Куда исчезла тема форума?
Важное
27 апреля, 2025
18 ноября, 2024
28 августа, 2024
Человек не терпит насилия!
Меню
Куда исчезла тема форума?
Перепечатка материалов «ОРД» в полном или сокращенном виде только с письменного разрешения редакции.
© 2025 ОРД. Републикация авторских текстов без письменного согласия редакции запрещена. При использовании материалов активная гиперссылка обязательна ord-ua.com
Связь с редакцией — [email protected]
19 410 ответов
Если ты переходишь на оскорбления,значит показываешь свою слабость ,или на воре шапка горит,20 лет в системе,Лошадь 20 лет почту возила,а читать не научилась,хоть наверняка любая лошадь по порядочней тебя будет,потому что честно делает своё дело,А ты ещё скажи ,что 20 лет жил на одну зарплату !!! Погрязли во враньё и фарисействе!!!!
Вообще то я никому не желаю зла ,только хочу,чтобы прекратилось воровство и распиз дяйство в системе,в которой ,уже не работаю,но знаю много оставшихся в ней порядочных людей!!!Извините,если кого то зацепило!!!Мира Вам и благополучия,насколько это возможно!!!При этой власти! Американцы сидят у себя на континенте и потирают руки,наслаждаясь,тем как вы скубетесь!!! Им это только и нужно !!!Слава богу что я вовремя ушёл из системы и не участвую в этом маразме!!!
Сейчас дывлюсь засидання уряду,про закупки через систему,”Прозоро” и Не пойму,А шо трудно через систему провести нужных людей ,которые потом принесут ОТКАТ в Клювике!!!Фуфло полное и кто из поставщиков будет участвовать в мелких закупивлях при таком головняке???
Галинского арестовали или нет?
Скажите пожалуйста кто знает Когда поднимут зарплату?????
Зарплату поднимут после очередного витка инфляции (падения гривны)в цифрах будет больше ,а дэ факто станете ещё беднее!!!и со всех экранов будут орать о повышении ривня життя!!!
Тебя очень много. Сгинь нечесть.подлечи голову баран
Ушлая патриотка Надюша Савченко решила «выжать» из своего положения народной героини максимум преференций. Пока пронырливая мамаша хлопочет насчет денег, квартиры и земельных участков, «летчица» тянет в парламент на буксире свою сестренку Веру.
Это конечно никакой не непотизм, который так осуждали майдауны, возмущаясь сыном Януковича в Раде. Наоборот, Савченок должно быть много, а сеструха заявляет, что переполнена законодательными инициативами. Кстати, главная инициатива отпущенной наводчицы – это амнистия заключенных по ее спецзакону. Согласно ему на волю из тюрем были выпущены тысячи убийц, насильников и садистов, которым каждый день в СИЗО засчитывали за три. Многие из освобожденных по милости Нади-пули совершили повторные преступления, так сказать, «на бис».
Что придумает сеструха кавалера ордена Золотой звезды героя Украины и подумать страшно… Но Вера, подбадриваемая Юлией Тимошенко, настроена решительно.
Савченко-2 будет баллотироваться на довыборах в парламент по 85-му округу. Данный округ — это город Калуш в Ивано-Франковской области. Еще недавно мэром этой галичанской обители был нынешний министр топлива, миллиардер Игорь Насалик. Теперь он хочет провести по округу своего брата Сергея, сделав его депутатом. Так что конкуренция Вере Савченко предстоит серьезная: в Калуше намерен баллотироваться и экс-вице-спикер ВР, член партии «Свобода» Кошулинский. Сама же сестра Надюши, конечно же, идет на довыборы от «Батькивщины». Тимошенко просто необходимо «сделать» на это поле своих конкурентов и показать, на что способен бренд Савченко. На волне всеобщего ликования по поводу «возвращения нашей Надежды», вполне вероятно, что сестрица получит вожделенный мандат. После чего останется только пристроить во власть их проворную мамашу, которая к тому времени, выбьет из Тимошенко зарплату Нади за два года, а из Кличко – участок земли в центре Киева. Даже патриоты несколько разочарованы темпами, с которыми семейство Савченко рвется к корыту: ведь еще недавно их кумир Наденька заявляла, что ей ничего, кроме счастья Украины не надо.
Ушлая патриотка Надюша Савченко решила «выжать» из своего положения народной героини максимум преференций. Пока пронырливая мамаша хлопочет насчет денег, квартиры и земельных участков, «летчица» тянет в парламент на буксире свою сестренку Веру.
Это конечно никакой не непотизм, который так осуждали майдауны, возмущаясь сыном Януковича в Раде. Наоборот, Савченок должно быть много, а сеструха заявляет, что переполнена законодательными инициативами. Кстати, главная инициатива отпущенной наводчицы – это амнистия заключенных по ее спецзакону. Согласно ему на волю из тюрем были выпущены тысячи убийц, насильников и садистов, которым каждый день в СИЗО засчитывали за три. Многие из освобожденных по милости Нади-пули совершили повторные преступления, так сказать, «на бис».
Что придумает сеструха кавалера ордена Золотой звезды героя Украины и подумать страшно… Но Вера, подбадриваемая Юлией Тимошенко, настроена решительно.
Савченко-2 будет баллотироваться на довыборах в парламент по 85-му округу. Данный округ — это город Калуш в Ивано-Франковской области. Еще недавно мэром этой галичанской обители был нынешний министр топлива, миллиардер Игорь Насалик. Теперь он хочет провести по округу своего брата Сергея, сделав его депутатом. Так что конкуренция Вере Савченко предстоит серьезная: в Калуше намерен баллотироваться и экс-вице-спикер ВР, член партии «Свобода» Кошулинский. Сама же сестра Надюши, конечно же, идет на довыборы от «Батькивщины». Тимошенко просто необходимо «сделать» на это поле своих конкурентов и показать, на что способен бренд Савченко. На волне всеобщего ликования по поводу «возвращения нашей Надежды», вполне вероятно, что сестрица получит вожделенный мандат. После чего останется только пристроить во власть их проворную мамашу, которая к тому времени, выбьет из Тимошенко зарплату Нади за два года, а из Кличко – участок земли в центре Киева. Даже патриоты несколько разочарованы темпами, с которыми семейство Савченко рвется к корыту: ведь еще недавно их кумир Наденька заявляла, что ей ничего, кроме счастья Украины не надо.
Сегодня мой кент Борода — тупоголовая голова провела совет начальников в ИК-8, МВК — сбрили по 20 тонн с начальников, и поставили их в долг ещё по 5…!!! У нас крах — только дома построили и квартиры купили-реформа, куда нам? Продаем своё жильё по умеренным ценам!!! Дальше только Израиль…. не казните!!! Мутит всё Степаненко!!! Дайте и нам пожить у Вас!!!
18.05.2016 р. на засіданні Кабінету Міністрів України було схвалено на перший погляд непримітне рішення, яке в подальшому викликало широкий резонанс.
Йдеться про ліквідацію Державної пенітенціарної служби України.
Безумовно, це рішення матиме велике значення для національної системи кримінально юстиції в силу настання наслідків, які, мабуть, автори реформи, можливо, навіть не усвідомлювали. Мінюст набув статусу монопольного гравця у пенітенціарній сфері, поклавши на себе тягар як формування, так і реалізації державної політики у сфері виконання кримінальних покарань та пробації (до речі, «політика у сфері пробації» – це таке дивне, магічне й таємниче словосполучення, яке викликає більше всього питань в контексті проголошеної пенітенціарної реформи).
ПРО ПЕНІТЕНЦІАРНУ СЛУЖБУ
Беручи до уваги сам факт ухваленого рішення про ліквідацію ДПтС, а також ті гіпотез, які покладалися в основу такого рішення, можна впевнено сказати, що сама Державна пенітенціарна служба України несе велику долю відповідальності за свою ліквідацію.
Це можна пояснити наступним чином.
Упродовж тривалого часу перебування пенітенціарної служби в автономному статусі (навіть під «дахом» Мінюсту, який начебто мав обов’язок «формувати кримінально-виконавчу політику») склалася унікальна ситуація.
На фоні максимальної зовнішньої, формальної відкритості, міжнародних контактів та безлічі міжнародних проектів, які проливалися на пенітенціарну систему, остання залишалася (й продовжує залишатися) закритою й консервативною, а головне такою, що суттєво не змінила пріоритети своєї діяльності.
Пенітенціарна система функціонувала (та продовжує функціонувати) здебільшого заради самої системи, надаючи приклад вельми дивної суміші професійності та відданості своїй роботі, зовнішньої прозорості, формалізованого прокурорського тиску, субкультури, корупції, намагання забезпечувати права людини та сучасної примусової праці. Система природно хоче функціонувати за старими правилами, але ззовні виглядати привабливо, майже по-європейські, майже демілітаризовано та майже просоціально. Ключовим словом тут буде «майже».
Закритість системи не означає, що до неї немає зовнішнього доступу. Навпаки, пенітенціарні установи в Україні буквально потерпають від кількості відомчих перевірок, візитів прокурорів та міжнародних експертів тощо, в силу чого більшість українських в’язниць є over inspected. Засудженим дозволено користуватися Інтернетом та мобільним зв’язком. Система суттєво змінилася за рахунок значного розширення прав засуджених та ув’язнених. Народний депутат України Ю. Мирошниченко створив постійно діючу науково-експертну платформу для обговорення та розробки законопроектів з пенітенціарних питань.
Здається, ніколи українська в’язниця не була настільки наближеною до перших пенітенціарних ідеалів та міжнародних в’язничних стандартів, обсяг дотримання яких може дозволити собі держава на сучасному етапі, яка пережила революцію та наразі перебуває у стані війни.
Проте існує «але», яке надає підстави говорити про крайню контроверсійність вітчизняної пенітенціарної системи. Проблема полягає не в останню чергу в методах управління та стилі мислення багатьох в’язничних офіцерів. В’язничні офіцери нерідко забувають, що їх завдання – виконувати покарання, а не відправляти правосуддя, внаслідок чого втілення реабілітаційної парадигми нерідко зустрічається з прихованим опором. Прикладом такої конфронтації між зовнішніми формами та внутрішніми проявами може служити позиція пенітенціарної служби з приводу «закону Савченко», про який ми будемо говорити згодом.
З іншого боку, не існує підстав говорити про те, що після підпорядкування пенітенціарної служби безпосередньо Міністерству юстиції мислення бюрократів Мінюсту отримує набагато більшу реабілітаційну складову. Порівняння «поганого поліцейського» (в особі ДПтС) і «доброго поліцейського» (в особі Мінюсту), а також зовнішньо занадто задекларована реабілітаційна парадигма Мінюсту існують, гадаємо, за рахунок незнання чиновниками Мінюсту того, чим власне живе українська в’язниця. Мимоволі згадується загальновідома в’язнична симуляція доктора Філіпа Зімбардо, яка може частково пояснити причини такого контрасту: з одного боку суспільство насичується інформацією про начебто пунітивно орієнтованих офіцерів пенітенціарної служби (крайній негатив), з іншого – про начебто реабілітаційно спрямованих чиновників з Мінюсту (такий собі яскравий позитив).
Між тим реалії (у тому числі і з огляду на стан захисту прав людини) насправді невтішні. Що являє собою сучасна пенітенціарна система України можна дізнатися, лише проглянувши сайт національного пенітенціарного відомства. Саме такий експеримент, власне, ми й пропонуємо провести.
Незалежний спостерігач, потрапивши на сайт ДПтС, одразу ж відчуває себе під пресом інформації, яка має очевидно віддалене відношення до пенітенціарної діяльності та проблематики дотримання прав засуджених та ув’язнених.
Перше, що кидається в очі, крім, звичайно, гімну та символіки ДПтС, це вибіркова «тематичність» соціально-виховної роботи з так званим «спецконтингентом», яка характеризується очевидною традиційною радянською показовістю. Пройшов День народження Великого Кобзаря – і по всім установам йде хвиля виступів в колоніях, присвячених цьому дню. Відзначаємо річницю бою під Крутами – і по всіх установах ув’язнені в одному пориві демонструють патріотизм. Під цей же тренд можна записати директиву «Різдвяні Свята», директиву «Допомога АТО», директиву «День довкілля», директиву «Небесна Сотня», директиву «Леся Українка» та інші не менш показові масові дійства, що організуються під гаслами «соціально-психологічної роботи із засудженими».
Прошу зрозуміти правильно: наша держава перебуває у стані війни. Відтак усе, що пов’язано з патріотизмом та захистом Вітчизни – це заслуговує на глибоку повагу, низький уклін та щиру підтримку (так само як й приділення уваги культурі, мистецтву та освіті).
Проте давайте просто уявимо собі, що ув’язнені Louisiana State Penitentiary на День Незалежності США організовують за негласними директивами Федерального бюро в’язниць святковий концерт, а засуджені Folsom State Prison в єдиному пориві святкують перемогу над Мексикою у війні 1898 року з відповідними стінгазетами та концертом. Давайте уявимо собі, що засуджені, які утримуються у Attica Correctional Facility, на день народження Президента Лінкольна проводять відповідний святковий вечір.
Або ж засуджені з Aylesbury у такому ж форматі святкують день народження ЇЇ Величності, а в’язні з Pentonville ставлять святковий спектакль на честь перемоги під Ватерло. І все це широко представлено на сайті Her Majesty Prison Service.
Можливо все це має місце і в США, і в Сполученому Королівстві. Можливо…
Проте сайт ДПтС, на відміну від сайтів пенітенціарних служб західних країн, не говорить майже нічого про те, як, кому і на що поскаржитися засудженому з колонії та ув’язненому зі слідчого ізолятору. Сайт не містить інформації про те, на що саме можна скаржитися прокурору і в якій формі, а що – Омбудсману, на що – керівнику місцевої поліції, а на що – Міністру юстиції. Сайт не містить окремої доступної рубрики для родичів засуджених та потерпілих від злочинів.
Ми щонайменше сумніваємося, що фінансові декларації керівників ДПтС, слова гімну ДПтС, аудіофайл з бравурною піснею «Наша служба пенитенциарная», інформацію про найкращий кінологічний підрозділ пенітенціарної служби або про кращого майстра бойових мистецтв є об’єктом першочергової уваги засудженого, його родича або потерпілого. Так само як і стаханівське змагання щодо показників у знайденні наркотиків у колоніях та мобільних телефонів у слідчих ізоляторах на фоні того, що кожен другий сьогодні обізнаний, що мобільний телефон в СІЗО – це предмет необмеженої торгівлі у слідчих ізоляторах, а відтак – абсолютна норма.
Отже, потрапляючи на сайт ДПтС, надзвичайно важко знайти саме актуальну і потрібну інформацію, необхідну для потреб засудженого, так і для потреб персоналу пенітенціарних установ у конкретній ситуації, яка потребує негайного вирішення. Звичайно, що сайт – це лише сайт. Проте водночас сайт – це вітрина досягнень та яскравих показників, яка наочно доводить те, що система працює для себе й заради себе.
Говорячи узагальнено, можна зауважити, що, з одного боку, ліквідація ДПтС не була чимось, чого не можна було б виправдати для впливових гравців, які хотіли це зробити.
Проте питання полягає в іншому…
Питання полягає в тому, чи була проголошена Мінюстом реформа дійсно спрямована на кардинальне вирішення дійсних проблем системи, поліпшення прав ув’язнених, соціальну підтримку та захист персоналу, а відтак – зміну системоутворюючого елементу з карального на реабілітаційний.
Більше того, питання полягає в тому, чи були вірно ідентифіковані реальні проблеми та запропоновано шляхи їх вирішення.
Вважаємо, що ні.
Та поспішність та завуальованість реформаторських кроків надає підстави говорити про це вже сьогодні. Якщо лаконічно говорити про Міністерство юстиції в аспекті вкрай негативної оцінки роботи Державної пенітенціарної служби, то варто нагадати про один момент.
Враховуючи, що ДПтС лише реалізовувала кримінально-виконавчу політику, яка, в свою чергу формувалася Мінюстом, то невже виходить, що ліквідація ДПтС була наслідком того, що незграбна, закрита, консервативна пенітенціарна служба просто була нездатною втілити ту просоціальну, витончену, ювелірну, реабілітаційну політику, яка формувалася Мінюстом упродовж тривалого часу?
Напевне, на думку реформаторів, що так, беручи до уваги сам факт ліквідації ДПтС у спосіб, який було реалізовано.
ПРО РЕФОРМУ
Розмірковуючи про прискорене реформування пенітенціарної системи України та наслідки такого реформування, а головне – про вже реалізовані кроки, доцільно було нагадати реформаторам яскраву, але перевірену часом тезу Мішеля Фуко про те, що із самого початку народження сучасної (так званої «виправної») в’язниці і сама в’язниця, і її реформа, і невдача цієї реформи були заздалегідь задуманим сценарієм, який із самого початок передбачався ініціаторами такої реформи.
Хотілося б також нагадати реформаторам дуже просту істину, що «виправна» в’язниця, що з’явилася на початку XIX століття, майже одразу ж продемонструвала очевидну недосяжність тих високих і, мабуть, дійсно благородних цілей, які навіть сьогодні рухають романтиками та які доволі цинічно використовують прагматики.
Водночас і романтики, і прагматики не чули або не хочуть визнавати очевидність: не варто сьогодні розмірковувати про те, що було запроваджене понад двохсот років тому, як про щось нове. Тим більше не варто «приміряти» цей «виправний» «раритет» на сучасне електронне суспільство з характерними для нього соціальними відносинами.
Згадуючи ідеї Руше, Кіркхеймера, Фуко, Мелоссі, Паваріні, а особливо «Ніщо Не Спрацьовує» Роберта Мартінсона, мусимо наголосити: сьогодні ми живемо у зовсім інших соціально-економічних умовах, де традиційне «виправлення через ________» (потрібний «засіб виправлення» вписати за бажанням конкретного реформатора) – це день вчорашній. І саме на це потрібно було б звернути увагу реформаторам. Історія так званої «виправної» в’язниці, зміна модуляцій покарання та докорінна трансформація реабілітаційного ідеалу упродовж XIX – XX століть, повинна була б як ніколи стати об’єктом уваги реформаторів перед проголошенням реформи. Проте цього, на превеликий жаль, не сталося. І пенітенціарна реформа, проголошена Мінюстом на початку 2016 року, навіть в умовах вельми скромного висвітлення проблем та шляхів їх вирішення, викликала неоднозначну реакцію серед експертів та всередині самої ДПтС.
Іноді така неоднозначна реакція межувала з нерозумінням, адже як такого обговорення перспектив майбутньої реформи Мінюст так і не оголосив і не запропонував. Тому рішення Уряду про ліквідацію Державної пенітенціарної служби України було позбавленим чіткого пояснення щодо існуючих проблем, цілей, ресурсів та перспектив.
Пенітенціарна реформа відбулася на фоні і під час певного протистояння природно (!) консервативної Державної пенітенціарної служби за свій незалежний статус на фоні намагань Мінюсту взяти пенітенціарну систему (у тому числі питання приватизації) під свій контроль під гаслами її демілітаризації, більш результативного дотримання прав людини у в’язниці та більш ефективного (з економічної точки зору) управління системою.
Кожен з двох провідних гравців у цьому, умовно кажучи протистоянні (на цей момент вже програному пенітенціарною службою з погляду тактики), дуже обережно (а інколи й навіть не дуже) надавав (й продовжує надавати) аргументи на користь або збереження існуючої ситуації, або докорінної зміни моделі управління пенітенціарною системою з посиланням на певні «європейські стандарти», які, згідно з усталеною у нас традицією, представляються у міфологізованому світлі без доказів та чітких логічних аргументів.
Узагальнюючи доводи Мінюсту на цій реформаторській арені, можна дійти висновку, що проблематика значно спрощується.
Так, Мінюст зображує пенітенціарну систему у вкрай негативному світлі, наводячи гіпотези (проте, на жаль, не факти і не аргументи), водночас забуваючи, що саме Мінюст більш ніж тривалий час був відповідальний за формування та оцінку кримінально-виконавчої політики, а відтак мав усі можливості впливати на стан реалізації цієї політики.
Згідно з презентацією Мінюсту (лютий 2016 р.) щодо перспектив реформування пенітенціарної системи, «75 років не змінювалися стандарти функціонування установ виконання покарань». Чому саме 1941 рік був таким переломним в історії вітчизняної пенітенціарної системи – здогадатися надзвичайно важко. Так само як і про те, які ж саме «стандарти» існували до 1941 року. І чи могло існувати таке поняття взагалі. Автори презентації сором’язливо про це промовчали.
Теза про те, що структура пенітенціарної служби не змінювалася за роки незалежності є принаймні дискусійною (якщо не сказати більшого). Ініціатори реформи чомусь не згадали нову структуру ГУВП МВС України зразка 1992 року, створення Департаменту МВС з питань виконання покарань, створення окремого Департаменту з питань виконання покарань як центрального органу виконавчої влади, створення Державної пенітенціарної служби України. Ініціатори реформи забули про численні програми, стратегії та концепції реформування пенітенціарної системи, які вироблялися, до речі, за участю Мінюсту. Чомусь для обґрунтування реформи було використано негативні радикальні символи, і ця негативна радикальність аж ніяк не пасує реформуванню за чіткими й прозорими правилами.
Щодо проголошених пріоритетів реформи, то вони є надзвичайно яскравими, але водночас такими, що, знов-таки, не підкріплені соціологічними та кримінологічними дослідженнями. На жаль, як і раніше, двигуном реформ є міфи.
Так, посилання на те, що саме пілотні проекти, відкриті за допомогою канадського партнеру, які приводять до майже нульового рівні рецидивної злочинності, є вражаючим. Проте ця теза вимагала порівняння, адже невідомо який процент засуджених, які наразі перебувають на обліках національної служби пробації, вчиняли рецидивні злочини. В цілому авторам реформ не потрібно було йти шляхом міфологізації пробації.
Звуження в реформаторських проектах «демілітаризації» до скорочення працівників центрального апарату також викликає питання. Як виявилося згодом, повна ліквідація пенітенціарної служби була кроком, зробленим всупереч проголошеним пріоритетам, які були пов’язані із скороченням апарату ДПтС. Більше того, яким чином «демілітаризація» межує з фактом того, що, згідно з презентацією реформи, у складі Мінюсту буде функціонувати відділ оперативно-розшукової роботи?
Посилання на «ресоціалізацію», абстрактно сформульоване в презентації реформи надає підставити говорити про вельми специфічне уявлення реформаторів про сутність ресоціалізації та практику такої роботи. Більше того, складається враження, що вони абсолютно не приділили уваги трансформації цієї концепції у західній пенології, починаючи з початку ХХ століття.
Щодо «нових людей в системі», то автори реформи поклали в її основу «аксіому», що стати молодшим інспектором у в’язниці бажає кожен другий, але «закрита консервативна система» не допускає «молоді гарячі серця» до здійснення реформ, які вони так рвуться втілювати. Іншими словами, мимоволі згадується Ярослав Гашек з його «Хоробрим вояком Швейком», що «ті, хто складав у Відні цей наказ, уявляли собі прифронтову смугу такою, що рясніє морквою і цвітною капустою».
Декларативний характер презентації реформи, так само як і міфологізація пріоритетів реформи є очевидними. «Норми ЄС», «стандарти Ради Європи», «консервативність», «нові люди в системі», «демілітаризація» тощо – все це та інше, на жаль, викликають обґрунтовані побоювання щодо успіхів в її подальшій реалізації. Після ухвалення рішення про ліквідацію пенітенціарної служби, на жаль, такі побоювання посилилися, адже в своєму намаганні зробити «консервативну й непрозору систему» відкритою, Мінюст вдався до напівтаємних методів на фоні занурення до декларативності.
ПРО ПІДПОРЯДКУВАННЯ
Необхідно висловити декілька слів з приводу відомчого підпорядкування пенітенціарної системи. Свого часу ми опублікували декілька статей з цього приводу (Перспективи відомчого підпорядкування пенітенціарної системи України: деякі думки з приводу деяких законопроектів // Актуальні проблеми європейської інтеграції. Збірник наукових праць з питань європейської інтеграції та права. Випуск п’ятий. – Одеса, 2009; Проблеми та перспективи відомчого підпорядкування пенітенціарної системи України // Актуальні проблеми державного управління: Збірник наукових праць ОРІДУ. Вип. 3 (39). – Одеса, 2009).
За час, що минув. наші власні думки з цього питання не змінилися. Сутність проблеми полягає в наступному: Європейські пенітенціарні правила наголошують, щоб за пенітенціарні установи повинні відповідати органи державної влади, не підпорядковані військовому відомству, поліції або карного розшуку. Цей стандарт Україною було дотримано.
Більше того, в силу статусу монопольного розробника кримінально-виконавчої політики Мінюст упродовж тривалого часу мав усі необхідні для цього можливості здійснювати також й оцінку реалізації такої політики. Мінюст мав усі важелі впливу на стан справ в системі, але з невідомих причин їх не використовував.
На фоні того, що ДПтС була повністю у сфері відання Мінюсту, хто скаже, що Україна порушувала цей основоположний стандарт? Тому, гадаємо, покладання усієї відповідальності за системні проблеми в системі виключно на ДПтС є невиправданим. Щонайменше невиправданим.
ПРО В’ЯЗНИЧНУ ПРАЦЮ ТА ПРИВАТИЗАЦІЮ
Окрема увага має бути приділена і в’язничній праці, яка посідає провідне місце в презентації реформи. Так, автори презентації ставлять за мету значно підвищити мотивацію засуджених щодо в’язничної праці. Тут можна говорити багато, проте ми знову обмежимося Мішелем Фуко: «Якщо взагалі можна говорити про економічний результат тюремної праці, то він полягає в виробництві механізованих індивідів, які відповідають загальним нормам індустріального суспільства».
Щодо в’язничної праці як «засобу виправлення», то, на жаль, та величезна відстань «бездоказовості» – від Чубинського до Мартінсона – реформаторами не була взята до уваги: «Оплата тюремної праці – це юридична фікція, яка вважається ефективним методом виправлення» (Фуко).
На додаток можна лише порекомендувати реформаторам дізнатися про те, що говорили про сутність в’язничної праці Олександр Солженицин та Варлам Шаламов. Гадаємо, що вони як ніхто знали, що таке в’язнична праця. Дуже сподіваємося, що ці думки реформатори візьмуть до уваги, особливо на фоні того, які цифри вони продемонстрували в своїй презентації щодо рентабельності в’язничної індустрії.
ПРО «ЗАКОН САВЧЕНКО»
В презентації Мінюсту було зроблено наголос на «законі Савченко». І в цьому контексті доволі кумедною є ситуація, коли адвокати у мережі «Фейсбук» в усіх можливих юридичних групах постять тріумфальні судові рішення про перерахування своїм клієнтам строку покарання внаслідок застосування «закону Савченко». Іронія полягає в тому, що коли програна перша інстанція, і друга програна, і навіть третя, то проходити тріумфальним маршем під знаменами «закону Савченко» є нескромним, особливо враховуючи, якщо існує презумпція, що відповідні вироки були законними та справедливими.
З погляду кримінолога застосування «закону Савченко» також є більш ніж дискусійним, адже кримінолог не оцінює переваги цього закону лише тому, що «чийсь клієнт вийшов з в’язниці». Звісно, ми не поділяємо ті «страшні байки», які розповсюджувалися пенітенціарною службою про те, що країну накриє «хвилею злочинів, які будуть вчинені маніяками та вбивцями, яких свого часу звільнили за «законом Савченко». Якщо це дійсно так, то це показник якості реабілітаційного впливу на засуджених у вітчизняних в’язницях та рівня оцінки їх ризиків.
Проте, гадаємо, є вкрай необґрунтованим відкидати очевидний негативний вплив зазначеного Закону на криміногенну ситуацію в Україні через звільнення дезадаптованих осіб, які вчинили тяжкі злочини.
Проте, проблематика цього Закону повинна аналізуватися через призму питання: як можна було приймати такий важливий закон без будь-якого кримінологічного обґрунтування та покладати в його основу абстрактний, нічим не підтверджений коефіцієнт? Із самого початку було зрозуміло, що «день за два» було вкрай ненадійним коефіцієнтом для зарахування строку перебування в слідчому ізоляторі у строк покарання. І вже сьогодні з’являються голоси авторитетних експертів: закон було прийнято зарано та без належного обґрунтування.
Гадаємо, що цей закон потрібно змінювати як в аспекті встановлення іншого коефіцієнту, так і в частині надання йому індивідуального спрямування. Гадаємо, що після прийняття закону про пенітенціарного суддю «закон Савченко» буде переглянуто, якщо раніше не з’являться й інші обставини, які зумовлять внесення відповідних змін.
ПРО ПРОКУРОРСЬКИЙ НАГЛЯД
В контексті проголошеної реформи не можна не згадати ще один надзвичайно важливий аспект.
Йдеться про пенітенціарну складову прокурорського нагляду.
Нагадаємо, що цей атавізм в проекті змін до Конституції України обґрунтовано вирішено ліквідувати.
Сьогодні прокуратура все ще намагається переконати експертне середовище (причому переконати доволі незграбно), що ліквідація прокурорського нагляду призведе до хаосу: і засуджені, і персонал пенітенціарних установ стануть без суворого, але справедливого прокурора тим джерелом небезпеки, яка змусить ледве не половину населення країни тікати за кордон (нам доводилося чути й такі думки, висловлені сановними прокурорами на високоповажних заходах).
Можливо й так. Проте є одне «але». Проблема полягає в тому, що прокуратура за останні 20 років не зробила ані крок, щоб спробувати довести, що цей інститут потрібен ув’язненим й засудженим, суспільству та державі, або принаймні самій прокуратурі. Прокуратура занадто глибоко занурилася в політичні ігрища, щоб відстоювати таку порівняно (!) неважливу для неї функцію.
З іншого боку, ми дійсно не впевнені, що знайдеться принаймні хоч один працівник пенітенціарної служби, який би засвідчив на користь збереження прокурорського нагляду. Принаймні за результатами тривалого спілкування з багатьма офіцерами пенітенціарної служби усі вони вказують на крайній формалізм та збережену до цього часу систему показників в діяльності прокурорів щодо притягнення до відповідальності.
Звичайно, що це лише відображення позиції лише однієї сторони у системі «наглядач – піднаглядний», яке не може не піддаватися критиці. Проте для того, щоб зрозуміти наскільки ефективним був прокурорський нагляд за усі роки незалежності нашої держави, можна задатися питанням: а що взагалі ми знаємо про цю функцію нагляду, крім факту наявності сотень кандидатських та докторських дисертацій з цього питання та одиноких формальних повідомлень на сайті пенітенціарної служби про те, як час від часу прокурори здійснюють особистий прийом засуджених?
Гадаємо, що майже нічого. Принаймні на сайті Генеральної прокуратури України ви не знайдете хоча б мінімального звіту або узагальнення щодо результатів здійснення такого нагляду. Тим більше, що кожне третє звернення, яке надходить за належністю до центрального апарату ДПтС, пересилається з Генеральної прокуратури. Наскільки прокурори своєчасно та адекватно реагують на порушення прав людини у пенітенціарних установах залишається великою таємницею, що створює презумпцію неефективності прокуратури при реалізації цієї функції. Гадаємо, що не можна забезпечити прозорість пенітенціарної системи, якщо сам інструмент забезпечення такої прозорості функціонує за абсолютно незрозумілими правилами та невідомими наслідками такої діяльності.
ВИСНОВКИ
Підсумовуючи викладене вище, можна зазначити, що пенітенціарна реформа Мінюсту, започаткована у лютому та реалізована у травні 2016 року:
1) багато у чому базується на міфах, гіпотезах та вигаданих фактах;
2) проведена у непрозорий спосіб без належних консультацій з громадськістю та експертами;
3) використовує приховані негативні та стигматичні символи щодо інших суб’єктів заради обґрунтування міфології;
4) не містить достатнього обґрунтування щодо ефективності структури управління, яка має запроваджуватися після ліквідації ДПтС;
5) не враховує належним чином питання пенітенціарного інспектування (на фоні відсутності у майбутньому прокурорського нагляду).
Вы шо и правда думаете,что Путин дурак и просто так отправил Вам Надюху Савченко???Она “Яблоко раздора” и ещё задаст всем Обезбашенная!!!Будете просить ,чтобы он забрал её обратно !!!Но не возьмёт и насладится цирком,который она устроит!!!
Для очень много —научись грамоте,хотя уже наверное поздновато (купленный диплом даёт знать о себе) правильно надо писать “Нечисть” !!!А потом будешь умничать и гадить на Д.Ф.
Че вы гоните на Чабоняна. Пить вам воду из его рук да Богу на него молиться. Такой человек должен областью руководить, тогда будет порядок
Конечно нужно молится на Чебоняна.Все покупается и продается.Прейскурант на все,начиная с водки и заканчивая отпусками.А область и так куплена.
Після наради в ДПтСУ Петренко сказав, шо призначив перевірку всіх закупівель, які проводилися за останніх півроку. Всі закупівлі будуть переведені на систему ProZorro.
Павлік, за останні півроку закупівель практично не було, а якщо й були то оскаржуються у судах та АМКУ. Чому Ви не дали команду перевірити за останні 2 роки, тобто за весь час, головування Палагнюка.
Основні зловживання відбулися протягом 14-15 років і ви їх умисно не торкаєтесь та не перевіряєте. Вам вже влили у вуха що там проблеми і треба закрити на це очі.
Але це велика дурість, бо громадськість проінформована про зловживання при закупівлях за весь період і замилити очі не вийде.
Відносно Prozorro, то сьогодні комітет ВРУ передав до НАБУ матеріали про зловживання в МОУ вже при Prozorro.
Ти,напевно,закохався в Надію. Просто мариш нею. Так переживаєш. Це точно кохання. Тільки, напевно, ці почуття не взаємні. Вона сказала, що вийшла заміж за Україну і немає такого чоловіка, щоб став для неї важливішим за Батьківщину. Так що мої найщиріші співчуття. А що стосується Пу, то звісно, він в черговий раз всіх “переиграл”,коли випустив Савченко на волю. Як і тоді, коли обвалив курс рубля з 28 до 71 за долар. А що поробиш — ТАЛАНТИЩЕ! Ось ще міст д”о Криму достроїть — і можна канонізувати. Хоча ви й зараз ікони з його мордою малюєте. Ось тут я погоджуюсь з говорячим конем російської дипломатії доктором Гебельсо-Лавровим:”Дебіли, бля…!”
Д.ф.читаю и не устаю удивляться как ты веришь в то что пишешь.Ты наверное много куриш зеленой травки.Попустись.Нам в Киеве ваш ватный мозг не понять.Расхерячили все производства вывезли на метал в Рашу и думаете что бедете орать что кормите Путлера.Орите только не нам.Украину вы точно не кормили и кормить не будите.Как вам жить решать вам.Может со временем мозги отойдут а может такими и останутся.Родины у вас уже нет остались только заброшенные пустыри производства.Душу вашу господь отдал сатане Московскому за ваши грехи иудовские.Гореть вам в аду как Адольфу.
Киевлянину. Специально скопировал свой пост с ответом на державний. Киянину, якщо я людина вже похилого віку, то мене вже давно потрібно називати на “Ви”, до речі у мене онуків ще немає, а подруге -открийТе очі, та включить логіку. Я не казав про об’єднання БЮТ, Опоблоку та Ляшко. Вони кожий переслідують свої цілі, тобто поки рейтинг у них росте на тлі такої соціальної політики, домагаются зробити все для перевиборів. Зрозумів, пане?
Может ты еще и Тиманова помниТЕ из ОСИ или Набиулина? Тогда передайТе привет от пожиловго человека, особенно этому ….непечатное слово…. Тиманову, который любил известное шмапанское нахаляву.
Если Вы не тот “киевлянин” то тогда извините за пост и ошибки в нем т.к. готовлю сумку для поездки в Киев на один день, могу завести известный продукт из фирменного магазина в пятницу, а не ту подделку, которую продавали грузины в Горловке на рынке, дешевле чем в фирменном. А с тем пассажиром, с советским образованием, которое не куплено, не стоит вообще о чем-то говорить т.к. он даже не озвучил название советского вуза, где учились не за деньги и вообще далекий от этой проблематики. Кстати, у меня сохранился альбом из выпуска КВШ-Академия МВД Украины 1989-1992 гг., смотрю иногда. Будет время- схожу на пл.Брежнева, полюбуюсь на НАВСУ. З повагою. То, что я написал- без обмана.
Степаненко это дырявый чёрт которого давно пора посадить за его дела,наркота льётся рекой через него во все колонии,со смотрящими поддерживает связь,на свободе с ними водку жрёт ублюдок продажный,гавно каких мало.
в 51-й 30.05.2016г. у всех на глазах в 7-00 в столовой повесился зек за долги перед блатными.ЭТО УЖЕ ВТОРОЙ ЗА МЕСЯЦ.ПЕРВЫЙ БЫЛ В НАЧАЛЕ МАЯ ТЕПЕРЬ В КОНЦЕ МАЯ А ПОСЕРЕДИНЕ — ОТРЯДНИК ЛАЗАРЕВ С УБИЙСТВОМ ЧЕЛОВЕКА.ДОРУЛИЛИСЬ БЕНЯ С ГЕНОЙ. куда смотрел мастюха вся смена и дежурный.где был надзор.почему сейчас мастюха все вешает на психолога это главный вопрос в 51-й .коцюба в шоке.георгиенко вышел из отпуска и 51-я его встретила висельником.ура товарищи. ничего не изменилось в одесской управе.как был там гаишник георгиенко дилетант и дебил так им и остался.ничего не решает и ничего от него не зависит.двуличный и зависливый мент.в глаза говорит одно а за глаза делает другое и причем врет и глазом не моргнет…теперь у его подчиненных там теперь борьба на какую службу труп повесить.беня на красикова,красиков на оперов а опера на режим.пауки в банке.дорулились.позор. а ведь писал что есть недовыставление постов и похуизм на службу. но георгиенко уже год год радуеться что нет тагирки и все на него пытаеться списать и отрядника лазарева и два трупа-висельника за 2 месяца в 51-й
Подскажите что слышно по проверке в Запорожском централе? Мне нужна работа
У виправному центри трое осужденых скоилы втечу
Бунака посадить,Коняеву в соседнею камеру,вот и вся проверка.
Скоїли втечу, так Ізя-скоростенський їх уже почав шукати
Точно Бунака и Коняеву посадить а Кандул бабе Ларисе манде старой для профилактики гемероя дать член в жопу.А то где она ещё кашёлка старая получит такую профилактику))))))))
Ось і дочекались. Як стало відомо, сьогодні стосовно наших “героїв” Лейковського та Оміновського у єдиному реєстрі відкриті та зареєстровані кримінальні провадження. Будемо сподіватись, що не вдасться їм втекти. Прийдеться відповідати за скоєне. Найближчим часом повинні винести підозри.
Скажите !Люди !Ведь не даром!Работать стали мы задаром!!!!!!!И тысяча уже как ветер!!!!!!Купил пожрать и не заметил!!!!
Когда будет возбуждено дело против Бурака,который силой посылал спецназ и сотрудников на разгон майдана.Сведетели будут.