Куда исчезла тема форума?
Важное
4 января, 2026
10 ноября, 2025
Человек не терпит насилия!
Меню
Куда исчезла тема форума?
Перепечатка материалов «ОРД» в полном или сокращенном виде только с письменного разрешения редакции.
© 2026 ОРД. Републикация авторских текстов без письменного согласия редакции запрещена. При использовании материалов активная гиперссылка обязательна ord-ua.com
Связь с редакцией — [email protected]
19 410 ответов
Скоро в днепре будет новий начальник губернатор утвердил — полковника Калюжного с головой уже согласовано. Так что можете представить что будет с етими большими начальниками в управе и с теме кто сейчас рулит в сизо. Готовтесь прихвостни. Кудаже вы все будете уходить. Интиресно просто а все кто предал Кузьменка все уибнут.
Таня прекратить писать всякую чушь. Маскировка под ошибки в словах не поможет. Уходя, уходи…
Таня прекратить писать всякую чушь. Маскировка под ошибки в словах не поможет. Уходя, уходи
Знаю шо травести любят когда о них говорят, Павлинка (мамуля) не повторяй старые коменты о себе, знаю шо тебе голуба пруха о себе читать давай шото новенькое на гора, темболее шо ты сейчас заглавная в гареме, пока Лобок у клятых Бандеровцев полощет анус и ливер — жги, перхоть!
Народ, а правда что В.В.Калюжного начальником Днепровской управы ставят?
Таня прекрати распространять дезу и вводить людей в заблуждение. Уходя, уходи…
Не панпуха а МАРУСЯ!!!!!!!!
О блин, а лысого пришельца куда?
Калюжного В.В. поддерживает губернатор и министр юстиции Петренко так что ЦА деватся некуда. Ну а лысий ровков и вся пиздота в народное хозяйство. Команда Кузьменка возвращается. Ура днепр мы сново побеждаем пришельцев. Вроде как после 7.12. Калюжного будет представлять Лейковский, ведь у лисого вишли все строки т.в.о. прощай мой лисий мальчик…
С генералом Кузьменко Владимиром Николаевичем поддерживают отношение не многие но настоящие товарищи по службе для которих он много сделал и которие никогда его непредадут. В.Н. мы верим в вашу победу и ждем вашего возвращения, служить под вашим руководством большая честь только неповторите ошибку предыдущего возвращения розгоните нах… всех етих …. удачи вам. Ждем.
Хватит уже Таня, два года одна и та же песня “он скоро вернётся…”
Таня прекратить скулить и царапатся за уходящие стены как кошка. Что за чушь ты строчиш? Уходя, уходи….
Таня хватит строчить чушь и царапатся за убегающие от тебя стены.Беги, Таня, беги…
А когда будут опубликованны результаты люстрации,нас интересует Бурак.Вопрос,как его востанновили после после аварии,в результате которой погибла девочка.Кстати в Ивано-Франковске.Где эта мразь и сечас собирает дань с подчиненных.Как он отправлял силой спецназ на антимайдан.Люди готовы засвидетельствовать.Как он пришел с Донецка и прославлял партию регионов.
Не важно кто будит начальником но тебе будет пи сей,Дебил.
Лысый хер тебе.Беги сам.А почему ты перед СИЗО не пиаришься .Ты любил пиар.Что страшно.Давай пацанов подставим.Это твой стиль
Какая люстрация?Кеменяш разворовал Стрижевку.Год просидел на больничном ,выплыл в Райках благодаря алкашу Ильтяю.В Райках разворовал,что возможно,допустил побег,на его совести смерть офицера.После чп его тихонько переводят в Хмельницкий.Там чп, и опять благодаря Кеменяшу.И самое интересное дело опять закрывают.Да здравствует АЛКАШ Ильтяй!!!!!!!!
Знаю шо травести любят когда о них говорят, Павлинка (мамуля) не повторяй старые коменты о себе, знаю шо тебе голуба пруха о себе читать давай шото новенькое на гора, темболее шо ты сейчас заглавная в гареме, пока Лобок у клятых Бандеровцев полощет анус и ливер — жги, перхоть!
А как же быть с банкетом? Ну который заказал Рома С. по поводу празднования вступления в должность — начальника кадров Днепра его сожительницы Светы М.? Деньги за должность заплачены, зря что ли с кировоградцем столько терки тер и уговоры уговаривал? Зря что ли Света М., столько кресло под своей начальницей пилила? Опять же банкет уже оплатили. Как говориться — show must go on!
Пы.Сы. Опять же, если вдруг Владимир Николаевич вернется, Рома, в какую сторону ты бежать будешь? Или снова рассчитываешь на свое красноречие? Вмела гатуваты, та не умела подаваты? Старо. Ой рискуешь Рома, ой рискуешь!
Когда похороны лентяя николая?
Что бы знали все я ухожу что бы вернурнутся и тогда падлы и ты питушара гамбургский держитесь….
Тетяно навкруги тебе одні невдячні істоти. Не переживай якщо будеш вимушена піти то в память про минуле я тебе заберу до себе. Твій Петро.
Рома пашол ти нахуй уюбище вилизывающее визде и всем олень рогатый меня заберут а кому ты нахуй нужен спецыалист хренов. Ну недолго вам осталось попомните мои слова. Всем кто предал Кузьменка перечеслять не буду он знает всех пощады небудет.
http://vk.com/id253189624
http://skoto.link/user/253189624
Вам что больше не о чем писать как о придурках.Кемняшу уже давно место забронировано в Черниговской области,ведь Ильтяй и его друг,нач Хмельницкой управы не вечны.А о не ,после первой же беседы выплывает вывод идиот.Бурак тоже на подходе.Вы лучше пишите ,что системе жопа и показывайте конкретные примеры.Например в 70ке водка открыто продается в зоне.Ночные проверки не делаются.Мл инсп боятся заходит в зону.А ведь зона была красной.И к ее развалу приложил руку Кеменяш и Шацкий.Вот где надо корупцию искать.
Днепр, так что с кировоградским Пришельцем? Он остается или уходит? Потому что у нас его место уже занято. Может оставите его? Нам он здесь как бы и не нужен.
Брифли
Рисунок Б. Кустодиева «Акакий Акакиевич возвращается с вечера», 1905. Бумага, уголь
РУССКАЯ ЛИТЕРАТУРА XIX ВЕКА / Н. В. ГОГОЛЬ Шинель
1842
Краткое содержание повести
Читается за 5 минут
оригинал — 1 ч
История, произошедшая с Акакием Акакиевичем Башмачкиным, начинается с рассказа о его рождении и причудливом его именовании и переходит к повествованию о службе его в должности титулярного советника.
Многие молодые чиновники, подсмеиваясь, чинят ему докуки, осыпают бумажками, толкают под руку, — и лишь когда вовсе невмоготу, он говорит: «Оставьте меня, зачем вы меня обижаете?» — голосом, преклоняющим на жалость. Акакий Акакиевич, чья служба состоит в переписывании бумаг, исполняет ее с любовью и, даже придя из присутствия и наскоро похлебав щей своих, вынимает баночку с чернилами и переписывает бумаги, принесённые на дом, а если таковых нет, то нарочно снимает для себя копию с какого-нибудь документа с замысловатым адресом. Развлечений, услады приятельства для него не существует, «написавшись всласть, он ложился спать», с улыбкою предвкушая завтрашнее переписывание.
———
Прослушайте оригинал «Шинели» в дороге или на диване. Читает Сергей Юрский. Слушается за 1 ч. 48 мин. Отрывок:
0:00
/ 1:18
Купить и слушать полностью…
http://www.litres.ru/176787/?lfrom=2267795 ———
Однако таковую размеренность жизни нарушает непредвиденное происшествие. Однажды утром, после многократных внушений, сделанных петербургским морозом, Акакий Акакиевич, изучив свою шинель (настолько утратившую вид, что в департаменте давно именовали ее капотом), замечает, что на плечах и спине она совершенно сквозит. Он решает нести ее к портному Петровичу, чьи повадки и биография вкратце, но не без детальности изложена. Петрович осматривает капот и заявляет, что поправить ничего нельзя, а придётся делать новую шинель. Потрясённый названною Петровичем ценой, Акакий Акакиевич решает, что выбрал неудачное время, и приходит, когда, по расчётам, Петрович похмелен, а потому и более сговорчив. Но Петрович стоит на своём. Увидев, что без новой шинели не обойтись, Акакий Акакиевич приискивает, как достать те восемьдесят рублей, за которые, по его мнению, Петрович возьмётся за дело. Он решается уменьшить «обыкновенные издержки»: не пить чаю по вечерам, не зажигать свечи, ступать на цыпочках, дабы не истереть преждевременно подмёток, реже отдавать прачке белье, а чтобы не занашивалось, дома оставаться в одном халате.
Жизнь его меняется совершенно: мечта о шинели сопутствует ему, как приятная подруга жизни. Каждый месяц он наведывается к Петровичу поговорить о шинели. Ожидаемое награждение к празднику, против ожидания, оказывается большим на двадцать рублей, и однажды Акакий Акакиевич с Петровичем отправляется в лавки. И сукно, и коленкор на подкладку, и кошка на воротник, и работа Петровича — все оказывается выше всяких похвал, и, ввиду начавшихся морозов, Акакий Акакиевич однажды отправляется в департамент в новой шинели. Событие сие не остаётся незамеченным, все хвалят шинель и требуют от Акакия Акакиевича по такому случаю задать вечер, и только вмешательство некоего чиновника (как нарочно именинника), позвавшего всех на чай, спасает смущённого Акакия Акакиевича.
После дня, бывшего для него точно большой торжественный праздник, Акакий Акакиевич возвращается домой, весело обедает и, посибаритствовав без дел, направляется к чиновнику в дальнюю часть города. Снова все хвалят его шинель, но вскоре обращаются к висту, ужину, шампанскому. Принуждённый к тому же Акакий Акакиевич чувствует необычное веселье, но, памятуя о позднем часе, потихоньку уходит домой. Поначалу возбуждённый, он даже устремляется за какой-то дамой («у которой всякая часть тела была исполнена необыкновенного движения»), но потянувшиеся вскоре пустынные улицы внушают ему невольный страх. Посреди огромной пустынной площади его останавливают какие-то люди с усами и снимают с него шинель.
Начинаются злоключения Акакия Акакиевича. Он не находит помощи у частного пристава. В присутствии, куда приходит он спустя день в старом капоте своём, его жалеют и думают даже сделать складчину, но, собрав сущую безделицу, дают совет отправиться к значительному лицу, кое может поспособствовать более успешному поиску шинели. Далее описываются приёмы и обычаи значительного лица, ставшего значительным лишь недавно, а потому озабоченным, как бы придать себе большей значительности: «Строгость, строгость и — строгость», — говаривал он обыкновенно. Желая поразить своего приятеля, с коим не виделся много лет, он жестоко распекает Акакия Акакиевича, который, по его мнению, обратился к нему не по форме. Не чуя ног, добирается тот до дома и сваливается с сильною горячкой. Несколько дней беспамятства и бреда — и Акакий Акакиевич умирает, о чем лишь на четвёртый после похорон день узнают в департаменте. Вскоре становится известно, что по ночам возле Калинкина моста показывается мертвец, сдирающий со всех, не разбирая чина и звания, шинели. Кто-то узнает в нем Акакия Акакиевича. Предпринимаемые полицией усилия для поимки мертвеца пропадают втуне.
В то время одно значительное лицо, коему не чуждо сострадание, узнав, что Башмачкин скоропостижно умер, остаётся страшно этим потрясён и, чтобы сколько-нибудь развлечься, отправляется на приятельскую вечеринку, откуда едет не домой, а к знакомой даме Каролине Ивановне, и, среди страшной непогоды, вдруг чувствует, что кто-то ухватил его за воротник. В ужасе он узнает Акакия Акакиевича, коий торжествующе стаскивает с него шинель. Бледный и перепуганный, значительное лицо возвращается домой и впредь уже не распекает со строгостью своих подчинённых. Появление же чиновника-мертвеца с тех пор совершенно прекращается, а встретившееся несколько позже коломенскому будочнику привидение было уже значительно выше ростом и носило преогромные усы.
В настоящее время у нас руководство самое демократичное.Шашлыки с песнями пожарить,ноу-проблем.Коньячку и фирменной водочки,тоже ноу-проблем.Привести подруг,лиш бы деньги были.Прапора ночью хер зайдут,а то в харю получат.За производством тоже контроль.Как ни как ,а в общак нужно отстегивать.Столовая тоже под контролем.Скоро администрации тут вообще делать нехер.Идет подготовка к смотру внешнего вида.Шагать будет администрация,а принимать смотрящий.Это настоящая гуманизация.
Прекратите обзывать меня Таней, пожалуйста (я так понимаю — К….ик). Я даже не знаком с ней. Я реально интересовался судьбой Калюжного В.В., так как знаю его хорошо и плохого о нём сказать ничего не могу. Знаю — очень интеллигентный человек, которого усиленно “мочила” обл.прокурорша яныка (забыл фамилию), знаю — выстоял достойно, хочется пожелать ему удачи и справедливой жесткости — ЗК в Днепре реально уже издеваются над сотрудниками, в Днепре никогда такого не было.
Тарас Григорович Шевченко народився 25 лютого (9 березня за н. ст.) 1814 р. в с. Моринці Звенигородського повіту Київської губернії.
Його батьки, що були кріпаками багатого поміщика В. В. Енгельгардта, незабаром переїхали до сусіднього села Кирилівки.
1822 р. батько віддав його “в науку” до кирилівського дяка. За два роки Тарас навчився читати й писати, і, можливо, засвоїв якісь знання з арифметики. Читав він дещо й крім Псалтиря. У поезії “А. О. Козачковському” Шевченко згадував, як він школярем списував у бур’янах у саморобний зошит вірші Сковороди та колядку “Три царіє со дари”.
Після смерті у 1823р. матері і 1825р. батька Тарас залишився сиротою. Деякий час був “школярем-попихачем” у дяка Богорського. Вже в шкільні роки малим Тарасом оволоділа непереборна пристрасть до малювання. Він мріяв “сделаться когда-нибудь хоть посредственным маляром” і вперто шукав у навколишніх селах учителя малювання. Та після кількох невдалих спроб повернувся до Кирилівки, де пас громадську череду і майже рік наймитував у священика Григорія Кошиця. Наприкінці 1828 або на початку 1829р. Тараса взято до поміщицького двору у Вільшані, яка дісталася в спадщину позашлюбному синові В. Енгельгардта, ад’ютантові віленського військового губернатора П. Енгельгардту.
Восени 1829 р. Шевченко супроводжує валку з майном молодого пана до Вільно. У списку дворових його записано здатним “на комнатного живописца”. Усе, що ми знаємо про дитину й підлітка Шевченка зі спогадів і його творів, малює нам характер незвичайний, натуру чутливу й вразливу на все добре й зле, мрійливу, самозаглиблену і водночас непокірливу, вольову і цілеспрямовану, яка не задовольняється тяжко здобутим у боротьбі за існування шматком хліба, а прагне чогось вищого. Це справді художня натура. Ці риси “незвичайності” хлопчика помітив ще його батько. Помираючи, він казав родичам: “Синові Тарасу із мого хазяйства нічого не треба; він не буде абияким чоловіком: з його буде або щось дуже добре, або велике ледащо; для його моє наслідство або нічого не буде значить, або нічого не поможе”. У Вільно Шевченко виконує обов’язки козачка в панських покоях. А у вільний час потай від пана перемальовує лубочні картинки. Шевченка віддають вчитися малюванню. Найвірогідніше, що він короткий час учився у Яна-Батіста Лампі (1775 — 1837), який з кінця 1829р. до весни 1830р. перебував у Вільно, або в Яна Рустема (1762 — 1835), професора живопису Віленського університету. Після початку польського повстання 1830р. віленський військовий губернатор змушений був піти у відставку. Поїхав до Петербурга і його ад’ютант Енгельгардт. Десь наприкінці лютого 1831р. помандрував до столиці у валці з панським майном і Шевченко. 1832р. Енгельгардт законтрактовує Шевченка на чотири роки майстрові петербурзького малярного цеху В. Ширяєву. Разом з його учнями Шевченко бере участь у розписах Великого та інших петербурзьких театрів. Очевидно, 1835р. з Шевченком познайомився учень Академії мистецтв І. Сошенко. Він робить усе, щоб якось полегшити його долю: знайомить з Є. Гребінкою і конференц-секретарем Академії мистецтв В. Григоровичем, який дозволяє Шевченкові відвідувати рисувальні класи Товариства заохочування художників (1835). Згодом відбувається знайомство Шевченка з К. Брюлловим і В. Жуковським. Вражені гіркою долею талановитого юнака, вони 1838р. викупляють його з кріпацтва.
21 травня 1838 р. Шевченка зараховують стороннім учнем Академії мистецтв. Він навчається під керівництвом К. Брюллова, стає одним з його улюблених учнів, одержує срібні медалі (за картини “Хлопчик-жебрак, що дає хліб собаці” (1840), “Циганка-ворожка” (1841), “Катерина” (1842)). Остання написана за мотивами однойменної поеми Шевченка. Успішно працює він і в жанрі портрета (портрети М. Луніна, А. Лагоди, О. Коцебу та ін., автопортрети). Вірші Шевченко почав писати ще кріпаком, за його свідченням, у 1837р. З тих перших поетичних спроб відомі тільки вірші “Причинна” і “Нудно мені, тяжко — що маю робити” (належність останнього Шевченкові не можна вважати остаточно доведеною). Пробудженню поетичного таланту Шевченка сприяло, очевидно, знайомство його з творами українських поетів (Котляревського і романтиків). Кілька своїх поезій Шевченко у 1838р. віддав Гребінці для публікації в українському альманасі “Ластівка”. Але ще до виходу “Ластівки” (1841) 18 квітня 1840р. з’являється перша збірка Шевченка — “Кобзар”. Це була подія величезного значення не тільки в історії української літератури, а й в історії самосвідомості українського народу. Хоча “Кобзар” містив лише вісім творів (“Думи мої, думи мої”, “Перебендя”, “Катерина”, “Тополя”, “Думка”, “До Основ’яненка”, “Іван Підкова”, “Тарасова ніч”), вони засвідчили, що в українське письменство прийшов поет великого обдаровання. Враження, яке справили “Кобзар” і твори, надруковані в “Ластівці”, підсилилося, коли 1841 р. вийшла історична поема Шевченка “Гайдамаки” (написана у 1839 — 1841 рр.). Поема присвячена Коліївщині — антифеодальному повстанню 1768р. на Правобережній Україні проти польської шляхти. Вона пройнята пафосом визвольної боротьби, містить алюзії, що допомагали читачеві усвідомити її сучасний соціально-політичний підтекст. Не випадково в умовах революційної ситуації в Росії “Гайдамаки” опубліковано 1861р. в російському перекладі в журналі “Современник”. Критичні відгуки на “Кобзар” і “Гайдамаків” були, за окремими винятками, позитивними. Майже всі рецензенти визнали поетичний талант Шевченка, хоча деякі з консервативних журналів докоряли поетові, що він пише українською мовою (“Сын Отечества”, “Библиотека для чтения”). Особливо прихильною була рецензія на “Кобзар” у журналі “Отечественные записки”, критичним відділом якого керував В. Бєлінський. Навчаючись у Академії мистецтв і маючи твердий намір здобути професійну освіту художника, Шевченко, проте, дедалі більше усвідомлює своє поетичне покликання. 1841 р. він пише російською мовою віршовану історичну трагедію “Никита Гайдай”, з якої зберігся лише уривок. Згодом він переробив її у драму “Невеста” (зберігся фрагмент “Песня караульного у тюрьмы”). 1842р. пише драматизовану соціально-побутову поему російською мовою “Слепая”. Того ж року створює історичну поему “Гамалія” (вийшла окремою книжкою 1844р.). Кінцем лютого 1843р. датована історико-побутова драма “Назар Стодоля” (написана російською мовою, відома лише в українському перекладі). У 1844 — 1845 рр. її поставив аматорський гурток при Медико-хірургічній академії в Петербурзі.
1844 р. вийшло друге видання “Кобзаря”. Усі ці твори належать до раннього періоду творчості Шевченка, коли він усвідомлював себе як “мужицький поет” і поет-патріот. Новий період творчості Шевченка охоплює роки 1843 — 1847 (до арешту) і пов’язаний з двома його подорожами на Україну. За назвою збірки автографів “Три літа” (яка включає поезії 1843 — 1845 рр.) ці роки життя й творчості поета названо періодом “трьох літ”. До цього ж періоду фактично належать і твори, написані у 1846 — 1847 рр. (до арешту). Період “трьох літ” — роки формування художньої системи зрілого Шевченка. Його художню систему характеризує органічне поєднання реалістичного і романтичного начал, в якому домінуючою тенденцією стає прагнення об’єктивно відображати дійсність у всій складності її суперечностей. У ці й наступні роки поет пише і реалістичні твори (“Сова”, “Наймичка”, “І мертвим, і живим…”), і твори, в яких реалістичне начало по-різному поєднується з романтичним (“Сон”, “Єретик”), і твори суто романтичні (“Великий льох”, “Розрита могила”, історичні поезії періоду заслання). Таке співіснування романтизму й реалізму в творчості зрілого Шевченка є індивідуальною особливістю його творчого методу. Художній метод Шевченка — цілісний і водночас “відкритий”, тобто поет свідомо звертався до різних форм художнього узагальнення й різних виражальних засобів відповідно до тих завдань, які розв’язував.
Перша подорож Шевченка на Україну продовжувалася близько восьми місяців. Виїхавши з Петербурга у травні 1843р., поет відвідав десятки міст і сіл України (рідну Кирилівку, Київ, Полтавщину, Хортицю, Чигирин тощо). Спілкувався з селянами, познайомився з численними представниками української інтелігенції й освіченими поміщиками (зокрема, з М. Максимовичем, В. Білозерським, П. Кулішем, В. Забілою, О. Афанасьєвим-Чужбинським, братом засланого декабриста С. Волконського — М. Рєпніним, з колишнім членом “Союзу благоденства” О. Капністом, майбутнім петрашевцем Р. Штрандманом та ін.). На Україні Шевченко багато малював, виконав ескізи до альбому офортів “Живописна Україна”, який задумав як періодичне видання, присвячене історичному минулому й сучасному народному побуту України. Єдиний випуск цього альбому, що вважається першим твором критичного реалізму в українській графіці, вийшов 1844р. у Петербурзі. На Україні Шевченко написав два поетичних твори — російською мовою поему “Тризна” (1844р. опублікована в журналі “Маяк” під назвою “Бесталанный” і того ж року вийшла окремим виданням) і вірш “Розрита могила”. Та, повернувшись до Петербурга наприкінці лютого 1844р., він під враженням побаченого на Україні пише ряд творів (зокрема, поему “Сон”), які остаточно визначили подальший його шлях як поета. Весною 1845р. Шевченко після надання йому Радою Академії мистецтв звання некласного художника повертається на Україну. Знову багато подорожує (Полтавщина, Чернігівщина, Київщина, Волинь, Поділля), виконує доручення Київської археографічної комісії, записує народні пісні, малює архітектурні й історичні пам’ятки, портрети й краєвиди. З жовтня по грудень 1845р. поет переживає надзвичайне творче піднесення, пише один за одним твори “Єретик”, “Сліпий”, “Наймичка”, “Кавказ”, “І мертвим, і живим…”, “Холодний яр”, “Як умру, то поховайте” (“Заповіт”) та ін. Усі свої поезії 1843 — 1845 рр. (крім поеми “Тризна”) він переписує в альбом, якому дає назву “Три літа”. 1846р. створює балади “Лілея” і “Русалка”, а 1847р. (до арешту) — поему “Осика”. Тоді ж він задумує нове видання “Кобзаря”, куди мали увійти його твори 1843 — 1847 рр. легального змісту. До цього видання пише у березні 1847р. передмову, в якій викладає свою естетичну програму, закликає письменників до глибшого пізнання народу й різко критикує поверховий етнографізм і псевдонародність. Видання це не було здійснене через арешт поета. Весною 1846р. у Києві Шевченко знайомиться з М. Костомаровим, М. Гулаком, М. Савичем, О. Марковичем та іншими членами таємного Кирило-Мефодіївського товариства (засноване в грудні 1845 — січні 1846 рр.) і вступає в цю організацію. Його твори періоду “трьох літ” мали безперечний вплив на програмні документи товариства.
У березні 1847р. товариство було розгромлене. Почалися арешти. Шевченка заарештували 5 квітня 1847р., а 17-го привезли до Петербурга й на час слідства ув’язнили в казематі III відділу. Революційні твори з відібраного при арешті альбому “Три літа” стали головним доказом антидержавної діяльності Шевченка (його належність до Кирило-Мефодіївського товариства не була доведена). “За створення підбурливих і найвищою мірою зухвалих віршів” його призначено рядовим до Окремого Оренбурзького корпусу. На вироку Микола І дописав: “Під найсуворіший нагляд із забороною писати й малювати”. Були заборонені й Шевченкові книжки. 8 червня 1847р. Шевченка привезли до Оренбурга, звідти до Орської кріпості, де він мав відбувати солдатську службу. Почалися місяці принизливої муштри. В Оренбурзі поет познайомився зі своїми земляками Ф. Лазаревським і С. Левицьким, які стали його друзями й допомагали йому на засланні, в Орській кріпості — з польськими політичними засланцями І. Завадським, С. Крулікевичем, О. Фішером та ін. В Орську він порушив царську заборону писати. Свої нові твори він потай записував до саморобних “захалявних” зошитків.
Наприкінці 1849 — на початку 1850р. він переписав ці “невільницькі” поезії в саморобну книжечку, яка згодом дістала назву “Мала книжка”. В Орській кріпості поет написав 21 твір. У 1848р. на клопотання Шевченкових друзів його включили як художника до складу Аральської описової експедиції, очолюваної О. Бутаковим. З жовтня 1848р. до травня 1849 р. експедиція зимувала на острові Косарал. Під час зимівлі Шевченко багато малював і написав понад 70 поезій. З травня експедиція продовжувала дослідження Аральського моря, наприкінці вересня повернулася до Раїма, а звідти до Оренбурга. За проханням Бутакова Шевченка залишили в Оренбурзі опрацьовувати матеріали експедиції, де він написав 12 поезій. Там потоваришував з польськими засланцями (зокрема, з Бр. Залеським) та штабс-капітаном К. Герном, який попередив Шевченка про наступний обшук і допоміг зберегти “Малу книжку”. 23 квітня 1850р. Шевченка заарештували за порушення царської заборони писати й малювати. Після слідства в Орській кріпості його перевели до Новопетровського укріплення на півострові Мангишлак, куди він прибув у середині жовтня 1850р. Цей новий арешт мав фатальні наслідки для поетичної творчості Шевченка на засланні: з обережності він змушений був припинити писати вірші і відновив поетичну діяльність тільки незадовго до звільнення (друга редакція поеми “Москалева криниця”). Проте, в ті роки він малював, написав кілька повістей російською мовою і розпочав щоденник. У Новопетровському укріпленні Шевченко створив, зокрема, серію викривальних малюнків “Притча про блудного сина”, яка є одним із найвищих здобутків критичного реалізму в мистецтві середини XIX ст. Загалом же, всупереч царській забороні малювати (але з негласного дозволу безпосереднього начальства) на засланні він зробив сотні малюнків і начерків — переважно пейзажів, а також портретів і жанрових сцен. Сім років перебування в Новопетровському укріпленні — чи не найтяжчих у житті поета. Тільки співчуття таких гуманних людей, як комендант укріплення А. Маєвський та його наступник І. Усков, дещо полегшувало становище безправного солдата-засланця. Після смерті Миколи І (лютий 1855р.) друзі поета (Ф. Толстой та ін.) почали клопотатися про його звільнення. Та тільки 1 травня 1857р. було дано офіційний дозвіл звільнити Шевченка з військової служби зі встановленням за ним нагляду і забороною жити в столицях.
2 серпня 1857 р. Шевченко виїхав із Новопетровського укріплення, маючи намір поселитися в Петербурзі.
У роки заслання Шевченко, як і раніше, працює в різних поетичних жанрах. Він пише соціально-побутові поеми (“Княжна”, “Марина”, “Москалева криниця”, “Якби тобі довелося…”, “Петрусь” та ін.), історичні поеми й вірші (“Чернець”, “Іржавець”, “Заступила чорна хмара”, “У неділеньку у святую” та ін.), вірші й поеми сатиричного змісту (“П. С.”, “Царі”), хоч у ці роки свідомо стримує свій темперамент політичного сатирика. Та головний набуток його творчості 1847 — 1850 рр. — лірика. Лірика й особистого плану, і рольова, в якій чільне місце займають вірші в народнопісенному дусі. За ідейно-художніми якостями і значенням в літературному процесі лірика Шевченка цього періоду — етап не тільки в його творчому розвитку, а й в українській поезії взагалі. Реалістичним психологізмом, відтворенням “діалектики душі”, природністю поетичного вислову вона випереджала літературну добу й створювала грунт для дальшого піднесення української поезії наприкінці XIX ст. (І. Франко, Леся Українка). Значення “невільницької” поезії Шевченка в історії української літератури обумовлене також тим, що в роки 1847 — 1850, коли після розгрому Кирило-Мефодіївського товариства художнє слово на Східній Україні майже замовкло, він був чи не одноосібною активнодіючою силою українського літературного процесу. Слід проте врахувати, що Шевченкова поезія періоду заслання могла реально впливати на розвиток літератури вже після смерті автора, коли більшу частину тих творів було опубліковано в “Кобзарі” 1867р. Коли Шевченко виїхав з Новопетровського укріплення, прямуючи через Астрахань, Нижній Новгород і Москву до Петербурга, він (як і комендант Новопетровського укріплення Усков, який дав дозвіл на виїзд) ще не знав, що в’їзд до столиць йому заборонено. Про це поет дізнався в Нижньому Новгороді, де йому довелося затриматися на кілька місяців, поки віце-президент Академії мистецтв Ф. Толстой не виклопотав дозвіл на його проживання в Петербурзі. У Нижньому Новгороді Шевченко написав поеми “Неофіти”, “Юродивий” (незакінчена), ліричний триптих “Доля”, “Муза”, “Слава” та доопрацьовував свої “невільницькі” поезії, які переписував у “Більшу книжку”.
У кінці березня 1858 р. Шевченко приїхав до Петербурга. Літературно-мистецька громадськість столиці гаряче зустріла поета. В останні роки життя він бере діяльну участь у громадському житті, виступає на літературних вечорах, стає одним із фундаторів Літературного фонду, допомагає недільним школам на Україні (складає й видає для них “Букварь южнорусский”), зустрічається з М. Чернишевським, В. і М. Курочкіними, М. Михайловим, І. Тургенєвим, Я. Полонським, М. Щербиною, А. Майковим, М. Лєсковим та ін., з діячами польського визвольного руху — 3. Сераковським, Е. Желіговським, Я. Станевичем, Й. Огризком та ін. У ці ж роки спілкується з українськими літераторами Петербурга — Марком Вовчком, М. Костомаровим, П. Кулішем, Д. Каменецьким, В. Білозерським, Д. Мордовцевим та ін., бере участь у виданні альманаху “Хата” та підготовці до видання журналу “Основа”. Проте для Шевченка були неприйнятними буржуазно-ліберальні погляди Куліша і Костомарова (особливо на селянське питання). Справжня ідейна й особиста дружба встановилася між Шевченком і Марком Вовчком, якій він присвятив вірш “Марку Вовчку”. Влітку 1859р. Шевченко відвідав Україну. Зустрівся в Кирилівці з братами й сестрою. Мав намір оселитися на Україні. Шукав ділянку, щоб збудувати хату. Та 13 липня біля с. Прохорівка його заарештували. Звільнили через місяць і запропонували виїхати до Петербурга. У ці роки Шевченко багато працював як художник, майже цілком присвятивши себе мистецтву офорта, багато в чому збагативши його художньо-технічні засоби (1860р. Рада Академії мистецтв надала йому звання академіка гравірування). До активної поетичної творчості Шевченко повернувся не відразу: 1858р. у Петербурзі написав лише два вірші, 1859р. — 11 і велику поему “Марія”, а 1860р. — 32. Ще 1858р. почав клопотатися про дозвіл на друкування творів (після повернення з заслання окремі його поезії з’являються в російських журналах, переважно без підпису автора). Сподівався видати зібрання творів у двох томах, де другий том включив би твори, написані після арешту 1847р., однак домігся дозволу цензури лише на перевидання давніх своїх поезій. У січні 1860р. під назвою “Кобзар” вийшла збірка, яка складалася з 17 написаних до заслання поезій (з них тільки цикл “Давидові псалми” повністю опубліковано вперше). Того ж року вийшов “Кобзарь” Тараса Шевченка в переводе русских поэтов”. А 1859р. у Лейпцігу видано (без участі поета) збірку “Новые стихотворения Пушкина и Шевченки”, де вперше надруковано шість нелегальних поезій Шевченка, зокрема “Кавказ” і “Заповіт”. Видання “Кобзаря” 1860р. було сприйнято передовою громадськістю як визначна літературно-суспільна подія загальноросійського значення (рецензії М. Добролюбова, М. Михайлова, Д. Мордовцева та ін.). Заслання підірвало здоров’я Шевченка. На початку 1861р. він тяжко захворів і 10 березня помер. Незадовго до смерті написав останній вірш — “Чи не покинуть нам, небого”. У похороні поета брав участь чи не весь літературно-мистецький Петербург (зокрема, М. Некрасов, М. Михайлов, Ф. Достоєвський, М. Салтиков-Щедрін, М. Лесков, М. Костомаров, В. Білозерський, П. Куліш, Г. Честахівський). Похований був на Смоленському кладовищі. Через два місяці, виконуючи заповіт поета, друзі перевезли його прах на Україну і поховали на Чернечій (тепер Тарасова) горі біля Канева.
Смерть Шевченка в розквіті творчих сил була величезною втратою не тільки для української літератури, а для всього вітчизняного письменства і визвольного руху. Та його поезія жила, діяла, поширювалася в списках і російських та закордонних виданнях (празьке видання “Кобзаря” 1876р. включало більшість позацензурних творів поета). З 60-х рр. XIX ст. з’являються перші закордонні праці про його життя і творчість та переклади творів різними мовами світу. Шевченкова поезія і після смерті поета залишається могутнім чинником українського літературного процесу. Важко переоцінити також роль Шевченкової спадщини в розвитку не тільки естетичної, а й соціальної і національної свідомості українського народу. Творчість Шевченка стала новим етапом у розвитку естетичного мислення українського народу. Вона визначила на десятиліття вперед дальший поступ української літератури (не тільки поезії, а й прози і драматургії), прискорила український літературний процес. Шевченко, ім’я якого стоїть в одному ряду з іменами Пушкіна, Лєрмонтова, Байрона, Міцкевича, підніс українську літературу до рівня найрозвиненіших літератур світу.
Великий вплив мала творчість Шевченка на літератури слов’янських народів (болгарського, чеського, польського та ін.), що був виразно помітним уже в другій половині XIX ст. Шевченкова поезія стала етапом і в розвитку української літературної мови. Шевченко завершив процес її формування, розпочатий ще його попередниками (Котляревський, Квітка-Основ’яненко, поети-романтики та ін.), здійснивши її синтез з живою народною мовою і збагативши виражальні можливості українського художнього слова.