасажирів та вантажів у пунктах пропуску через державний кордон України або здійснюють відповідні перевезення через контрольні пункти в’їзду — виїзду;
   12) вимагати від фізичних осіб припинення правопорушень і дій, що перешкоджають здійсненню повноважень Державної прикордонної служби України;
   13) у випадках та в порядку, передбачених законами України, розглядати справи про правопорушення, накладати стягнення або передавати матеріали про правопорушення на розгляд інших уповноважених органів виконавчої влади або судів;
   14) здійснювати адміністративне затримання осіб на підставах і на строки, визначені законами, у тому числі іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перетнули державний кордон України, стосовно яких прийнято в установленому порядку рішення
   про передачу їх прикордонним органам суміжної держави, на час, необхідний для такої передачі;
   15) здійснювати на підставах та в порядку, установлених законами, особистий огляд затриманих, а також оглядати і в разі потреби вилучати речі, що можуть бути речовими доказами або заподіяти шкоду здоров’ю людей;
   16) тримати осіб, затриманих в адміністративному порядку, в спеціально обладнаних для цих цілей приміщеннях;
   17) проводити відповідно до закону судову експертизу паспортних документів, які згідно із законодавством використовуються під час перетинання державного кордону України;
   18) відповідно до своєї компетенції обмежувати або тимчасово забороняти у випадках, які спричиняються обставинами, пов’язаними із забезпеченням охорони державного кордону України, та проведенням навчань і бойових стрільб, виконання різних робіт, переміщення транспортних засобів, плавзасобів і доступ осіб на окремі ділянки місцевості чи об’єкти у прикордонній смузі, контрольованих прикордонних районах, за винятком робіт на будовах, що виконуються відповідно до міжнародних договорів, та на будовах державного значення і робіт, пов’язаних з ліквідацією наслідків стихійного лиха та осередків особливо небезпечних інфекційних захворювань;
   19) здійснювати автоматизований обмін інформацією про транспортні засоби, що перетнули державний кордон України, з відповідними підрозділами Міністерства внутрішніх справ України. Зупиняти та оглядати в межах прикордонної смуги, контрольованих прикордонних районів самостійно, а за їх межами — разом з відповідними підрозділами Міністерства внутрішніх справ України транспортні засоби, а також перевіряти документи, що посвідчують особу водія та пасажирів, наявність поліса обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката “Зелена картка”), а також здійснювати контроль за сплатою сум накладеного стягнення за адміністративні правопорушення. При цьому вантаж, який перевозиться транспортними засобами під митним контролем, підлягає такому оглядові тільки разом з органами доходів і зборів;
   20) використовувати у порядку, встановленому законодавством, водний і повітряний простір України, морські та річкові порти, аеропорти та аеродроми (посадкові майданчики), розташовані на території України, незалежно від їх відомчої належності і призначення, одержувати навігаційну, метеорологічну, гідрографічну та іншу інформацію, необхідну для забезпечення польотів і кораблеводіння;
   21) у встановленому законодавством порядку виконувати польоти на літальних апаратах Державної прикордонної служби України на повітряних трасах, за маршрутами поза трасами, а також за встановленими маршрутами у прикордонній смузі, контрольованих прикордонних районах та виключній (морській) економічній зоні України;
   22) здійснювати плавання на кораблях, катерах, суднах забезпечення по всій акваторії внутрішніх вод, територіального моря і виключної (морської) економічної зони України, підходити до берега, будь-яких причалів (пристаней) і здійснювати висадку на них особового складу Державної прикордонної служби України;
   23) надавати дозвіл на заходження іноземних військових кораблів у внутрішні води, на рейди та в порти України, у тому числі відповідно до прийнятих у встановленому порядку рішень про допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію України, схвалених Верховною Радою України;
   24) проводити в установленому порядку огляд українських та іноземних невійськових суден, що допустили порушення законодавства під час плавання і перебування в територіальному
   морі, внутрішніх водах, а також під час стоянки суден у портах України, супроводжувати їх кораблями та катерами Державної прикордонної служби України в порти або за межі територіальних вод України;
   25) зупиняти та оглядати в установленому порядку судна і плавзасоби, що ведуть промисел риби та інших водних живих ресурсів, здійснюють пошук, дослідження та операції, пов’язані з
   таким промислом, виконують інші роботи у виключній (морській) економічній зоні України та територіальному морі; перевіряти документи на ведення рибного промислу та виконання інших робіт;
   26) зупиняти або припиняти рибний промисел, морські наукові дослідження, інші роботи у територіальному морі, виключній (морській) економічній зоні та внутрішніх водах України в разі відсутності відповідного дозволу (погодження) або порушення правил їх проведення, установлених законодавством;
   26-1) зупиняти та оглядати в установленому порядку судна і плавзасоби, що знаходяться в зоні охорони підводної культурної та археологічної спадщини, перевіряти документи (дозволи), що підтверджують право на перебування в охоронюваній зоні та (чи) проведення наукових археологічних досліджень;
   27) відвідувати, оглядати та перебувати на штучних островах, в установках і спорудах, що знаходяться у виключній (морській) економічній зоні, територіальному морі та внутрішніх водах України, а також перевіряти документи, які посвідчують право на проведення робіт, спорудження штучних островів, установок, споруд і встановлення зон безпеки навколо них;
   28) затримувати судна, що допускають порушення законодавства про виключну (морську) економічну зону України або норм міжнародного права, і доставляти їх в один з відкритих для заходження іноземних невійськових суден портів України;
   29) тимчасово обмежувати мореплавство та забороняти вихід у море українських невійськових суден і плавзасобів незалежно від форми власності, які допустили порушення встановленого порядку плавання і перебування у територіальному морі та внутрішніх водах України;
   30) забороняти сходження на берег і перебування на березі членів екіпажів іноземних невійськових суден та інших осіб, що перебувають на них і допустили правопорушення під час плавання та перебування в територіальному морі, внутрішніх водах, а також під час стоянки суден у портах України;
   31) здійснювати розвідувальні, контррозвідувальні та оперативно-розшукові заходи згідно із законами України;
   32) здійснювати за домовленістю з авіаперевізниками в іноземних аеропортах попередню перевірку правових підстав для в’їзду в Україну іноземців та осіб без громадянства;
   33) у взаємодії з органами доходів і зборів та іншими державними органами здійснювати заходи щодо недопущення незаконного переміщення через державний кордон України вантажів, стосовно яких законодавством встановлено заборони і обмеження, вилучати такі вантажі в разі здійснення спроби переміщення їх через державний кордон України або самостійно в ході проведення оперативно-розшукових заходів та передавати їх за призначенням у встановленому порядку;
   34) запрошувати осіб до підрозділів Державної прикордонної служби України для з’ясування обставин незаконного перетинання державного кордону України, порушення режиму державного кордону, прикордонного режиму, режиму в пунктах пропуску через державний кордон України, контрольних пунктах в’їзду — виїзду, порядку в’їзду на тимчасово окуповану територію та виїзду з неї, а також інших правопорушень, розгляд яких належить до компетенції Державної прикордонної служби України. У разі потреби з’ясування обставин зазначених порушень може здійснюватися і в інших місцях;
   35) на підставах, передбачених законами, скорочувати строк перебування в Україні іноземців та осіб без громадянства, затриманих у межах контрольованих прикордонних районів;
   36) користуватися на договірних засадах службовими приміщеннями підприємств, установ та організацій усіх форм власності, військових частин військових формувань, а також житловими та іншими приміщеннями громадян;
   37) використовувати у встановленому порядку транспортні засоби, плавзасоби громадян, підприємств, установ та організацій усіх форм власності (крім транспортних засобів, плавзасобів дипломатичних та інших представництв іноземних держав та організацій) для проїзду до місця незаконного перетинання державного кордону України, припинення злочину, доставки до лікувальних закладів осіб, що потребують термінової медичної допомоги, з наступним відшкодуванням витрат і збитків цим громадянам, підприємствам, установам та організаціям згідно із законодавством;
   38) використовувати засоби електричного зв’язку центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій усіх форм власності під час припинення збройних конфліктів та інших провокацій на державному кордоні України, відбиття вторгнення на територію України збройних формувань, ліквідації диверсійно-розвідувальних груп, а також в інших випадках на умовах, погоджених у встановленому порядку, з наступним відшкодуванням пов’язаних з цим витрат згідно із законодавством;
   39) подавати органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування обов’язкові для розгляду пропозиції щодо припинення порушень законодавства з питань охорони державного кордону України та усунення передумов до їх вчинення;
   40) одержувати в установленому законом порядку за письмовими запитами керівників підрозділів з оперативно-розшукової роботи чи розвідувального органу відомості з автоматизованих інформаційних і довідкових систем та банків даних, створюваних Верховним Судом України, Генеральною прокуратурою України, Національним банком України, Антимонопольним комітетом України, Фондом державного майна України, міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування України;
   41) матеріально і морально заохочувати осіб, які надають Державній прикордонній службі України допомогу у виконанні покладених на неї завдань;
   42) співпрацювати відповідно до законодавства з іноземними дипломатичними і консульськими установами в питаннях, що належать до компетенції Державної прикордонної служби України і стосуються обмеження чи поновлення прав іноземців та осіб без громадянства;
   43) взаємодіяти з питань охорони державного кордону України, протидії незаконній міграції, незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, транскордонній
   злочинності, контрабандній діяльності з компетентними органами та військовими формуваннями іноземних держав, міжнародними організаціями в порядку і на засадах, установлених законодавством;
   44) під час безпосереднього виконання завдань з охорони державного кордону при несенні служби у складі прикордонних нарядів або здійсненні оперативно-розшукової діяльності безоплатно користуватися всіма видами міського пасажирського транспорту загального користування (крім таксі), засобами залізничного, водного транспорту приміського сполучення та автобусами приміських маршрутів, а також попутним транспортом;
   45) у порядку, передбаченому законодавством, одержувати і використовувати земельні ділянки для розміщення стаціонарних технічних засобів та інженерних споруд на державному кордоні України, розташування органів, підрозділів, навчальних закладів, підприємств, установ та організацій Державної прикордонної служби України, пунктів (місць) тимчасового тримання осіб, базування кораблів і катерів, авіаційних підрозділів, стрільбищ і навчальних полів тощо;
   46) у порядку, визначеному міжнародними договорами України, здійснювати спільний прикордонний контроль та інші заходи з охорони державного кордону на території суміжних держав.

   У випадках, передбачених законом, посадові та службові особи Державної прикордонної служби України здійснюють також і інші повноваження.

   Ответить

2. З А К О Н У К Р А Ї Н И

   Про Збройні Сили України

   ( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1992, N 9, ст.108 )

   { Вводиться в дію Постановою ВР
   N 1935-XII ( 1935-12 ) від 06.12.91, ВВР, 1992, N 9, ст.109 }

   { Із змінами, внесеними згідно із Законом
   N 3548-XII ( 3548-12 ) від 21.10.93, ВВР, 1993, N 44, ст.421 }

   { В редакції Закону
   N 2019-III ( 2019-14 ) від 05.10.2000, ВВР, 2000, N 48, ст.410 }

   { Із змінами, внесеними згідно із Законами
   N 1003-IV ( 1003-15 ) від 19.06.2003, ВВР, 2004, N 2, ст. 8
   N 1740-IV ( 1740-15 ) від 03.06.2004, ВВР, 2004, N 33-34, ст. 405
   N 2341-IV ( 2341-15 ) від 13.01.2005, ВВР, 2005, N 10, ст.188
   N 328-V ( 328-16 ) від 03.11.2006, ВВР, 2006, N 51, ст.519
   N 107-VI ( 107-17 ) від 28.12.2007, ВВР, 2008, N 5-6, N 7-8, ст.78
   — зміни діють по 31 грудня 2008 року }

   { Додатково див. Рішення Конституційного Суду
   N 10-рп/2008 ( v010p710-08 ) від 22.05.2008 }

   { Із змінами, внесеними згідно із Законами
   N 309-VI ( 309-17 ) від 03.06.2008, ВВР, 2008, N 27-28, ст.253
   N 803-VI ( 803-17 ) від 25.12.2008, ВВР, 2009, N 19, ст.258
   N 1256-VI ( 1256-17 ) від 14.04.2009, ВВР, 2009, N 36-37, ст.513
   N 2526-VI ( 2526-17 ) від 21.09.2010, ВВР, 2011, N 4, ст.27
   N 2592-VI ( 2592-17 ) від 07.10.2010, ВВР, 2011, N 10, ст.63
   N 4026-VI ( 4026-17 ) від 15.11.2011, ВВР, 2012, N 25, ст.264
   N 5286-VI ( 5286-17 ) від 18.09.2012, ВВР, 2013, N 38, ст.499 }

   { Щодо втрати чинності Закону N 2592-VI ( 2592-17 ) від 07.10.2010
   додатково див. Закон N 763-VII ( 763-18 ) від 23.02.2014, ВВР,
   2014, N 12, ст.189 }

   { Із змінами, внесеними згідно із Законами
   N 1127-VII ( 1127-18 ) від 17.03.2014, ВВР, 2014, N 17, ст.595
   N 1190-VII ( 1190-18 ) від 08.04.2014, ВВР, 2014, N 23, ст.871
   N 1313-VII ( 1313-18 ) від 05.06.2014, ВВР, 2014, N 29, ст.946 }

   Україна, враховуючи необхідність забезпечення власної воєнної
   безпеки та оборони, усвідомлюючи свою відповідальність у справі
   підтримання міжнародної стабільності, як суверенна і незалежна,
   демократична, соціальна, правова держава має Збройні Сили України
   із необхідним рівнем їх бойової готовності та боєздатності.

   Цей Закон визначає функції, склад Збройних Сил України,
   правові засади їх організації, діяльності, дислокації, керівництва
   та управління ними.

   Розділ I
   ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

   Стаття 1. Функції Збройних Сил України

   Збройні Сили України — це військове формування, на яке
   відповідно до Конституції України ( 254к/96-ВР ) покладаються
   оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності
   і недоторканності.

   Збройні Сили України забезпечують стримування збройної
   агресії проти України та відсіч їй, охорону повітряного простору
   держави та підводного простору у межах територіального моря
   України у випадках, визначених законом, беруть участь у заходах,
   спрямованих на боротьбу з тероризмом.
   { Частина друга статті 1 із змінами, внесеними згідно із Законом
   N 803-VI ( 803-17 ) від 25.12.2008 }

   { Частину третю статті 1 виключено на підставі Закону
   N 4026-VI ( 4026-17 ) від 15.11.2011 }

   З’єднання, військові частини і підрозділи Збройних Сил
   України відповідно до закону можуть залучатися до здійснення
   заходів правового режиму воєнного і надзвичайного стану, боротьби
   з тероризмом і піратством, посилення охорони державного кордону,
   суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні
   і континентального шельфу України та їх правового оформлення,
   протидії незаконним перевезенням зброї і наркотичних засобів,
   психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів у відкритому
   морі, ліквідації надзвичайних ситуацій природного та техногенного
   характеру, надання військової допомоги іншим державам, а також
   брати участь у міжнародному військовому співробітництві,
   міжнародних антитерористичних, антипіратських та інших міжнародних
   операціях з підтримання миру і безпеки на підставі міжнародних
   договорів України та в порядку і на умовах, визначених
   законодавством України.
   { Частина четверта статті 1 в редакції Закону N 4026-VI
   ( 4026-17 ) від 15.11.2011; із змінами, внесеними згідно із
   Законом N 5286-VI ( 5286-17 ) від 18.09.2012 }

   Органи військового управління розвідки та військові частини
   розвідки Збройних Сил України відповідно до закону можуть
   залучатися до заходів добування розвідувальної інформації з метою
   підготовки держави до оборони та для забезпечення готовності
   Збройних Сил України до оборони держави.
   { Статтю 1 доповнено частиною п’ятою згідно із Законом
   N 2526-VI ( 2526-17 ) від 21.09.2010 }

   Органи військового управління забезпечують неухильне
   додержання вимог Конституції України стосовно того, що Збройні
   Сили України не можуть бути використані для обмеження прав і
   свобод громадян або з метою повалення конституційного ладу,
   усунення органів державної влади чи перешкоджання їх діяльності.

   Ніякі надзвичайні обставини, накази чи розпорядження
   командирів і начальників не можуть бути підставою для будь-яких
   незаконних дій по відношенню до цивільного населення, його майна
   та навколишнього середовища.

   За віддання і виконання явно злочинного розпорядження чи
   наказу військовослужбовці несуть відповідальність згідно з законом.

   Права і обов’язки військовослужбовців, які залучаються до
   здійснення заходів, передбачених частиною четвертою цієї статті,
   визначаються законом.
   { Частина статті 1 із змінами, внесеними згідно із Законами
   N 2341-IV ( 2341-15 ) від 13.01.2005, N 4026-VI ( 4026-17 ) від
   15.11.2011 }

   Стаття 1-1. Право на застосування зброї та бойової техніки
   в мирний час

   З’єднання, військові частини і підрозділи, у тому числі
   чергові сили, Збройних Сил України в мирний час мають право
   застосовувати і використовувати зброю та бойову техніку для:

   відбиття ударів засобів повітряного та підводного нападу по
   важливих державних та воєнних об’єктах, безпосереднє прикриття
   яких здійснюється черговими силами;

   припинення порушення державного кордону України повітряними
   суднами збройних формувань інших держав, які не виконують команд
   (сигналів), що подаються черговими літаками-перехоплювачами
   (вертольотами), або застосовують зброю;

   припинення протиправних дій повітряних суден у повітряному
   просторі України, якщо вони використовуються з метою здійснення
   терористичного акту;

   примушення до посадки захоплених (викрадених) повітряних суден;

   забезпечення виконання покладених на Збройні Сили України
   завдань щодо відсічі можливої збройної агресії проти України,
   забезпечення недоторканності повітряного простору та підводного
   простору в межах територіального моря України;

   самозахисту в разі застосування зброї проти них або загрози
   такого застосування, а також у разі будь-яких дій, що можуть
   призвести до нанесення значних матеріальних збитків об’єктам, які
   прикриваються ними, за місцем дислокації чи в районі виконання завдань;

   надання допомоги кораблям (катерам) Морської охорони
   Державної прикордонної служби України у разі застосування зброї
   проти них або загрози такого застосування, а також під час
   безперервного переслідування, що розпочалося у територіальному
   морі України, іноземного судна у відкритому морі для примушення
   його зупинитися;

   відбиття піратських нападів на морські або повітряні судна та
   осіб, які перебувають на їх борту, захоплення піратських морських
   або повітряних суден, звільнення заручників, а також морських або
   повітряних суден, захоплених піратами, у відкритому морі чи в
   іншому місці поза межами юрисдикції будь-якої держави;

   забезпечення виконання покладених на з’єднання, військові
   частини і підрозділи Збройних Сил України завдань під час їх
   застосування в районі проведення антитерористичної операції, у
   разі вчинення терористичного акту в повітряному просторі або
   територіальному морі України; { Абзац десятий статті 1-1 в
   редакції Закону N 1313-VII ( 1313-18 ) від 05.06.2014 }

   забезпечення захисту від терористичних посягань об’єктів та
   майна Збройних Сил України, зброї масового ураження, ракетної і
   стрілецької зброї, боєприпасів, вибухових та отруйних речовин, що
   перебувають у військових частинах або зберігаються у визначених
   місцях; { Абзац статті 1-1 в редакції Закону N 1313-VII
   ( 1313-18 ) від 05.06.2014 }

   забезпечення під час проведення антитерористичної операції
   виконання завдань щодо припинення діяльності незаконних
   воєнізованих або збройних формувань (груп), терористичних
   організацій, організованих груп та злочинних організацій, участі у
   затриманні осіб, а також для знешкодження осіб у випадках, коли їх
   дії реально загрожують життю та здоров’ю заручників, учасників
   антитерористичної операції або інших осіб; { Абзац статті 1-1 в
   редакції Закону N 1313-VII ( 1313-18 ) від 05.06.2014 }

   забезпечення виконання покладених на Збройні Сили України
   завдань у відкритому морі з протидії незаконним перевезенням зброї
   і наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів.

   Під час залучення до виконання завдань з посилення охорони
   державного кордону та суверенних прав України в її виключній
   (морській) економічній зоні з’єднання, військові частини і
   підрозділи Збройних Сил України мають право:

   зберігати, застосовувати і використовувати спеціальні засоби
   та зброю;

   застосовувати і використовувати зброю та бойову техніку,
   спеціальні засоби в порядку і випадках, передбачених статтею 21
   Закону України “Про Державну прикордонну службу України”
   ( 661-15 ).

   Застосування і використання зброї та бойової техніки
   допускається в разі, якщо інші заходи виявилися неефективними або
   застосування таких заходів є неможливим.
   { Закон доповнено статтею 1-1 згідно із Законом N 4026-VI
   ( 4026-17 ) від 15.11.2011 }

   Стаття 2. Правова основа діяльності Збройних Сил України

   Правовою основою діяльності Збройних Сил України є
   Конституція України, цей Закон, Закон України “Про оборону
   України” ( 1932-12 ), статути Збройних Сил України, інші закони
   України, акти Президента України, Кабінету Міністрів України,
   міжнародні договори України, що регулюють відносини в оборонній сфері.

   Розділ II
   ЗАГАЛЬНА СТРУКТУРА, СКЛАД, ОРГАНІЗАЦІЯ
   ТА ДИСЛОКАЦІЯ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ

   Стаття 3. Структура Збройних Сил України

   Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої
   влади і військового управління, у підпорядкуванні якого
   перебувають Збройні Сили України.

   Збройні Сили України мають таку загальну структуру:

   Генеральний штаб Збройних Сил України як головний орган
   військового управління; { Абзац другий частини другої статті 3 із
   змінами, внесеними згідно із Законом N 803-VI ( 803-17 ) від
   25.12.2008 }

   види Збройних Сил України — Сухопутні війська, Повітряні
   Сили, Військово-Морські Сили; ( Абзац третій частини другої статті
   3 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1740-IV ( 1740-15 )
   від 03.06.2004 )

   з’єднання, військові частини, військові навчальні заклади,
   установи та організації, що не належать до видів Збройних Сил
   України. { Абзац четвертий частини другої статті 3 із змінами,
   внесеними згідно із Законом N 803-VI ( 803-17 ) від 25.12.2008 }

   Організаційно Збройні Сили України складаються з органів
   військового управління, з’єднань, військових частин, військових
   навчальних закладів, установ та організацій.
   { Стаття 3 із змінами, внесеними згідно із Законом N 803-VI
   ( 803-17 ) від 25.12.2008 }

   Стаття 4. Чисельність Збройних Сил України

   Чисельність Збройних Сил України затверджується Верховною
   Радою України за поданням Президента України.

   Гранична чисельність працівників центрального апарату
   Міністерства оборони України затверджується Кабінетом Міністрів України.

   Стаття 5. Комплектування Збройних Сил України

   Особовий склад Збройних Сил України складається з
   військовослужбовців і працівників Збройних Сил України, які є
   громадянами України.

   Окремі посади працівників Збройних Сил України можуть
   комплектуватися громадянами, які проходять альтернативну
   (невійськову) службу у порядку, визначеному законом.

   Громадяни України проходять військову службу та виконують
   військовий обов’язок у запасі відповідно до закону.

   Громадяни України, які проходять військову службу та службу у
   військовому резерві у Збройних Силах України, складають військову
   присягу на вірність Українському народові, при виконанні
   обов’язків служби носять військову форму одягу, їм довічно
   встановлюються законом військові звання. Порядок позбавлення
   військового звання визначається законом.
   { Частина четверта статті 5 із змінами, внесеними згідно із
   Законом N 1127-VII ( 1127-18 ) від 17.03.2014 }

   Трудові відносини працівників Збройних Сил України
   регулюються законодавством про працю.

   Стаття 6. Дислокація Збройних Сил України

   Органи військового управління, з’єднання, військові частини,
   військові навчальні заклади, установи та організації Збройних Сил
   України дислокуються на території держави або тимчасово за її
   межами відповідно до завдань оборони, стратегічного плану
   застосування і завдань Збройних Сил України з урахуванням
   військово-адміністративного поділу території України та
   соціально-економічних умов районів дислокації.

   План дислокації Збройних Сил України розробляється
   Генеральним штабом Збройних Сил України, узгоджується
   Міністерством оборони України з Кабінетом Міністрів України і
   затверджується Президентом України.

   Передислокація військових частин, а також військових
   навчальних закладів, установ та організацій Збройних Сил України
   до рівня з’єднання здійснюється за рішенням Міністерства оборони
   України за погодженням з Кабінетом Міністрів України, а з’єднань —
   за рішенням Президента України.
   { Стаття 6 із змінами, внесеними згідно із Законом N 803-VI
   ( 803-17 ) від 25.12.2008 }

   Розділ III
   КЕРІВНИЦТВО ЗБРОЙНИМИ СИЛАМИ УКРАЇНИ ТА
   ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЇХ ДІЯЛЬНОСТІ

   Стаття 7. Президент України — Верховний
   Головнокомандувач Збройних Сил України

   Керівництво Збройними Силами України в межах, передбачених
   Конституцією України ( 254к/96-ВР ), здійснює Президент України як
   Верховний Головнокомандувач Збройних Сил України.

   В особливий період керівництво Збройними Силами України та
   іншими військовими формуваннями Президент України може здійснювати
   через Ставку Верховного Головнокомандувача, робочим органом якої є
   Генеральний штаб Збройних Сил України.

   Стаття 8. Керівництво Збройними Силами України

   Міністр оборони України здійснює військово-політичне та
   адміністративне керівництво Збройними Силами України, а також інші
   повноваження, передбачені законодавством.

   Військово-політичне керівництво Збройними Силами України —
   діяльність, спрямована на забезпечення реалізації політики держави
   у Збройних Силах України, політичних та стратегічних цілей у сфері
   оборони, принципів і напрямів розвитку Збройних Сил України.

   Адміністративне керівництво Збройними Силами України —
   діяльність, спрямована на всебічне забезпечення життєдіяльності
   Збройних Сил України, їх функціонування та розвитку в межах
   виконання основних завдань державної політики у сфері оборони.

   Начальник Генерального штабу — Головнокомандувач Збройних Сил
   України здійснює безпосереднє військове керівництво Збройними
   Силами України.

   Безпосереднє військове керівництво — діяльність, спрямована
   на здійснення заходів щодо розвитку Збройних Сил України, їх
   технічного оснащення, підготовки та всебічного забезпечення,
   визначення основ їх застосування, а також управління ними.
   { Стаття 8 в редакції Закону N 803-VI ( 803-17 ) від 25.12.2008 }

   Стаття 9. Повноваження Кабінету Міністрів України
   стосовно Збройних Сил України

   Кабінет Міністрів України:

   організує підготовку та реалізацію загальнодержавних програм
   розвитку Збройних Сил України, озброєння та військової техніки,
   інших державних програм стосовно Збройних Сил України, державного
   оборонного замовлення на поставку (закупівлю) продукції, виконання
   робіт, надання послуг для потреб Збройних Сил України, створення
   недоторканних та мобілізаційних запасів;

   забезпечує постачання Збройним Силам України озброєння,
   військової техніки, енергетичних, матеріально-технічних та інших
   ресурсів і майна, надання послуг та їх фінансування в обсягах, що
   необхідні для ефективного виконання Збройними Силами України
   покладених на них завдань і функцій;

   забезпечує комплектування Збройних Сил України особовим
   складом, їх мобілізаційне та оперативне розгортання в особливий
   період, здійснює заходи, пов’язані з підготовкою та призовом
   громадян на військову службу;

   встановлює порядок надання Збройним Силам України в
   управління об’єктів державної власності, в тому числі земельних
   (водних) ділянок, інших природних ресурсів, фондів і майна,
   використання повітряного і водного простору, морських і річкових
   портів, аеропортів та аеродромів (посадочних майданчиків), засобів
   зв’язку і радіочастотного ресурсу, комунікацій, інших об’єктів
   інфраструктури держави, навігаційної, топогеодезичної,
   метеорологічної, гідрографічної та іншої інформації, ведення
   геодезичних і картографічних робіт, необхідних для виконання
   покладених на Збройні Сили України функцій та завдань як на
   платній, так і безоплатній основі, у грошовій та інших формах розрахунків;

   визначає порядок ( 222-2014-п ) фінансування Збройних Сил
   України за рахунок благодійних пожертв фізичних та юридичних осіб
   для забезпечення бойової, мобілізаційної готовності, боєздатності
   і функціонування Збройних Сил України; { Частину першу статті 9
   доповнено новим абзацом згідно із Законом N 1190-VII ( 1190-18 )
   від 08.04.2014 }

   встановлює порядок забезпечення справності, технічної
   придатності та модернізації озброєння та військової техніки
   Збройних Сил України; { Статтю 9 доповнено абзацом згідно із
   Законом N 1256-VI ( 1256-17 ) від 14.04.2009 }

   визначає порядок ( 1007-2008-п, 487-2013-п ) застосування
   зброї і бойової техніки з’єднаннями, військовими частинами і
   підрозділами, у тому числі черговими силами, Збройних Сил України
   в мирний час у разі виконання ними завдань у випадках, визначених
   частиною четвертою статті 1 та статтею 1-1 цього Закону; { Абзац
   статті 9 в редакції Закону N 2341-IV ( 2341-15 ) від 13.01.2005;
   із змінами, внесеними згідно із Законом N 4026-VI ( 4026-17 ) від
   15.11.2011 }

   забезпечує реалізацію права на соціально-економічний захист
   військовослужбовців та осіб, звільнених з військової служби,
   членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які
   загинули (померли), пропали безвісти, стали інвалідами під час
   проходження військової служби або потрапили в полон у ході бойових
   дій (війни) чи під час участі в міжнародних операціях з
   підтримання миру і безпеки; { Абзац статті 9 із змінами, внесеними
   згідно із Законом N 5286-VI ( 5286-17 ) від 18.09.2012 }

   регулює економічну та господарську діяльність у Збройних
   Силах України;

   здійснює відповідно до Конституції і законів України контроль
   за діяльністю Збройних Сил України та інші повноваження щодо
   забезпечення бойової, мобілізаційної готовності, боєздатності і
   функціонування Збройних Сил України.

   Стаття 10. Повноваження Міністерства оборони України
   у сфері управління Збройними Силами України

   Міністерство оборони України:

   здійснює військово-політичне та адміністративне управління
   Збройними Силами України;

   реалізує політику держави у Збройних Силах України, розробляє
   принципи їх будівництва, визначає напрями розвитку Збройних Сил
   України і підготовки їх у мирний та воєнний час;

   забезпечує життєдіяльність Збройних Сил України, їх
   функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність,
   підготовку до виконання покладених на них завдань, застосування,
   комплектування особовим складом та його підготовку, постачання
   озброєння та військової техніки, підтримання справності, технічної
   придатності та модернізації зазначеного озброєння і техніки,
   матеріальних, фінансових, інших ресурсів та майна згідно з
   потребами, визначеними Генеральним штабом Збройних Сил України в
   межах коштів, передбачених Державним бюджетом України, і здійснює
   контроль за їх ефективним використанням, організовує виконання
   робіт і надання послуг в інтересах Збройних Сил України; { Абзац
   четвертий частини першої статті 10 в редакції Закону N 1256-VI
   ( 1256-17 ) від 14.04.2009 }

   провадить розвідувальну та інформаційно-аналітичну діяльність
   з метою забезпечення виконання завдань, які покладені на Збройні
   Сили України;

   взаємодіє з органами державної влади та громадськими
   організаціями, контролює дотримання законодавства у Збройних Силах
   України; { Абзац шостий частини першої статті 10 в редакції Закону
   N 1003-IV ( 1003-15 ) від 19.06.2003 }

   розглядає звернення, здійснює прийом громадян з питань, що
   належать до компетенції Міністерства оборони України; { Частину
   першу статті 10 доповнено абзацом згідно із Законом N 1003-IV
   ( 1003-15 ) від 19.06.2003 }

   здійснює в межах своєї компетенції міжнародне співробітництво
   за воєнно-політичним, військово-технічним та іншими напрямами, а
   також з питань цивільно-військових відносин з відповідними
   органами інших держав та міжнародними організаціями; { Частину
   першу статті 10 доповнено абзацом згідно із Законом N 1003-IV
   ( 1003-15 ) від 19.06.2003 }

   здійснює інші повноваження, передбачені законом.

   Забезпечення окремих видів діяльності Збройних Сил України
   може проводитися державними підприємствами, що створюються у
   встановленому порядку Міністерством оборони України.

   Організація діяльності Міністерства оборони України
   визначається законами України та Положенням, яке затверджується
   Президентом України.
   { Частина третя статті 10 із змінами, внесеними згідно із Законом
   N 803-VI ( 803-17 ) від 25.12.2008; в редакції Закону N 2592-VI
   ( 2592-17 ) від 07.10.2010 }

   Функції структурного підрозділу Міністерства оборони України,
   який проводить розвідувальну та інформаційно-аналітичну діяльність
   в інтересах оборони і безпеки держави, визначаються Положенням,
   яке затверджує Президент України.

   Розділ IV
   ДІЯЛЬНІСТЬ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ

   Стаття 11. Засади діяльності Збройних Сил України

   Збройні Сили України провадять свою діяльність на засадах:

   вірності конституційному обов’язку та військовій присязі;

   верховенства права, законності та гуманності, поваги до
   людини, її конституційних прав і свобод;

   гласності, відкритості для демократичного цивільного контролю;

   поєднання єдиноначальності і колегіального розроблення
   найбільш важливих рішень;

   комплектування шляхом призову громадян на військову службу та
   прийняття на військову службу за контрактом;

   постійної бойової та мобілізаційної готовності;

   збереження державної таємниці; { Абзац восьмий статті 11 із
   змінами, внесеними згідно із Законом N 803-VI ( 803-17 ) від
   25.12.2008 }

   виховання військовослужбовців на патріотичних, бойових
   традиціях Українського народу, додержання військової дисципліни;

   забезпечення державного соціально-економічного та
   соціально-правового захисту громадян, які перебувають на службі у
   Збройних Силах України, а також членів їх сімей;

   заборони створення і діяльності організаційних структур
   політичних партій.

   Стаття 12. Основні складові діяльності Збройних Сил України

   Підготовка Збройних Сил України до виконання покладених на
   них Конституцією України ( 254к/96-ВР ) завдань, організація та
   забезпечення їх виконання, підтримання на належному рівні бойової
   і мобілізаційної готовності та боєздатності, виховна робота,
   збереження життя і здоров’я особового складу, забезпечення
   законності та військової дисципліни у Збройних Силах України
   здійснюються органами військового управління, командирами і
   начальниками всіх рівнів відповідно до вимог Конституції України
   та законів України, інших нормативно-правових актів, що регулюють
   відносини у сфері оборони.

   Стаття 13. Мова у Збройних Силах України

   У Збройних Силах України мовою службової діяльності,
   діловодства та документації є державна мова.

   Стаття 14. Господарська діяльність у Збройних Силах України

   Збройні Сили України можуть здійснювати господарську
   діяльність згідно із законом.

   Земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені
   за військовими частинами, військовими навчальними закладами,
   установами та організаціями Збройних Сил України, є державною
   власністю, належать їм на праві оперативного управління та
   звільняються від сплати усіх видів податків відповідно до законів
   з питань оподаткування.
   { Частина друга статті 14 із змінами, внесеними згідно із Законом
   N 107-VI ( 107-17 ) від 28.12.2007 — зміну визнано
   неконституційною згідно з Рішенням Конституційного Суду
   N 10-рп/2008 ( v010p710-08 ) від 22.05.2008; в редакції Закону
   N 309-VI ( 309-17 ) від 03.06.2008 }

   Особливості правового режиму майна Збройних Сил України
   визначаються відповідним законом.

   Стаття 15. Фінансування Збройних Сил України

   Фінансування Збройних Сил України здійснюється за рахунок
   коштів Державного бюджету України.

   Фінансування Збройних Сил України може здійснюватися
   додатково за рахунок благодійних пожертв фізичних та юридичних
   осіб у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
   { Статтю 15 доповнено новою частиною згідно із Законом N 1190-VII
   ( 1190-18 ) від 08.04.2014 }

   Фінансування витрат Міністерства оборони України на виконання
   завдань, до яких можуть залучатися з’єднання, частини і підрозділи
   Збройних Сил України, визначених частиною третьою статті 1 цього
   Закону, здійснюється Кабінетом Міністрів України за рахунок
   коштів, що виділяються у встановленому законом порядку на
   виконання цих завдань, або додаткових коштів (надходжень).

   Контроль за виконанням Державного бюджету України в частині,
   що стосується витрат на забезпечення функціонування Збройних Сил
   України, здійснюється згідно із законом.

   Стаття 16. Соціальний і правовий захист військовослужбовців,
   резервістів та військовозобов’язаних, призваних на
   збори, членів їх сімей, працівників Збройних Сил
   України
   { Назва статті 16 в редакції Закону N 1127-VII ( 1127-18 ) від
   17.03.2014 }

   Держава забезпечує соціальний і правовий захист
   військовослужбовців, резервістів, які виконують обов’язки служби у
   військовому резерві, та військовозобов’язаних, призваних на
   навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, членів їх сімей,
   працівників Збройних Сил України, а також членів сімей
   військовослужбовців, резервістів та військовозобов’язаних, які
   загинули (померли), пропали безвісти, стали інвалідами під час
   виконання службових обов’язків або постраждали у полоні в ході
   бойових дій (війни), в умовах надзвичайного стану чи під час
   виконання службових обов’язків за межами України в порядку
   військового співробітництва або у складі національного контингенту
   чи національного персоналу у міжнародних операціях з підтримання
   миру і безпеки.
   { Частина перша статті 16 із змінами, внесеними згідно із Законом
   N 5286-VI ( 5286-17 ) від 18.09.2012; в редакції Закону N 1127-VII
   ( 1127-18 ) від 17.03.2014 }

   Соціальний і правовий захист військовослужбовців,
   резервістів, які виконують обов’язки служби у військовому резерві,
   військовозобов’язаних, призваних на навчальні (або перевірочні) і
   спеціальні збори, та членів їх сімей здійснюється відповідно до
   Закону України “Про соціальний і правовий захист
   військовослужбовців та членів їх сімей” ( 2011-12 ) та інших
   нормативно-правових актів.
   { Частина друга статті 16 в редакції Закону N 1127-VII ( 1127-18 )
   від 17.03.2014 }

   Соціальний захист працівників Збройних Сил України
   забезпечується відповідно до законодавства про працю, про державну
   службу, інших нормативно-правових актів.
   { Стаття 16 в редакції Закону N 328-V ( 328-16 ) від 03.11.2006 }

   Стаття 17. Обмеження політичної діяльності
   у Збройних Силах України

   Військовослужбовці зупиняють членство у політичних партіях та
   професійних спілках на період військової служби.

   Військовослужбовці можуть бути членами громадських
   організацій, за винятком організацій, статутні положення яких
   суперечать засадам діяльності Збройних Сил України, і можуть брати
   участь в їх роботі у вільний від обов’язків військової служби час,
   коли вони вважаються такими, що не виконують обов’язків військової служби.

   Організація військовослужбовцями та резервістами під час
   виконання ними обов’язків служби у військовому резерві страйків і
   участь в їх проведенні не допускаються.
   { Частина третя статті 17 із змінами, внесеними згідно із Законом
   N 1127-VII ( 1127-18 ) від 17.03.2014 }

   Військовослужбовці, резервісти на час виконання ними
   обов’язків служби у військовому резерві та працівники Збройних Сил
   України можуть бути обмежені у свободі пересування, вільному
   виборі місця проживання та праві вільно залишати територію
   України, праві на збирання, використання і поширення інформації
   відповідно до закону.
   { Частина четверта статті 17 із змінами, внесеними згідно із
   Законом N 1127-VII ( 1127-18 ) від 17.03.2014 }

   Працівники зупиняють членство у політичних партіях на період
   роботи у Збройних Силах України.
   { Частина п’ята статті 17 із змінами, внесеними згідно із Законом
   N 803-VI ( 803-17 ) від 25.12.2008 }

   Функціонування професійних спілок працівників, які уклали
   трудовий договір із Збройними Силами України, здійснюється
   відповідно до Закону України “Про професійні спілки, їх права та
   гарантії діяльності” ( 1045-14 ).

   Організація працівниками Збройних Сил України страйків і
   участь в їх проведенні не допускаються.

   Кожному військовослужбовцю та резервісту гарантується право
   сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої.
   { Частина восьма статті 17 із змінами, внесеними згідно із Законом
   N 1127-VII ( 1127-18 ) від 17.03.2014 }

   Військовослужбовцям та резервістам надається можливість
   відправляти, одноособово чи колективно, релігійні культи і
   ритуальні обряди, вести релігійну діяльність з додержанням вимог
   Конституції України та законів України.
   { Частина дев’ята статті 17 із змінами, внесеними згідно із
   Законом N 1127-VII ( 1127-18 ) від 17.03.2014 }

   Стаття 18. Контроль і відповідальність за виконання
   цього Закону

   Контроль за виконанням цього Закону покладається на органи
   державної влади, передбачені законами України.

   Нагляд за додержанням законності у Збройних Силах України,
   цивільний демократичний контроль за діяльністю Збройних Сил
   України здійснюються відповідно до закону.

   Розділ V
   ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ

   1. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування, крім
   статті 16, яка набирає чинності з 2001 року.

   2. Кабінету Міністрів України у шестимісячний строк після
   набрання чинності цим Законом:

   подати Верховній Раді України пропозиції щодо внесення змін
   до законів України, що випливають з цього Закону;

   привести свої нормативно-правові акти у відповідність з цим Законом;

   забезпечити перегляд і скасування міністерствами та іншими
   центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових
   актів, що суперечать цьому Закону.

   Ответить

3. КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ ПОСТАНОВА

   від 30 січня 2015 р. № 38 Київ

   Деякі питання підвищення рівня національної безпеки України

   З метою підвищення рівня національної безпеки України, забезпечення безпеки громадян, захисту їх прав і свобод, законних інтересів та виходячи з принципів непорушності державного кордону, територіальної цілісності, політичної та економічної незалежності і суверенітету України Кабінет Міністрів України постановляє:

   Поширити на період проведення антитерористичної операції дію частини третьої статті 22 Закону України “Про державний кордон України” на територію таких міст і районів:

   м. Донецька і мм. Авдіївки, Артемівська, Вугледара, Горлівки, Дзержинська, Дебальцевого, Докучаєвська, Селидового Донецької області; Артемівського, Волноваського, Володарського, Костянтинівського, Красноармійського, Мар’їнського, Ясинуватського районів Донецької області;

   Лутугинського, Новоайдарського, Перевальського, Попаснянського, Слов’яносербського, Старобільського районів Луганської області;

   Богодухівського району Харківської області;

   Новотроїцького, Чаплинського районів Херсонської області.

   Запровадити з 10 лютого 2015 р. прикордонний режим на території зазначених у пункті 1 цієї постанови міст і районів.

   Ответить

4. ЗБРОЙНІ ФОРМУВАННЯ ОУН – МЕЛЬНИКА
   У 1943 – 1944 РОКАХ НА ВОЛИНІ

   Створення та бойовий шлях збройних формувань Організації Українських Націоналістів (ОУН) під проводом полковника А. Мельника відноситься до розряду малодосліджених тем. Радянські історики з ідеологічних міркувань здебільшого замовчували цю проблему. Певною мірою схожу з ними позицію займали і закордонні українські історики з націоналістичного табору С. Бандери, які всіляко намагались монополізувати своє право на створення та збройну боротьбу УПА під час Другої світової війни. Сучасній історіографії бракує досліджень, які б неупереджено й об’єктивно висвітлювали цю героїчну та маловідому сторінку історії національно-визвольної боротьби.
   Завданням цієї статті є спроба на основі доступного історичного матеріалу проаналізувати діяльність збройних формувань ОУН–Мельника у 1943-1944 роках на Волині.
   Поразка німецьких військ наприкінці 1942 року під Сталінградом, протиукраїнська політика та посилення репресій з боку німецької окупаційної влади, особливо на території Райхкомісаріату Україна, були основними причинами посилення руху опору на теренах України, який все чіткіше починає набувати форм партизанської боротьби. Проте, цей рух не мав єдності.
   Більшість вітчизняних істориків виділяють чотири складові національного військового руху цього періоду. Перший був очолюваний за згодою уряду УНР в екзилі Тарасом Бульбою-Боровцем – колишнім старшиною Армії УНР та в’язнем польського концтабору Берези Картузької, який у липні 1940 року перебрався на Полісся і почав формувати військові загони для боротьби з радянською адміністрацією. Головною базою Т. Бульби-Боровця («Байди») стає містечко Олевськ на Житомирщині. Бойове хрещення «Української Повстанської Армії – Поліської Січі» відбулося поблизу Костополя з початком нападу Німеччини проти СРСР [1, 93-97]. У квітні 1943 року збройні відділи Т. Бульби-Боровця нараховували приблизно 4 тисячі осіб [2, 330].
   Другий – Фронт Української Революції (ФУР) – з’явився влітку 1942 року на Крем’янеччині. Очолював ФУР Тиміш Басюк (Яворенко) – колишній радянської офіцер, пізніше – командир сотні УПА. Відділ Яворенка був нечисленний і нараховував у своєму складі від 200 до 600 осіб [3, 513]. Серед керівників Фронту Української Революції були помітні впливи колишнього гетьмана України П. Скоропадського.
   Розкол в Організації українських націоналістів, що стався 1940 року, спричинив появу ще двох збройних формацій: одна з них будувалась під проводом мельниківського крила (ОУН–Мельника), а інша – бандерівського (ОУН–Бандери). Створення і діяльність цих двох формацій відбувалась протягом 1942–43 років паралельно на Волині, але поступово більшої сили і впливу серед всіх вищеназваних військових формацій набуває рух ОУН–Бандери, зусиллями якого навесні – влітку 1943 року шляхом приєднання інших військових формувань остаточно постала Українська Повстанська Армія.
   Влітку 1942 року на Волинь та Полісся мельниківці надсилають значну частину своїх військових кадрів з метою надання допомоги українському населенню цієї місцевості у створенні відділів самооборони від німців, радянських партизанів та польських відділів Армії Крайової (АК).
   Завдяки їх зусиллям з місцевих прихильників полковника А. Мельника наприкінці 1942 – початку 1943 років створюються три підпільні збройні групи: поручника Блакитного у південній Крем’янеччині, поручника Білого («Арійця») на Володимирщині та сотника Волинця на Рівненщині (в 1943 році ця група перейде на Полісся і буде воювати в складі армії Т. Бульби-Боровця). Саме ці військові групи в недалекому майбутньому стануть основою збройних формувань ОУН–Мельника на Волині, до їх остаточного роззброєння влітку 1943 року більш сильними відділами ОУН–Бандери

   Ответить

5. Австрійський військовий цвинтар та поховання Українських Стрільців на Личакові

   28 липня 1914 р. Австро-Угорщина оголосила війну Сербії; 1 серпня кайзерівська Німеччина – Росії, 3

   серпня – Франції; 4 серпня Англія оголосила війну Німеччині, а 6 серпня Австро-Угорщина – Росії. Пізніше підрахували, що з 52 держав світу в цю криваву війну було втягнено 48 держав з населенням в півтора мільярда людей, що становили 3/4 кількості тодішнього населення Землі. У ході війни брали участь понад сімдесят мільйонів людей, з котрих десять мільйонів загинули.

   Велика Галицька битва, яка на першому етапі війни вирішила долю Львова і всієї Галичини, мала місце в днях від 25 серпня до 2 вересня 1914 р. і закінчилася поразкою австрійців. 3 вересня росіяни зайняли Львів і володіли ним 293 дні – до 22 червня 1915 p., коли внаслідок поразки під час т. зв. Горлицького прориву австрійців, змушені були відступити. На полях Львівщини в боях полягли тоді десятки тисяч людей.

   Сумними свідками цих подій залишились у Львові два великі воєнні цвинтарі: так званий Холм Слави над Личаківським парком, де були поховані вояки царської Росії, і Австрійський військовий цвинтар на Личакові. На останньому в 1915-18 pp. і після комасації 1935-37 pp. поховали більше 10 тисяч загиблих вояків. Серед них значна частина – українці – вояки австрійської і російської армій, а також австрійці, німці, поляки, росіяни, угорці, серби, чехи, словаки, хорвати, турки, боснійці тощо.

   Восени 1918 р. в результаті революційних подій під натиском національно-визвольного руху розпадається на ряд незалежних держав Австро-Угорська імперія. Східна Галичина стала об’єктом польських зазіхань. Виконуючи рішення Української Національної Ради, українські політики та військові з колишньої австрійської армії в ніч на 1 листопада 1918 p. зайняли основні стратегічні пункти Львова і проголосили утворення Української держави на усіх західноукраїнських землях. Проте ця акція вже з перших днів зустрілася зі збройним опором поляків. Незважаючи на прибуття до Львова частин УСС, після 21-го дня боїв українські частини вимушені були залишити місто.

   Загальні втрати українців у Львові за період з 1 по 22 листопада складали до 250 вбитими і 500 пораненими. Такі дані подає у своїй книзі “Листопадові дні” (Львів, 1931) учасник цих подій Олекса Кузьма.

   Як вже було згадано вище, Перша Світова війна залишила на Личаківській дільниці два великі військові цвинтарі. На жаль, обидва не збереглися до наших днів. Австрійський військовий цвинтар щільно прилягав до північної сторони Личаківського цвинтаря і був знищений більшовиками у 1946-1947 pp. Цей цвинтар закладений російськими санітарними службами на пасовиськах “ґміни” Личаків і частково на приватних парцелях родини Боднарів – для полонених австрійської армії, котрі померли у львівських шпиталях в 1914-1915 рр. Після повернення австрійців до Львова цей цвинтар перетворився на основний для загиблих військовослужбовців австрійської і союзних армій – німецької та турецької.

   До нашого часу збереглася неушкодженою мурована півциркульна брама з двома входами на Австрійський військовий цвинтар від сторони Цетнерівки. побудована у 1917 р. на місці старої дерев’яної з 1916 р., і, частково, муровані сходи, що ведуть на Личаківський цивільний цвинтар. Вгорі на брамі був напис спочатку німецькою, а потім польською мовами: “Військовий цвинтар полеглих вояків у війні 1914-1918 pp.”. Збереглися також плани, фотографії та згадки в архівних та літературних джерелах. Найдавнішим планом Австрійського військового цвинтаря є нереалізований проект, виконаний архітектором-будівничим Адольфом Вітманом орієнтовно в 1915-1917 pp. На цьому плані позначено поля поховань вояків австрійської армії, зазначені місця пам’ятника загиблим воякам і високого дерев’яного пам’ятного хреста. Цвинтар мав головний вхід від сторони Цетнерівки і повинен був завершуватися колонадою зі сторони згаданих “городів Боднара”, що знаходились на колишній вулиці Святого Петра (тепер вул. Мечникова). План Личаківського цвинтаря з технічного департаменту львівського магістрату, підписаний професором Ігнатієм Дрекслером у червні 1924 р., також подає поля поховань Австрійського військового цвинтаря. Більш докладним планом цього цвинтаря є план з 1927 p. На цьому плані зазначено арабськими цифрами 4712 окремих і спільних могил. Римськими цифрами зазначено могили працівників санітарних служб, що знаходились за високим дерев’яним хрестом. З правої сторони від головної алеї цвинтаря (йдучи до Цетнерівки) був кам’яний пам’ятник на честь полеглих німецьких вояків, що загинули в 1914-1915 pp., з написом німецькою мовою: “Присвячується пам’яті похованих тут мужніх вояків”. В 1915-1918 pp. Австрійський військовий цвинтар був огороджений невисоким дерев’яним парканом. Хрести також були дерев’яними, на кожному з них стояв номер могили і таблиця з прізвищем. Пізніше на могилах вояків австро-угорської армії почали ставити бетонні хрести, як це видно на фото 1930-х pp., за типовими проектами, розробленими у Варшаві в 1935 р. На одній з таких фотографій на передньому плані зображені могили боснійських вояків, на яких стоять мусульманські надгробні знаки.

   На плані з 1927 р. зафіксовано 111 могил Українських стрільців, що знаходилися до ексгумації 1935 p. з західної сторони Австрійського військового цвинтаря. Виходячи з документу ДАЛО (ф. 1, оп. 30, спр. 4463, “Список воїнів і полонених, що загинули або померли і поховані на Австрійському військовому цвинтарі на Личакові”), на двох ділянках, що належали родині Боднарів, під час листопадових подій поховано 103 відомих і 67 невідомих стрільців (разом 170 загиблих). Ці дані підтверджуються також списком, складеним Українським Товариством Охорони Військових Могил.

   На пам’ятних хрестах, які встановлені на Личаківському цвинтарі, вказано, що у Львові полягли і поховані 824 герої битви, з них, зокрема, на 82 полі – 408. Ці дані неправильні і виникли внаслідок помилкової інформації, що була надрукована в газеті “Земля і Воля” у 1922 р.

   Загиблих у польсько-українській війні 1918 p. ховали на Личаківському, Янівському, Клепарівському, Голоському, Кульпарківському цвинтарях і на Збоїщах. На Личаківському та на Знесінні ховали воїнів, які полягли у Львові в листопаді 1918 p. Янівський цвинтар майже весь період з 1 до 22 листопада 1918 р. був у районі боїв, і тому ховали там пізніше українців, котрі в основному померли в таборах для полонених. На інших знайшли спочинок жертви боїв періоду кінця 1918 – початку 1919 року.

   На ситуаційному плані Личаківського цвинтаря, виконаному архітектором Вітольдом Равським 21.09.1933 p., поряд з Австрійським військовим цвинтарем позначено територію, що належала родині Боднарів. Саме там, на приватних парцелях 6564/3 і 6564/4, львівські міщани Кароль і Адольф Боднари мали свій дім і великий город. Частину того городу австрійська влада забрала для розширення цвинтаря.

   Згідно з 171 артикулом трактату з Сен-Жермен, всі держави, що брали участь у Першій Світовій війни, зобов’язалися утримувати в порядку і шанувати могили вояків, похованих на їх територіях. В зв’язку з поверненням ділянки родині Боднарів, у 1935-1937 pp. було проведено ексгумацію захоронених там останків і перенесено їх у верхню частину військового цвинтаря із ущільненням (комасацією) існуючих поховань. Після комасації Австрійський військовий цвинтар, згідно з планом, виконаним у 1935-1936 pp., займав уже меншу територію. Тоді було перепоховано Українських стрільців, котрі полягли в боях за Львів у 1918 р., на нову ділянку Австрійського військового цвинтаря. Після ексгумації зі 111 могил зроблено 44 поодинокі і 23 масові могили. Після так званої комасації стрілецькі поховання займали одну, значно меншу ділянку на сучасному 82 полі (поряд з існуючою могилою П.Ліськевича) і були розташовані у три дуже щільні ряди. У газеті “Краківські вісті” (ч. 216 з 1 жовтня 1941 p.) так про це написано: “Могили українських полеглих на Личаківському цвинтарі збереглися ненарушені, перебувши щасливо обі останні воєнні завірюхи над Львовом. Всі ті могили, яких є до сто, як загально відомо, також скомасовано перед кількома роками, але так, що полеглих перенесено до окремих могил, які займають тепер значно менше простору, як передше… На всіх могилах камінні хрести з тризубом ненарушені і добре держаться”. У цій же газеті (ч. 130 за 1943 р.) також згадується цвинтар українських вояків, полеглих у боях за Львів в 1918 p.: “…в поодиноких і збірних могилах лежить понад 100 українців”.

   На фотографіях Австрійського військового цвинтаря з 1936 р. можна побачити кам’яні хрести, зроблені за зразком старих козацьких надгробних хрестів за проектом Петра Холодного і Льва Лепкого. На одній з цих фотографій на передньому плані зображено могилу четаря Павла Ліськевича. Ця могила є єдиною збереженою до сьогодні з усіх могил Українських стрільців, похованих на території колишнього Австрійського військового цвинтаря.

   Павло Ліськевич, підпоручник австрійської артилерії, народився у 1891 р. в м. Ярославі (тепер Польща). Закінчив львівську політехніку. У Першій Світовій війні воював спочатку на російському фронті, а потім у Боснії. У вересні 1918 р. приїхав до Львова, щоб зробити диплом інженера. В листопаді цього ж року вступив у ряди Січових Стрільців. За одними даними був убитий 9 листопада пострілом у голову при наступі українських військ на пошту, за іншими – 3 листопада, випадково на вулиці, пострілом з вікна будинку навпроти пошти.

   29 травня 1929 р. батько Павла Ліськевича інженер Антон Ліськевич звернувся до дирекції публічних робіт військового гробівництва з проханням дозволити поставити бетонний надгробок на могилі сина. До прохання А. Ліськевич додав проект пам’ятника і проект напису на надгробній плиті. Невдовзі, 25 травня 1929 р., вищезгадана дирекція дозволила спорудити пам’ятник, але не була згідна з написом: “Павло Ліськевич, четар УГА. Поляг за волю України”. Дирекція вважала, що напис з однієї сторони носить характер ґлорифікації збройного виступу українців проти Польщі, а з іншої – мас характер пропаганди ідеї збройної боротьби з нею. Зі своєї сторони дирекція запропонувала напис такого змісту, що міг бути довільно складений: “Павло Ліськевич – четар УГА, народився в Ярославі 1889 року – поляг у Львові 9.09.1918 року”.

   Сьогодні ми також не можемо погодитись з цим написом, бо, виходячи з дати смерті – 9.09.1918 р., П. Ліськевич не міг бути четарем УГА, тому що не дожив 4 дні до утворення УГА. Не можна також погодитися з написами на кам’яних хрестах інших Українських стрільців, яких після ексгумації зимою 1935 р. зробили вояками УГА. Українські вояки, що полягли у польсько-українській війні 1918 p., до 13 листопада були вояками колишньої австрійської армії, а також формувань УСС, які прибули до Львова, і лише тих, що полягли після цієї дати, можна назвати воїнами УГА. Початком створення УГА була мобілізація 13 листопада 1918 р., а остаточно армія організована у грудні 1918 р.

   На прилеглих до австрійського військового цвинтаря полях Личаківського кладовища в липні 1941 p. ховали українських патріотів, замордованих у львівських тюрмах НКВС перед відступом Червоної Армії.

   У 1946-1947 pp., під час другого свого приходу, більшовики зрівняли з землею і перекопали Австрійський військовий цвинтар, а на його місці влаштували цивільні та військові поховання. Колишній Радянський Союз ніколи не підписував міжнародних угод про охорону і відновлення військових могил і тому майже всі нерадянські воєнні цвинтарі тоді вважалися ворожими і підлягали ліквідації. Від 1946 р. тут розпочато нові поховання. Територію Австрійського військового цвинтаря приєднали до Личаківського і утворили 82-е поле, котре поділили на окремі ділянки. Похованих вписували у цвинтарні книжки 82, 82а, 82б, 82в полів.

   У нижній частині колишнього Австрійського військового цвинтаря (частково на ексгумованій в 1936 p. території і трохи далі, аж до теперішньої вул. Мечникова) було створено військовий цвинтар, на якому поховано в земляних могилах у 1945-1950 pp. 3491 особу. Пізніше цей цвинтар було переплановано і утворено т.зв. “Марсове поле”.

   Австрійський військовий цвинтар і прилегле до нього львівське “Марсове поле” прийняли у свою землю жертви Першої і Другої Світових воєн, які складають, не враховуючи жертв вересня 1939 р. і післявоєнних цивільних поховань, 14273 особи, з них, зокрема:

   – 4783 особи, які загинули у Першу Світову війну;

   – 5369 вояків російської царської армії з Першої Світової війни (ексгумованих з Холма Слави, 79-го поля Личаківського цвинтаря і Стрийського кладовища);

   – близько 170 українських стрільців, що полягли в листопаді 1918 p.;

   – 460 жертв НКВС, закатованих у підвалах тюрми при вул. Казимирівській у 1941 р.:

   – 3491 радянський воїн, в тому числі – воїни дивізії НКВС, що загинули в 1944-1950 pp.

   Ответить

6. Створення та бойовий шлях збройних формувань Організації Українських Націоналістів (ОУН) під проводом полковника А. Мельника відноситься до розряду малодосліджених тем. Радянські історики з ідеологічних міркувань здебільшого замовчували цю проблему. Певною мірою схожу з ними позицію займали і закордонні українські історики з націоналістичного табору С. Бандери, які всіляко намагались монополізувати своє право на створення та збройну боротьбу УПА під час Другої світової війни. Сучасній історіографії бракує досліджень, які б неупереджено й об’єктивно висвітлювали цю героїчну та маловідому сторінку історії національно-визвольної боротьби.
   Завданням цієї статті є спроба на основі доступного історичного матеріалу проаналізувати діяльність збройних формувань ОУН–Мельника у 1943-1944 роках на Волині.
   Поразка німецьких військ наприкінці 1942 року під Сталінградом, протиукраїнська політика та посилення репресій з боку німецької окупаційної влади, особливо на території Райхкомісаріату Україна, були основними причинами посилення руху опору на теренах України, який все чіткіше починає набувати форм партизанської боротьби. Проте, цей рух не мав єдності.
   Більшість вітчизняних істориків виділяють чотири складові національного військового руху цього періоду. Перший був очолюваний за згодою уряду УНР в екзилі Тарасом Бульбою-Боровцем – колишнім старшиною Армії УНР та в’язнем польського концтабору Берези Картузької, який у липні 1940 року перебрався на Полісся і почав формувати військові загони для боротьби з радянською адміністрацією. Головною базою Т. Бульби-Боровця («Байди») стає містечко Олевськ на Житомирщині. Бойове хрещення «Української Повстанської Армії – Поліської Січі» відбулося поблизу Костополя з початком нападу Німеччини проти СРСР [1, 93-97]. У квітні 1943 року збройні відділи Т. Бульби-Боровця нараховували приблизно 4 тисячі осіб [2, 330].
   Другий – Фронт Української Революції (ФУР) – з’явився влітку 1942 року на Крем’янеччині. Очолював ФУР Тиміш Басюк (Яворенко) – колишній радянської офіцер, пізніше – командир сотні УПА. Відділ Яворенка був нечисленний і нараховував у своєму складі від 200 до 600 осіб [3, 513]. Серед керівників Фронту Української Революції були помітні впливи колишнього гетьмана України П. Скоропадського.
   Розкол в Організації українських націоналістів, що стався 1940 року, спричинив появу ще двох збройних формацій: одна з них будувалась під проводом мельниківського крила (ОУН–Мельника), а інша – бандерівського (ОУН–Бандери). Створення і діяльність цих двох формацій відбувалась протягом 1942–43 років паралельно на Волині, але поступово більшої сили і впливу серед всіх вищеназваних військових формацій набуває рух ОУН–Бандери, зусиллями якого навесні – влітку 1943 року шляхом приєднання інших військових формувань остаточно постала Українська Повстанська Армія.
   Влітку 1942 року на Волинь та Полісся мельниківці надсилають значну частину своїх військових кадрів з метою надання допомоги українському населенню цієї місцевості у створенні відділів самооборони від німців, радянських партизанів та польських відділів Армії Крайової (АК).
   Завдяки їх зусиллям з місцевих прихильників полковника А. Мельника наприкінці 1942 – початку 1943 років створюються три підпільні збройні групи: поручника Блакитного у південній Крем’янеччині, поручника Білого («Арійця») на Володимирщині та сотника Волинця на Рівненщині (в 1943 році ця група перейде на Полісся і буде воювати в складі армії Т. Бульби-Боровця). Саме ці військові групи в недалекому майбутньому стануть основою збройних формувань ОУН–Мельника на Волині, до їх остаточного роззброєння влітку 1943 року більш сильними відділами ОУН–Бандери [4, 509].
   Мне нравится16 мая 2011 в 20:43|Это спам|Ответить

   Online
   Ярослав Божко СЛАВА

   Ответить

7. Остаточно сформувалась партизанська тактика загону: засідка, раптовий збройний напад та скорий відхід, маневрування та взаємодія з іншими сусідніми військовими формуваннями. На короткий термін українським партизанам вдалося звільнити від німців місто Крем’янець, навколишні села та здійснити успішний рейд на Дубенщину.
   Найбільш вдалим прикладом цієї тактики слід вважати «полювання» партизанів на крем’янецького гебіткомісара Мюллера. В результаті нападу 7 травня 1943 року відділу М. Недзведського на німецьку автоколону на ділянці шосе Смига-Судобичи був знищений автомобіль Мюллера, але самого німецького чиновника в ньому не виявилось. Серед чотирьох убитих в німецькому авто був і відомий колабораціоніст — єпископ Олексій (Громадський) [8, 92-93; 4, 517].
   З квітня 1943 року військове керівництво загону М. Недведського виступило з ініціативою про створення Об’єднаного Першого Крем’янецького Українського Партизанського Загону, до складу якого під повинні були увійти всі національні військові формування, що діяли на Крем’янеччині [8, 106]. Проте це рішення не знайшло відповідної підтримки у політичного проводу полковника А. Мельника, який спочатку виступив з ініціативою поставити на чолі баз ОУН генерала Миколу Капустянського, а пізніше, намагаючись зберегти сили у боротьбі з більш небезпечним ворогом – більшовиками, взагалі відмовилось від широкомасштабної партизанської боротьби з німецькими окупантами [5, 288].

   Ответить

8. «Невеликі ці частини мали добру обсаду й задовільний вигляд, – згадував у своїх спогадах безпосередній учасник партизанського руху і з 1943 року постійний представник полковника А. Мельника у штабі Т. Бульби-Боровця сотник О. Штуль-Жданович. – Вони могли зводити бої з німцями, могли бути невловимими месниками. Могли шахувати німців, охороняти населення, не втягуючи в кров всього загалу…» [5, 291].
   Першим бойовим виступом відділів А. Мельника проти німецьких окупантів слід вважати збройний напад групи під командуванням поручника Білого наприкінці січня 1943 року на в’язницю в місті Дубно, наслідком якого стало звільнення 60 в’язнів. Проте малочисельні групи ОУН–Мельника остаточно організувались у партизанські відділи в березні-квітні 1943 року і їх загальна кількість не перевищувала 2-3 тисяч повстанців [2, 331]. За твердженням сучасного історика В. Дзьобака, головні бойові сили мельниківців на той період складали до 5 куренів [6, 87].
   В історичній літературі (головним чином мемуарній) відносно повновисвітлена історія найбоєздатнішого військового відділу мельниківців на чолі з Миколою Недзведським («Хріном»), відомого як Волинський легіон самооборони. Цей легіон спочатку був організований як партизанський загін, що виник 18 лютого 1943 року біля села Антоновець у Крем’янецькому районі на Волині [7, 143] і проіснував до моменту свого роззброєння 6 липня того ж року збройним відділом ОУН–Бандери під командуванням «Крука».
   Метою цього формування був захист українського населення від німців, а також від польських та радянських партизанів [7, 143]. Головним осередком відділу М. Недзведського (Медвецького) стала Антоновецька партизанська база на Крем’янеччині, закладена на початку 1943 року вже згадуваним поручником Блакитним з особовим складом у кількості 50 осіб, до яких 21 лютого 1943 року приєднався невеликий загін української поліції [8, 81-82]. Бойове хрещення цього формування відбулося 24 березня 1943 року біля села Стіжок, коли в результаті нетривалого бою з повстанцями німці втратили 4 вояків вбитими [8, 82].
   На початку травня відбувається перша реорганізація цього відділу, який тактично являв собою курінь і складався з трьох сотень: двох бойових і однієї господарської. Відповідно сотні поділялись на чоти та рої. Своєю чергою кожна чота мала три рої по 13-15 бійців. На озброєнні кожного рою був ручний кулемет («Кольт» або «Максим»), а в складі бойової сотні – мінометна ланка. Пізніше на озброєнні у повстанців з’явились і легкі 45-мм гармати. Крім трьох сотень, був створений невеликий кінний відділ розвідки, командиром якого був «Орел». Загальна кількість бійців загону сягала 150 осіб [8, 89]. Начальником штабу підрозділу був призначений сотенний Семенюк («Орлик»), а командирами сотень – Журба (колишній поручник польської армії) та Лисенко (колишній лейтенант радянської армії) [8, 82].
   За спогадами курінного УПА Максима Скорупського («Макса») протягом чотирьох місяців свого існування відділ М. Недзведського звів 12 боїв і збройних сутичок, з яких 10 – з німцями, 1 (1.05.1943 під Кутами) – з польською поліцією і 1 (4-5.06.1943) – з радянськими партизанами С. Ковпака [8, 81-128]. В результаті цих боїв ворог втратив декілька сотень своїх вояків.
   Особливо жорстокою була боротьба з німецькими окупантами. Мельниківцям двічі прийшлося виступати на захист мешканців українських сіл: Стіжок – 9 травня і Лішня – 8 червня 1943 року. Серед них найзапеклішим був бій українських партизанів біля села Стіжок, в ході якого окупанти втратили 90 вояків вбитими та пораненими [8, 98; 9, 10].
   У боротьбі з українськими повстанцями ворог вимушений був застосовувати важку артилерію та авіацію, залучати численні відділи польської та української поліції, а також свої регулярні частини, проводити широкомасштабні каральні операції проти мирного населення.
   У ході цих боїв чисельність загону зросла до 500 осіб, серед яких були представники 6 національностей [8, 113].

   Остаточно сформувалась партизанська тактика загону: засідка, раптовий збройний напад та скорий відхід, маневрування та взаємодія з іншими сусідніми військовими формуваннями. На короткий термін українським партизанам вдалося звільнити від німців місто Крем’янець, навколишні села та здійснити успішний рейд на Дубенщину.
   Найбільш вдалим прикладом цієї тактики слід вважати «полювання» партизанів на крем’янецького гебіткомісара Мюллера. В результаті нападу 7 травня 1943 року відділу М. Недзведського на німецьку автоколону на ділянці шосе Смига-Судобичи був знищений автомобіль Мюллера, але самого німецького чиновника в ньому не виявилось. Серед чотирьох убитих в німецькому авто був і відомий колабораціоніст — єпископ Олексій (Громадський) [8, 92-93; 4, 517].
   З квітня 1943 року військове керівництво загону М. Недведського виступило з ініціативою про створення Об’єднаного Першого Крем’янецького Українського Партизанського Загону, до складу якого під повинні були увійти всі національні військові формування, що діяли на Крем’янеччині [8, 106]. Проте це рішення не знайшло відповідної підтримки у політичного проводу полковника А. Мельника, який спочатку виступив з ініціативою поставити на чолі баз ОУН генерала Миколу Капустянського, а пізніше, намагаючись зберегти сили у боротьбі з більш небезпечним ворогом – більшовиками, взагалі відмовилось від широкомасштабної партизанської боротьби з німецькими окупантами [5, 288].

   Незважаючи на це, М. Недзведському вдалося налагодити контакти та організувати взаємодію з усіма своїми сусідами. Непоганими були стосунки мельниківців з армією Т. Бульби-Боровця, зі штабом якого через О. Штуль-Ждановича підтримувався прямий контакт.
   На початку червня 1943 року, після невдалого рейду військового загону ОУН–Бандери під керівництвом Кропиви на Східну Україну, на бік мельниківців переходить відділ Фронту Української Революції Т. Яворенка у складі 80 осіб, який перед цим розірвав військовий союз з бандерівцями.
   Непростими були стосунки у М. Недзведського з бандерівським відділом «Крука», який одночасно почав діяти з загонами ОУН-Мельника на Крем’янеччині і з перших спільних кроків свого існування намагався спочатку домінувати, а з кінця квітня 1943 року повністю захопити у свої руки керівництво відділами мельниківців.
   Березень-травень 1943 року був найбільш сприятливим періодом стосунків між двома націоналістичними відділами. Їх спільними зусиллями були здійснені чотири партизанські акції проти окупантів. У мельниківців були більш вигідні умови, краще оснащені бази. Проте цих переваг вони позбулися вже через кілька місяців. Дали про себе знати відмінності поглядів щодо розгортання партизанського руху у керівництва ОУН двох течій. Якщо бандерівці робили ставку на масовість, контроль і утримання значних територій, звільнених від окупантів, то мельниківці обмежувалися проведенням окремих акцій та утриманням малочисленних партизанських загонів. Цим самим провідники ОУН-Мельника прирекли себе на повну ізоляцію, а потім і ліквідацію як збройної сили
   [10, 414].
   6 липня 1943 року партизанський загін М. Недзведського після бою з «ковпаківцями» був несподівано оточений в районі своєї дислокації багаточисельним відділом «Крука». Після короткої сутички особовий склад загону був повністю роззброєний й перестав існувати як бойова одиниця.
   Протягом літа 1943 року така ж доля спіткала і інші відділи ОУН-Мельника, які діяли в районі Луцька та Почаєва. Серед таких відділів найбільш відомими були загони поручника Малого (близько 50 осіб) та сотника Карпа, які певний час зберігали свою боєздатність та самостійність.
   З наближенням радянсько-німецького фронту ОУН-Мельника дещо активізувала свою військову діяльність. Так, влітку 1944 року поручник І. Кендюлич-Чубчик розпочав формування партизанського загону ім. П. Полуботка, який складався з 73 вояків [11, 88]. За твердженням командира особливого відділу «УПА – Схід» К. Гіммельрайха цей загін повинен був стати своєрідним організаційним ядром «східного фронту», до складу якого з наближенням радянсько-німецького фронту повинні були увійти всі військові формування ОУН обох течій на чолі з «головнокомандуючим» генералом М. Капустянським.
   Для впро-вадження цієї ідеї у життя керівництво загону навіть вступило у переговори з командиром куреня Української Повстанської Армії В. Мізерним-Реном, що діяв у цьому районі. Проте ці переговори закінчились тим, що бандерівці силоміць приєднали загін до своїх частин [12, 160-168].
   Про поодинокі випадки сутичок загонів мельниківців з радянськими партизанами на початку 1944 року на Рівненщині повідомляли і окремі радянські джерела [13, 388]. Але більшість роззброєних вояків колишніх мельниківських загонів частково поповнили УПА, а частково увійшли до Українського легіону самооборони (УЛС) [4, 511]. Саме під такою назвою була відновлена діяльність Волинського легіону самооборони, командування якого в результаті конфронтації з партизанами ОУН-Бандери вирішило досягнути угоди з німцями. Основну масу бійців легіону становили члени ОУН-Мельника, а також прихильники Т. Бульби-Боровця та Фронту Української Революції. До легіону влилося чимало колишніх політичних в’язнів, випущених із німецьких тюрем згідно з домовленістю між мельниківцями та шефом поліції Волині й Поділля д-ром Піцом.
   Командирами Українського легіону самооборони були колишні полковники Армії Української Народної Республіки В. Герасименко («Тур») та П. Дяченко ( «Квітка»). Останній був відомий як командир легендарного 5-го кінного полку «Чорних Запорожців», що відзначився під час Першого Зимового походу Армії УНР у 1919-1920 роках [15, 65; 16, 169]. Військовий штаб очолював поручник М. Солтис («Черкас»).
   Організаційно легіон складався з трьох бойових і однієї господарської сотні (командири – сотники «Нечай», М. Карковець, Ю. Макух та О. Гуня). Загальна кількість бійців – близько 500 осіб [3, 467]. Частина була озброєна гвинтівками, 20 ручними і 2 станковими кулеметами та 2 протитанковими гарматами. Формально легіон вважався моторизованим підрозділом, проте на озброєнні замість автомобілів мав тільки селянські вози [17, 264]. При легіоні було створено спочатку підстаршинську, а з літа 1944 року – старшинську школу.
   З наступом радянських військ у липні 1944 року легіон перейшов на польську територію. Німці намагалися використати особовий склад легіону у боротьбі з польськими партизанами, що викликало невдоволення у частини керівників та вояків легіону. Восени 1944 року начальника штабу легіону М. Солтиса було заарештовано німцями і, ймовірно, страчено.
   Проте легіон під командуванням П. Дяченка на території Польщі взяв участь у протипартизанських операціях, включаючи придушення Варшавського повстання 1944 року [18, 264-269].
   У жовтні 1944 року легіон було переведено в Моравію. У лютому 1945 року – перевезено на станцію Прагерско біля Марібору, де він розташувався в селах Шпільфельд, Обершварц і Унтершварц [16, 89]. Німецьке командування планувало використати легіонерів у боротьбі з югославськими партизанами Й. Броз Тіто, організаційно включивши його до складу дивізії «Галичина».
   11 березня 1945 року частина вояків легіону під проводом хорунжих Р. Кивелюка («Ворона») та «Коваля» вирішила самочинно перейти на бік партизанських формувань четників генерала М. Михайловича, щоб пізніше з їх підтримкою повернутись в Україну. Але німцям за допомогою дивізійного сотника Л. Макарушки вдалося повернути втікачів. За цей вчинок сотник Р. Кивелюк за звинуваченням у заколоті був розстріляний [19, 741].
   Легіон було розформовано і приєднано до дивізії «Галичина». Вояки колишнього Українського легіону самооборони в квітні 1945 року присягнули на вірність Україні і в складі різних частин Української Національної Армії воювали проти наступаючих радянських військ.
   Саме в цих останніх боях УНА загинув колишній перший командир Волинського легіону М. Недзведський. Інший командир батальйону – полковник П. Дяченко був призначений командиром І Української Дивізії Української Національної Армії. Після капітуляції Німеччини в травні 1945 року вояки УНА були інтерновані союзниками.
   Влітку цього року минає 62 роки від тих славетних подій, які повністю заперечують абсурдне твердження окупаційного більшовицького режиму про співпрацю ОУН та УПА з окупаційним гітлерівським режимом. У липні 1944 року в Сколівському районі Львівської області поблизу с.Кам’янки, м.Сколе, а зокрема, на гірському масиві Зелемянка та г.Лопата, кількома куренями Української Повстанської Армії було завдано відчутної поразки дивізіям Вермахту, що намагалися очистити гірський терен від відділів українських повстанців.

   Ось що пише про ці події Руслан Забілий у “Нарисах історії куреня ”Скажені”

   Скупі, лаконічні рядки упівської хроніки, окремі документи, коротенькі спогади — це все, що свідчить нині про діяльність одного з найкращих на Прикарпатті куренів УПА, про талант, неперевершеність легендарного командира Василя Андрусяка — “Грегота”-“Різуна”, що у боях пройшов зі своїм куренем важкий шлях військовика від звичайного стрільця УНС до полковника УПА. Перший відділ УНС організував він на Снятинщині у липні 1943 року. Це була боївка із 17 осіб, яка відразу почала активно діяти. Цього ж місяця вона напала й розігнала шуцполіцію в м.Городенці. У серпні боївка розбила німецький гарнізон у Тисьмениці, а у вересні знищила мадярський каральний загін і отаборилася в Чорному лісі. За два місяці боївка виросла до 46 стрільців і у вересні 1943 року стала чотою. На листопад 1943 року відділ сягав чисельності сотні.
   26 листопада 1943 року у Чорний ліс до “Різуна” прийшли з вишкільного куреня “Чорні Чорти” дві чоти: “Славка” та “Юрка”. Привів ці підвідділи сотенний “Дон”. Разом відділи нараховували близько 220 стрільців, тобто саме тоді, в листопаді 1943 р., було закладено основи загальновідомого згодом куреня “Скажені” під командою Василя Андрусяка — “Різуна”. На той час німецька розвідка виявила скупчення повстанських відділів у Чорному лісі і 27 листопада 1943 року ворог вирішив оточити їх між селами Посіч та Завій.
   Вранці 27 листопада німці розпочали наступ із сіл Майдан, Посіч, Завій силами 600 осіб, при підтримці авіації. Близько 12 години відділи УНС було оточено повністю. Бої розпочалися о 13 годині й тривали до 18 години. “Ворог, який скочив до наступу із самовпевненістю, мав вже у перших хвилинах важкі втрати, та зрозумів, що перед ним твердий противник”. Повстанцям вдалося захопити німецьку радіостанцію. Це утруднило німцям зв’язок у лісовій гущавині. Повстанці у двох точках оборони підготували групи до прориву ворожого кільця. У відповідний момент “різунівці” майже одночасно здійснили прорив у цих місцях. Після кількох годин перестрілок і рукопашних боїв вони розсіяли німців по лісу. Сотенний Володимир Чав’як — “Чорнота” пише: “Ми зрозуміли, що оточені. Нам скомандували дотягнутися до яру. Одні підсувалися, інші прикривали огнем. Коли ми зібралися на місці, звідки намітили прориватися, примкнули багнети і з криком “Слава” кинулися на ворогів”.
   Результати цього бою, що став бойовим хрещенням новосформованої бойової одиниці, були такими: сотня “Змії” (командир “Різун”) втратила 4 вбитими, 7 пораненими, на ділянці цього відділу німецькі втрати становили близько 45 вбитих та 15 поранених; сотня “Месники” (командир “Дон”), з якою перебував “Чорнота”, мала 12 повстанців поранених і 7 вбитих. Між пораненими був сотенний “Дон”. Німці недорахувалися 40 чоловік пораненими та вбитими. За іншими даними, крім втрат сотні “Змії”, подаються такі: власні — 3 вбитих, 11 поранених, у німців — близько 60 осіб.
   29 листопада 1943 року сотня “Месники” під командуванням вже Олекси Хімінця — “Благого”, вирушила у рейд по Солотвинщині. Під час рейду коло села Пороги повстанці захопили склад, у якому були кулемети ЦКМ-1 і З РКМ, 20 гвинтівок, 6 пістолетів, гранати, патрони, обмундирування. Також було арештовано 7 поляків, які вели антиукраїнську роботу, та передано їх до СБ.
   1 січня 1944 року сотня “Месники” повернулася до Чорного лісу і приєдналася до “Різуна”. Цього ж дня о 10-й годині німці розпочали наступ на табір куреня “Скажені”. Вони обстрілювали табір польовими гарматами із сіл Завій, Грабівка, Посіч. Курінь відступив без втрат. Німці знищили лісничівку і захопили 3 коней. У лютому 1944 року Івану Ґонті — “Гамалії” командування доручило сформувати нову сотню в Чорному лісі. Кадри для сотні дав курінь “Різуна”. Нова сотня влилася до складу куреня “Скажені” під назвою “Довбуш” (командир сотні — булавний “Гамалія”).
   Протягом березня 1944 року курінь постійно був у боях та сутичках. На початку місяця повстанці захопили у селі Мислів хату з німецькими офіцерами та роззброїли 50 солдатів. У березні повстанці організували засідку на шляху Станіслав-Калуш, на яку потрапили три вантажівки з мадярами та німцями. У короткому бою німці загинули, а мадяри здалися в полон. З ними повстанці повернулися у селі Завій на місце постою куреня. Наприкінці березня партизани провели акцію на село Лінелів. У полон взято 280 ворогів та 25 возів із кіньми.
   У середині березня 1944 року для куреня “Скажені” проводився двомісячний вишкіл. Серед його учасників була також повстанська сотня, яка складалася з узбеків (командир “Кольцов”). Наразі невідомо, чи входила вона до складу куреня, чи діяла самостійно. Під час навчання курінь не припиняв бойових дій. Серед квітневих акцій одна із значніших була проведена в селі Слобода Небилівська, де було роззброєно 80 німецьких вояків, із ліґенштафу в Пацикові забрано худобу та вбито 6 німців, саме господарство спалено. Повстанські втрати — один поранений.
   У квітні 1944 у Чорному лісі з’явилися червоні партизани. В Карпати вирушило з’єднання М. Шукаєва чисельністю 2000 осіб у складі загонів імені Суворова, “Іскра”, “Смерть фашизму” і “За Родіну”. Хоч декларативно завданням для цих загонів ставилася боротьба із німцями, насправді їх діяльність була спрямована більше проти українських повстанців. Адже для поборювання вояків вермахту на цих теренах достатньо було частин Червоної армії, натомість повстанцям ефективніше могли протистояти саме партизанські відділи. Повстанці не збиралися пускати червоних у Карпати, і командування УПА вирішило обороняти 30-кілометровий відтинок фронту своїми силами.
   Як більшовики, так і німці намагалися схилити УПА на свій бік. Генерал Баландін 4 квітня вислав повстанцям листа, в якому йшлося про домовленість спільно боротися проти німців. Подібне по радіо пропонували також і німці.
   Тим часом з’єднання майора М. Шукаєва пробилося через німецький фронт у Галичині і поділилося на загони. Три загони чисельністю 700 осіб під командуванням капітана Кулагіна вирушили до Чорного лісу, а четвертий, на чолі з М. Шукаєвим, пішов на Сколівщину у Майданські ліси.
   20 квітня відділи УПА відійшли з Чорного лісу у прифронтову смугу, щоб зібрати зброю та перейти фронт. На базах у Чорному лісі залишилися нечисленні відділи новобранців та бойові підвідділи для охорони таборів. За інформацією Івана Бутковського — “Гуцула”, командира ВО “Говерля”, 23 квітня під табором куреня “Скажені” у Чорному лісі “появилися кілька озброєних людей та зажадали від стійкового покликати до них на розмову командира цього відділу. Заявили, що вони теж партизани й хотіли б з нашими відділами, що перебувають у цьому лісі, увійти в порозуміння для спільної боротьби. По російській мові легко можна було додуматися, що мали ми до діла з червоними партизанами. Тим часом червоні кількома групами підступали під табір”. Почався бій, після годинної перестрілки червоні відступили з втратами.
   Більшовицькі партизани намагалися наступати на табори інших відділів. Нечисленні групки повстанців, що залишилися в таборах, не витримували ударів і змушені були відступити в район сіл Грабівка та Майдан.
   “Різун” розумів, що більшовики знову наступатимуть на табір його куреня. Новобранці та підвідділ охорони табору наступу не зможуть стримати. Він наказав вночі все військове спорядження з табору вивезти до одного із близьких сіл. Повстанці відправили 30 підвод боєприпасів з табору і, підготувавши оборонні позиції, почали чекати наступу.
   24 квітня червоні партизани рушили в наступ на табір “Скажених”. “Різунівці” зустріли їх сильним вогнем на становищах за табором. Червоні відійшли, але через деякий час знову пішли в наступ, сподіваючись на чисельну збройну перевагу над повстанцями. За другим разом вони захопили табір “Скажених” і почали там “господарювати”. “Різун” цим скористався і зі своїми підвідділами відступив до сіл Завій та Грабівка. Червоні його навіть не переслідували.
   На другий день червоні партизани маленькими групами напали на Завій і Грабівку, грабуючи селян. Знову зав’язалися сутички між повстанцями і більшовиками. Про захоплення Чорного лісу “кулагінцями” дізналися сотні, що діяли у прифронтовій смузі, й почали повертатися до Чорного лісу, а точніше — до сіл Грабівка та Завій.
   Тим часом 27 квітня червоні партизани великими силами кінноти та піхоти вдарили на Грабівку. Повстанцям у кількагодинному бою вдалося відбити наступ. Червоні, відступаючи, залишили 4-х вбитих, 5 автоматів та 18 осідланих коней. Такі напади червоні робили, мабуть, і на інші села довкола Чорного лісу. Десь 27-28 квітня до Чорного лісу підійшла сотня “Дружинники”, яка діяла в Галицькому районі. Разом з куренем “Скажені” сотня створила оборонну лінію довжиною близько 20 кілометрів. “Дружинники” зайняли села Мислів і Рип’янку. А “Скажені” — Яворівку, Завій і Грабівку. Обороною командував Василь Андрусяк — “Різун”, штаб якого знаходився у селі Грабівка. 29 квітня годині о 5.30 дві роти червоних партизанів під командуванням капітана Гната Кулагіна (“Жори”) із загону “Іскра” оточили село Грабівку і при підтримці 45 мм гармат пішли в наступ. У селі оборонявся рій “Сапера” та рій “Холодного” з чоти “Славка” сотні “Месники”, що охороняли штаб “Різуна”. Вони не витримали удару і почали відступати в одну із частин села. Кілька стрільців було вбито й поранено. “Різун” отримав поранення в груди. Ситуація склалася критична. Оточені відправили зв’язкового за підмогою. Йому вдалося пройти через бойові порядки червоних і добратися до села Завій, де були свої.
   Більшовики тим часом зайняли крайні грабівські хати й почали їх палити, а 22 молодих чоловіків і двох священиків арештували та відвели на цвинтар і розстріляли. У селі запалало 25 хат. Із Завою виступив на допомогу резервний підвідділ “Мороза” і близько восьмої години вдарив по партизанах, прорвав кільце оточення і з’єднався з роями “Сапера” та “Холодного”. Повстанці переслідували відступаючих червоних партизанів аж до пів на другу годину дня.
   За підрахунками повстанців, більшовики мали 15 осіб убитих, але, очевидно, це були не всі втрати, оскільки багатьох убитих вони забрали зі собою, а деяких повкидали у вогонь палаючих хат. З українського боку втрати становили 4 убитих товаришів та кілька поранених. У селі повністю згоріло 17 господарств. Новими силами, що підійшли на допомогу повстанцям, забезпечено села Майдан і Посіч та підсилено сили на відтинку Мислів-Грабівка.
   До кінця місяця курінь чотами та роями квартирував по селах і робив застави на червоних партизан, зокрема було проведено ще три легкі бої без втрат. За короткий час курінь збільшився: до його складу ввійшла недавно сформована сотня “Дружинники” (командир “Черник”). Петро Содоль пише, що сотня ввійшла до складу куреня у травні 1944 р. Проте ця бойова частина, яка досі діяла на Городенківщині, брала участь у вищезгаданих боях у квітні разом з куренем “Скажених”. Отже, можливо, вона влилася до складу куреня в квітні або й раніше. А можливо, була тільки в оперативному підпорядкуванні під час боїв у Чорному лісі й увійшла до складу куреня в травні. Сформовано ж її, очевидно, не пізніше березня 1944 р.
   1 травня червоні, оговтавшись, знову пішли в наступ на довколишні села, де квартирували відділи УПА. Цього разу вони напали на село Майдан. Тут розміщувалися підвідділи сотні “Довбуш”, які несподіваним ударом відбили наступ. “Різун” чекав повторного нападу на села, а тому завбачливо стягнув сюди всю сотню “Довбуш” та підвідділи сотні “Змії”. Розвідка доносила, що партизани-кулагінці заходять у село Нивочин по харчі і знайшли там собі прихильників.
   Василь Андрусяк відправив 2 травня частину сотні “Месники” влаштувати засідку в лісі неподалік села Нивочина. На цю засідку наскочили ввечері більшовики, повертаючись із села. У короткому бою їх було розгромлено. Втрати більшовиків — кілька вбитих, захоплено 2 кулемети, 4 автомати та харчі.
   Згідно з планом блокади сотні куреня “Скажені” — “Дружинники” (командир “Черник”), “Змії” (командир “Різун”), “Довбуш” (командир “Гамалія”), “Месники” (командир “Благий”) — створили лінію оборони довжиною понад 50 км. Вона проходила по лінії Мислів-Рип’янка-Яворівка-Завій-Грабівка-Хмелівка-Глибоке-Леська-Гринівка-Новочин -Посіч-Майдан.
   Сотня “Верховинці” підійшла з Гуцульщини й отримала завдання тримати оборону в околиці села Пороги й закрити вхід до Чорного лісу з гір. Таким чином з’єднання Кулагіна чисельністю 700 вояків опинилося в оточенні. Повстанські стежі постійно непокоїли ворога в лісі. То там, то тут спалахували короткі бої та перестрілки. Це стало буденним явищем. Коли вночі червоні партизани намагалися пробитися до сіл і взяти якісь харчі, спалахували нічні бої.
   Так, ворог кількома великими групами вдарив на Рип’янку. Відбитий, з великими втратами, через деякий час він знову рушав в атаку, але безрезультатно. По двох годинах бою він повернувся без здобичі в ліс. Пробували червоні партизани наступати й на Мислів, але потрапили під сильний мінометний обстріл і відступили. Сили червоних з кожним днем танули. Відчувався брак боєприпасів та харчів, партизани просили прислати літак. У своїх щоденниках писали: “Хліба в нас немає ні кришки, м’ясо, хоч і є, але без хліба не втнеш… їсти в нас майже нема чого. В яке село не підеш, там і бандьори, обєзательно треба зводити бої. Обще, з продуктами в нас справа чим дальше стає погано… З продуктами щодалі стає погано, в яке село не підеш, там і стріляють, обще живемо надголодь”.
   “За винятком де-не-де зловленої корови, ворогові ніде не вдавалося здобути харчів. Кожний свій напад ворог оплачував кривавими втратами”, — писав у звіті “Гуцул”. Опинившись у тяжкому стані, Кулагін відправляє на Сколівщину до Шукаєва агентів з проханням дати їм карти місцевості, батареї для радіостанції та просить, щоб на допомогу прийшов його загін або щоб дозволили йому перейти із Чорного лісу до Майданських лісів. Агенти свого завдання не виконали-їх вчасно піймала СБ. Ними виявилися поляки з Мислова — Галєна Мисловська, Казимір Мисловський та ще одна жінка.
   Тим часом, промацуючи оборону повстанців, червоні партизани знайшли слабке місце, і один із їхніх загонів прорвався в гори. Командування ВО “Говерля” перекинуло в південну частину лісу більші сили й надійно перекрило вихід у гори.
   Розвідка доносила, що 31 травня 7-ма танкова дивізія німців починає очищати ліс від партизанів. Ця акція триватиме до 6 червня.
   Командир ВО “Говерля” підполковник І. Бутковський розумів, що німці скерують свою акцію не тільки проти червоних партизанів, а й проти УПА. Тому перед І. Бутковським постало завдання:
   а) не дати німцям ударити по відділах УПА;
   б) використати акцію німців для ліквідації червоних партизанів.
   Знаючи тактику німців у таких акціях і знаючи, що до боїв між
   німцями і червоними не дійде, І. Бутковський наказав знімати відділи УПА із півночі і перекидати на південь, де очікувався можливий прорив червоних у гори.
   Уранці 31 травня із сіл Мислів-Рип’янка-Завій німецькі танки розпочали наступ. Він проходив досить мляво і жодних результатів не дав. Німці не виявили червоних.
   З червня о 19.30 на лінії Грабівка-Гринівка, за 2 км від Гринівки повстанська стежа виявила червоних. На цій ділянці оборони стояла найкраща сотня — “Змії” (командир “Різун”).
   Стежі сотні вступили в перестрілку з ворогом. Червоні партизани цілим загоном пішли на прорив, але скоро зупинилися перед лісовою дорогою, за якою були позиції сотні. Червоні ніяк не могли її подолати і кидалися в атаку за атакою, не шкодуючи набоїв.
   І. Бутковський пише: “З добре розбудованих становищ у глибокім рові вздовж дороги відділ відбивав скажені атаки противника. Його спроби дістатися через дороги до наших позицій ліквідовано ручними гранатами, а навіть пістолями. Тільки завдяки холоднокровності загартованих у боях старшин та стрільців цього відділу червоним ніяк не вдалося форсувати переходу через дорогу. Туман диму вкрив поле бою та в’їдався в очі. Важкі гранатомети, що з огляду на малу віддаль, яка ділила противників одних від одних, мусили бути прецизно наставлені. Перевіривши їхню цільність, згодом засипали ворога. На наслідки цієї зброї не треба було довго чекати. “Ребята спасайтесь, хто куда. Тяжолиє міномйоти бют!” — заревів хтось заляканим голосом у ворожій лаві. Подана у формі команди паніка зробила своє. Повторяти цього не треба було, бо “ребята” і так вже тікали хто куди. Справні гранатометники на відповідний наказ вслід за втікаючим ворогом обклали важкими стрільнами цілий район”.
   Сотня “Змії” рушила за ворогом, але довго його не переслідувала. Цьому завадила гроза та ніч. Червоні партизани залишили на полі бою 22 убитих, 9 ППШ, один важкий кулемет і 4 легкі, кілька тисяч патронів, таборове майно, архів і 70 коней. Втрати сотні — один важкопоранений, який вночі помер.
   Розпочалася гроза. “Різун” наказав підвідділи сотні зібрати в селі, а на дорогах залишити тільки стежі. Скориставшись цим, червоні партизани йшли на південь. За цим загоном йшла погоня і ввечері наздогнала його. У перестрілці загинув один стрілець. Більші сили повстанців вже не могли догнати ворога і обмежилися тим, що обстріляли його із мінометів. Пошукові групи вирушили й на північ на розшуки недобитків, що втекли вчора з поля бою. Цього дня, 4 червня, німці перекинули свої війська на південь і зайняли шлях Росільна-Красна. 5 червня німцям вдалося оточити загін червоних коло Слободи Небилівської. Частина червоних прорвалася на захід і пішла на Сколівщину, а друга дрібними групами повернулася у Чорний ліс. Розвідка упівців тут виявила 10 трупів червоних партизанів. 6 червня німці припинили свою акцію і повернулися до Станислава.

   Ответить

9. Соединенные Штаты Америки сегодня, 11 марта, могут объявить о предоставлении Украине военного оборудования, передает газета New York Times.

   “Объявление о дополнительных поставках оборудования может быть сделано уже в среду”, — пишет издания.

   Ранее Белый дом сообщил о предоставлении Украине нелетального вооружения (например, приборов ночного видения, противоминометных радаров) на сумму в 118 млн долл. Однако, как сообщили чиновники изданию, на данный момент только половина из обещанной помощи была отправлена в Украину. В Минобороны США согласились, что помощь была “недопустимо медленной” и нужно ускорить этот процесс.

   Кром того, по данным издания, США планируют выделить Украине еще 120 млн подобной помощи.

   Напомним, как сообщалось, Президент США Барак Обама решил отказаться от идеи поставок летального оружия Украине после разговора с канцлером Германии Ангелой Меркель.

   Ответить

10. пан Зуб м.Измаил зверни увагу на г.Рени на мирного та галуста корупционери та ВОРИ iнодi промишляють контрабандою под видом рибалкки або охоти !!!!!!!.

    Ответить

11. Як там поживает пыдрило, гемосек Иващенко в Мостах, ему еще бошку неотвернули???

    Ответить

12. Хто в мостиське замом по орр йде? Бажаючих було багато, а толку мало..

    Ответить

13. ЯкI перспективи в орв в Мостиському загонi, що за коллектив?

    Ответить

14. Никто не может понять что происходит. С утра вебешники просят начальника регионального розогнать наш одел и покончать нас как предателей. Как так за что ми каждые сутки откладывали напрямую Омеляненку по 20000 тыщ ис кассы. А теперь че никто не приделах. Зачем для вебешников в конце месяца Москвин возил капусту в Херсон по 600000 тищ. Если ты Омеляненко будеш говорить что ты не знал и это ===еш то поскай приежает комиссия с администрации и проводит анонимный опрос. А ми ей все подтвердим

    Ответить

15. Военная и гражданская прокуратуры Херсонщины вместе с сотрудниками милиции задержали работников таможенной и пограничной службы, которые за взятки пропускали машины с товарами в Крым. Как сообщается, инспектора отдела таможенного оформления таможенного поста “Каховка” Херсонской таможни Миндоходов Украины и инспектора пограничной службы Бердянского пограничного отряда задержали во время получения взяток, у них изъяли 3,5 тыс. и 2 тыс. грн соответственно. Служащие получили деньги за беспрепятственный проезд сельхозтоваров через пункт пропуска “Чонгар”. Во время осмотра служебного автомобиля марки “Газель” в специально приспособленном тайнике следователями обнаружены и изъяты денежные средства в сумме 35 тыс. грн, 1 тыс. долларов США и 500 рублей РФ. В настоящее время решается вопрос об избрании таможеннику и пограничнику меры пресечения. Досудебные расследования в отношении указанных лиц за совершение уголовного правонарушения, предусмотренного ч. 3 ст. 368 УК Украины, продолжаются. Читайте также:
    Больше читайте здесь:
    http://ru.tsn.ua/ukrayina/tamozhennik-i-pogranichnik-ustroili-nezakonnyy-biznes- na-chongare-415083.html

    Ответить

16. Все бывает что делать корупция у нас непобедима.

    Ответить

17. В Мостиску замом з орр хочет Чуха со Львова

    Ответить

18. В России царит “атмосфера ненависти и нетерпимости” к чужому мнению.

    Об этом заявила верховная представительница ЕС по внешней политике и безопасности Федерика Могерини в Страсбурге, выступая в Европарламенте во время слушаний относительно убийства российского оппозиционного политика Бориса Немцова, передает Deutsche Welle.

    “Российская власть должна не только полностью и открыто расследовать убийство Бориса, но и положить конец атмосфере подозрительности, ненависти и нетерпимости к чужому мнению”, — заявила она.

    По словам Могерини, Борис Немцов защищал уважение человеческого достоинства, преданность демократии, веру в силу гражданского общества.

    “Он также протестовал против войны в Украине и собирал доказательства участия в ней российских солдат”, — сказала она.

    Ранее сообщалось, что Евросоюз не отменит санкции против России до полного прекращения огня.

    По факту убийства Немцова было возбуждено уголовное дело, фигурантами которого в настоящее время являются пять человек. Один из подозреваемых Заур Дадаев признал причастность к убийству Немцова, но потом сообщил, что его заставили это сделать под давлением.

    Борис Немцов был застрелен в центре Москвы 27 февраля. В момент убийства он шел со своей спутницей Анной Дурицкой по Большому Москворецкому мосту.

    Ответить

19. Украинцы могут бороться с агрессором намного эффективнее, если будут координировать усилия с мировым сообществом.

    Украина борется за свободу и демократию всего европейского континента и, возможно, всего мира.

    Об этом заявил Президент Украины Петр Порошенко на встрече с делегацией Конгресса США, которая находится в Украине, сообщает пресс-служба главы государства.

    “Каждый украинец понимает, что мы боремся за свободу и демократию всего европейского континента и, возможно, всего мира. Мы победим при любых обстоятельствах. Мы защищаем свою страну, защищаем нашу свободу и демократию, но мы можем это сделать намного эффективнее, если будем тесно координировать наши усилия”, — отметил Порошенко.

    Глава государства также проинформировал делегацию Конгресса США о продвижении политических и экономических реформ в Украине и заверил в их необратимости.

    В свою очередь, конгрессмены выразили всестороннюю поддержку процессу реформ в Украине. Они отметили важность реформирования, прежде всего, энергетического сектора и развития АПК как приоритетных отраслей экономики.

    Делегацию Конгреса США, которая посещает Украину, возглавляет Родни Фрелингусен.

    Ответить

20. Украинцы могут бороться с агрессором намного эффективнее, если будут координировать усилия с мировым сообществом.

    Украина борется за свободу и демократию всего европейского континента и, возможно, всего мира.

    Об этом заявил Президент Украины Петр Порошенко на встрече с делегацией Конгресса США, которая находится в Украине, сообщает пресс-служба главы государства.

    “Каждый украинец понимает, что мы боремся за свободу и демократию всего европейского континента и, возможно, всего мира. Мы победим при любых обстоятельствах. Мы защищаем свою страну, защищаем нашу свободу и демократию, но мы можем это сделать намного эффективнее, если будем тесно координировать наши усилия”, — отметил Порошенко.

    Глава государства также проинформировал делегацию Конгресса США о продвижении политических и экономических реформ в Украине и заверил в их необратимости.

    В свою очередь, конгрессмены выразили всестороннюю поддержку процессу реформ в Украине. Они отметили важность реформирования, прежде всего, энергетического сектора и развития АПК как приоритетных отраслей экономики.

    Делегацию Конгреса США, которая посещает Украину, возглавляет Родни Фрелингусен.

    Ответить

21. Количество пророссийских боевиков, утверждают британские аналитики, насчитывает половину от количества российских регулярных войск воюющих в Украине.
    Об этом говориться в отчете британского Королевского объединенного института оборонных исследований.
    «Количество пророссийских боевиков, утверждают аналитики, насчитывает половину от количества российских регулярных войск. Главной стратегической задачей российских военных формирований в документе называется поддержка самопровозглашенных “республик” на востоке Украины», — убеждены британские эксперты.
    Согласно документу, российские военные начали участвовать в войне на востоке Украины 14 июля 2014 года. В этот день на территорию Украины вошли шесть разведывательных команд, а именно: Вторая бригада спецназа, Десятая бригада спецназа, группа 45-го гвардейского полка спецназа ВДВ, 173-я отдельная гвардейская разведывательная рота, Разведывательный батальон Девятой мотострелковой бригады, Разведывательный батальон 18-й мотострелковой бригады.
    С 11 августа, по данным института, в войне в Украине уже полноценно участвовали десять тактических группировок: 17-я мотострелковая бригада, 18-я гвардейская мотострелковая бригада, 21-я мотострелковая бригада, 33-я (горная) мотострелковая бригада, 247-й гвардейский десантно-штурмовой полк, 247-й гвардейский десантно-штурмовой полк, 104-й гвардейский десантно-штурмовой полк, 331-й гвардейский полк ВДВ, 137-й гвардейский полк ВДВ, 31-я гвардейская десантно-штурмовая бригада, 2-я бригада спецназа.
    Отмечается, что по состоянию на февраль 2015 года в Украине уже присутствовали 55 военных единиц. По состоянию на весну 2014 года Россия сосредоточила на границе с Украиной и в Крыму 28 воинских частей общей численностью в 90 тыс военных. По состоянию на середину августа 2014 года, утверждают исследователи, в Украине находились от 3 500 до 6 000 российских военных. Наибольшее их количество — 10 000 — наблюдалась в декабре 2014 года. В последнюю неделю февраля 2015 года, согласно документу, в Украине находились 9 000 военных, но с того времени их количество возросло на 1 500 — 2 000.
    В Крыму в настоящее время находятся 26 000 — 28 000 военных, включая 13 000, которые числятся за Черноморским флотом. Впрочем, согласно другим данным, общее количество российских военных в Крыму может составлять от 29 000 до 40 000.
    Эксперты также отмечают, что военные и финансовые ресурсы Кремля для поддержания войны в Украине являются ограниченными и уже достигли своего предела.
    В документе отмечается, что Россия ведет войну в Украине в соответствии с так называемой доктриной Герасимова — презентованной начальником российского Генштаба Валерием Герасимовым в январе 2013 года, которая в декабре 2014 года была включена в российскую военную доктрину. В ней описывалась именно “гибридная война” и отмечалось, что в XXI веке наметилась тенденция к стиранию границ между миром и войной, а войны уже не объявляются официально и больше не ведутся по установленным правилам.
    “Есть доказательства, что российские военные присутствуют в восточной Украине — не только в качестве командования или управления военной техникой, а и в качестве когерентных военных формирований. Эти силы, дислоцированные в Украине, на границе и в Крыму, составляют серьезную и прямую угрозу Украине”, — отмечают исследователи в своем заключении, добавляя, что количество российских военных, приблизительно равняется количеству всех военных, которые имеет в наличии Киев.
    Россия в ближайшее время может начать новое наступление на украинские позиции — наиболее вероятным направлением называется Мариуполь.

    Ответить

22. Парни вас кинул Москвин как в свое время заделал на харьков пасе. Никому и ничего он не отвозил себе все закрысил

    Ответить

23. командир г.Измаил обратился внимание на Рени особенно на двух прапорюг!

    Ответить

24. Генерал Субботин грязный брехун,на Станице задрачивал личный состав(типа подмести плац,собирать гильзы от патронов в пакетик-за них же надо отчитаться …..,повар готовил для него отдельно….) и давал тупорыдлые команды….Царапина которую он получил от служебной собаки,выдал “за важке поранення та контузію…”.А сейчас эта гнида здавшая границу сьехала в Канаду,подальше от суеты,так сказать на заслуженный отдых.Отдыхайте товарищ генерал,Бог Вам судья!

    Ответить

25. А что Чухе склеили ласти во Львове что он на Мостиску проситься

    Ответить

26. Подскажите/ а куда и на какую должночть? от нас перевели “героя прикордонныка” Ченчика?

    Ответить

27. Пенсійна реформа-2015: правда і кривда.
    Лише з п’ятої спроби увечері 2 березня 2015 року парламент схвалив чергову пенсійну реформу — законопроект №2212. Щоправда, в менш радикальному варіанті, аніж вимагав МВФ. Прийняттю документу передував виступ прем’єр-міністра Арсенія Яценюка, який, на його думку, «розвіяв низку міфів» про цей закон. Зокрема, брехнею від назвав те, що «закон підвищує пенсійний вік з 60 до 65 років».
    Такого дійсно в законі №2212 не було і не відомо, хто використовував такий аргумент проти. Щоправда, подальші заяви пана Яценюка межували з тою самою брехнею, боротьбі з якою і присвятив він свій виступ. Закон навіть у версії, погодженій комітетом ВР із соціальної політики, зберіг чимало «кривди» для пенсіонерів та працівників. З його ж слів виходило, що документ зашкодить хіба що суддям та можновладцям.
    По-перше, урізання пенсій працюючим пенсіонерам будуть — їм виплачуватиметься не більше 85% від призначеного розміру пенсії.
    Хоча ця норма прийнята у «пом’якшеній» формі — обмеження не торкнеться тих, чия пенсія менше 1423 гривень. Враховано і пропозицію не обмежувати пенсії для інвалідів усіх груп, учасників бойових дій, членам сімей загиблих учасників бойових дій. Але найгірше те, що збереглися норми про поетапне підвищення пенсійного віку — те, на відсутності чого наполягав прем’єр-міністр Арсеній Яценюк і мабуть наполягатиме далі. За його словами, спецстаж для отримання пільгової пенсії не зміниться. Однак у погодженому тексті Закону мовиться, що, приміром, жінки-водії трамваїв зможуть вийти на пенсію лише після 55 років. Але про все по порядку.
    Вікові зміни
    Змінюються пільгові умови виходи на пенсію, що передбачені для працівників особливо шкідливих виробництв. Яких категорій громадян торкнеться реформа? «Список №1» (підземні роботи). Працівники зможуть виходити на пільгових умовах на пенсію, якщо матимуть наступний стаж: 25 років для чоловіків і 20 років для жінок (обидва показники підвищились на 5 років).
    «Список №2» (гірничі роботи, добування газу, рудна промисловість, металургія). Працівники зможуть виходити на пільгових умовах на пенсію, якщо матимуть наступний стаж: 30 років для чоловіків і 25 років для жінок (обидва показники підвищились на 5 років). При цьому жінки зможуть скористатись цією можливістю лише після 55 років (вік виходу на пенсію зріс на 5 років). Аналогічні зміни відчують на собі водії міського пасажирського транспорту.
    Для трактористів-машиністів стаж підвищується на 5 років і складатиме 30 років для чоловіків, і 25 — для жінок.
    Також реформа погіршить становище доярок та жінок, зайнятих в збиранні тютюну — стаж підвищується на 5 років і складатиме 25 років.
    Змінилось також регулювання призначення пенсії за вислугу років. На 5 років підвищиться спеціальний стаж для чоловіків і жінок, зайнятих на залізниці та в метрополітені, а також для водіїв-вантажників, що працюють на шахтах і кар’єрах. Стаж складатиме 30 і 25 років відповідно. При цьому жінки зможуть скористатись цією можливістю лише після 55 років, тобто на 5 років пізніше.
    Аналогічні реформи торкнуться: працівників експедицій, зайнятих на польових геологорозвідувальних та геодезичних роботах; робітників та майстрів, зайнятих на лісозаготівлі; — механізаторів комплексних бригад, задіяних на вантажно-розвантажувальних роботах у портах; плавскладу річного і рибного флоту.
    Всі рівні, але дехто рівніший
    Серед «компромісних» називається норм те, що обмеження пенсій буде тимчасовим — з 1 квітня по 31 грудня 2015 року. Але, як відомо, «військовий збір» теж спочатку запроваджувався до кінця 2014 року…
    Відповідно до Прикінцевих положень Закону №2212, Кабмін має підготувати та подати до 1 червня 2015 року на розгляд ВРУ проект Закону України про скасування пенсій, призначених на спеціальних підставах. Під «зрівнялівку» потраплять не лише ненависні нардепи і судді, але й вчені з держслужбовцями всіх рівнів. У разі неподання в зазначений термін відповідного проекту закону з 1 червня 2015 року скасовуються всі спецпенсії. Якщо визнати, що цей крок є обґрунтованим, то можна дещо засумніватися у щирості цих намірів. Адже Закон №2212 говорить про те, що спецпенсії діятимуть мінімум до 1 січня 2016 року і лише після нового року будуть замінені на «звичайні» пенсії (наприклад, це містить нова редакція частини 5 статті 141 Закону «Про судоустрій і статус суддів». Пенсії працівникам, що зайняті на «спецпосадах» у період їх роботи на таких посадах (судді, прокурори, народні депутати, держслужбовці) не виплачуватимуть. Але торкнеться така економія не всіх. Так, збережуть у повному об’ємі спецпенсії суддів, обраних до Вищої кваліфікаційної комісії суддів та Вищої ради юстиції.
    Ще один підводний камінь — можливість оскарження Закону №2212 у Конституційному Суді України у частині обмеження суддівської пенсії 10-ма прожитковими мінімумами.
    Нагадаємо, що 3 червня 2013 року КСУ оприлюднив рішення у справі за конституційним поданням Верховного суду України щодо відповідності Конституції закону про пенсійну реформу №7455. КСУ заявив, що обмеження розміру довічного грошового утримання звужує гарантії незалежності суддів (тоді пропонувалось максимальне обмеження на рівні 14 прожиткових мінімумів). Не виключено, що судді знову звернуться за захистом своїх корпоративних інтересів до КСУ і доб’ються скасування неприйнятних для себе норм. При цьому решта норм Закону збережуть чинність.
    Правда полягає у тому, що відповідно до Закону №2212, судді у відставці, працюючи на посадах, передбачених Законом «Про наукову і науково-технічну діяльність», не зможуть отримувати спецпенсію.
    В той же час право на спецпенсію зберігається за колишніми прокурорами, міністрами і депутатами, які вирішать піти у сферу науки.
    Однак усім цим реформаторський запал Кабміну не обмежується. З метою подолання кризової ситуації у пенсійній сфері обіцяється запровадження накопичувальної пенсійної системи вже у поточному році. Це — ще один виклик українському суспільству. Уряд не лякає негативний досвід наших найближчих сусідів — Росії та Польщі — де така система потерпіла крах. Йдеться про те, що від зарплат будуть братися нові відрахування (7%) і спрямовуватимуться на персональні рахунки застрахованих осіб. Теоретично ці кошти будуть використовуватись у різних інвестиційних операціях з метою ймовірного збільшення накопичень. На практиці ж рівень інфляції може «з’їсти» накопичення, а відрахування виявляться марними. Закон про пенсійну реформу авторства Сергія Тігіпка передбачає запровадження накопичувальної систему лише у разі досягнення бездефіцитності Пенсійного фонду України. Нинішні очільники держави зрозуміли, що чекати настання цього моменту можна нескінченно довго, тому готові самі впровадити цей небезпечний експеримент. А чи готові до цього громадяни?
    Віталій Дудін для Соцпорталу
    http://socportal.info/2015/03/03/pensijna-reforma-2015-pravda-i-kr ivda.html

    Ответить

28. Т.в.о. Голови ДФС України Мокляк Максиму Володимировичу. Генеральному прокурору України Шокіну Віктору Миколайовичу. Прокурору Закарпатської області Янко Володимиру Михайловичу. Начальнику УМВС України в Закарпатській області Шараничу Сергію Олексійовичу. Начальнику Головного управління ДФС у Закарпатській області Петріченку Олексію Олександровичу Керівнику. Голові Служби безпеки України Наливайченку Валентину Олександровичу. УСБУ в Закарпатській області.
    Колективне звернення працівників митного посту «Тиса» Закарпатської митниці ДФС
    Сососовно «зловживання владою або службовив становищем, перевищення влади або службових повноважень» з боку працівника головного управління власної безпеки ДФС в Закарпатській області Касинця Семена. На початку березня Касинець зібрав 4 начальників відділів та їх заступників митного поста «Тиса» Закарпатської митниці ДФС і порпросив їх здійснити пропуск без оподаткування восьмох вантажних мікроавтобусів з вантажем «фірмовий алкоголь». Він наголосив, що даний товар їде в Київ керівництву для св”яткування восьмого березня, сказав, що в області все погоджено і проблем нівкого не буде. Після пропуску вказаних восьмох вантажних мікроавтобусів з вантажем «фірмовий алкоголь», Касинець ніби сказився, почав кричати ісказав, що він всіх звільнить і посадить в в”язницю, а особливо тих інспекторів митного поста «Тиса» Закарпатської митниці ДФС які здійснили пропуск вище наведених восьмох вантажних мікроавтобусів з вантажем «фірмовий алкоголь». Але він може того і не робити якщо посадові особи митного поста «Тиса» Закарпатської митниці ДФС здійснять пропуск на митну територію України без сплати митних платежів 33 вантажні фури з невідомими товарами. На наше запитання, який асортимент товару буде їхати в 33 вантажних фурах він відпові, що вони будуть їхати порожні (без вантажу), сказав, щоб ми не хвилювалися витоку інформації не буде тому, що вантажні фури загружаються на його складі в Угорщині. Ми не хочемо пропускати вказані машини, тому і звертаємося до вище наведених посадових осіб, а також ми володіємо інформацією що в тих 33 вантажних фурах повинні їхати сигарети в Україну які потім тесть Касинця, Бокоч буде незаконно переправляти в Румунію. Мало того, що Касинець Семен вистроїв контрабандну вертикаль по ввезенню високоліквідних товарів без митного оформлення без проведення митних формальностей та без сплати митних платежів, він іще крім того змушує нас, що тижнево пропускати : 2 вантажні мікроавтобуси з сирними виробами походженням з Італії; 2 вантажні мікроавтобуси з м”ясними виробами походженням з Італії; 3 вантажні мікроавтобуси з макаронами походженням з Італії; 2 вантажні мікроавтобуси з кавою походженням з Італії; 2 вантажні мікроавтобуси з оливковою олією і оливки походженням з Італії, ми думаємо, що недлякого не секрет, що вище наведені продукти харчування їдуть для мами Касинця, адже мама Касинця має найпотужніший оптовий магазин-склад в західному регіоні по продуктам харчуванні іноземного походження. Також Касинцем створено та організовано злочинну групу під його керівництвов, в компетенцію якої входить погодження кадрових наказів по Закарпатській митниці ДФС. Недавно Касинець вихвалявся, ніби він зібрав 300 000$ з митників лохів по 5000$ з рила за погодження наказу про приз начення в нову структуру ДФС. Так що шановні високо посадовці : Т.в.о. Голови ДФС України Мокляк Максим Володимирович. Генеральний прокурору України Шокін Віктор Миколайович. Прокурор Закарпатської області Янко Володимир Михайлович. Начальник УМВС України в Закарпатській області Шаранич Сергій Олексійович.
    Начальник Головного управління ДФС у Закарпатській області Петріченко Олексій Олександрович Голові Служби безпеки України Наливайченко Валентин Олександрович. УСБУ в Закарпатській області, БЕРІТЬ СВОЇ ГУЗИЦІ В РУКИ І РОБІТЬ СВОЮ РОБОТУ
    На підставі вище наведеного поки що просимо :
    Здійснити службове розслідування стосовно працівника головного управління власної безпеки ДФС в Закарпатській області Касинця Семена.
    Провести перевірку за період попередніх п”яти робочих років декларацій про майно, доходи, витрати ізобов”язання фінансового характеру, передбаченої Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції».
    Надіслати запит в відповідні компетентні органи, що стосується володіння, право керування транспортними засобами як Касинцем Семеном так і його близьких родичів.
    Надіслати запит до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (квартири, будинки, земельні ділянки) які є у володінні (користуванні) як Касинцем Семеном так і його близьких родичів.
    На період проведення службового розслідування відсторонити від роботи працівника головного управління власної безпеки ДФС в Закарпатській області Касинця Се

    Ответить

29. Тютюнові вироби у сховках шістьох автомобілів виявили учора співробітники Західного регіонального управління та працівники митниці.
    Троє наших співвітчизників з прихованими сигаретами намагалися перетнути українсько-польський кордон у пункті пропуску «Ягодин». У одного з них було вилучено автомобіль «Фольксваген», в колесах якого українець сховав 440 пачок сигарет. Понад 200 пачок сигарет у запасному колесі сховав українець, який прямував через пункт пропуску «Порубне», що на кордоні з Румунією. Близько тисячі пачок сигарет намагалися провезти приховано ще двоє наших співвітчизників. Чоловіки прямували до Польщі автомобілями «Дачія» та «Ауді».
    Загалом з початку року на всіх напрямках державного кордону, в тому числі і у пунктах пропуску, співробітники Держприкордонслужби виявили та вилучили майже 820 тисяч пачок сигарет.
    При використанні матеріалу гіперпосилання на цю сторінку обов’язкове

    Ответить

30. куда уехал Валера Суботин ? в Канаду?

    Ответить