Майдан в Виннице, что дальше?
Важное
27 апреля, 2025
18 ноября, 2024
28 августа, 2024
Человек не терпит насилия!
Меню
Майдан в Виннице, что дальше?
Перепечатка материалов «ОРД» в полном или сокращенном виде только с письменного разрешения редакции.
© 2025 ОРД. Републикация авторских текстов без письменного согласия редакции запрещена. При использовании материалов активная гиперссылка обязательна ord-ua.com
Связь с редакцией — [email protected]
19 648 ответов
Украинские олигархи все агенты Путина. Они поддержали майдан. В результате чего Крым (главный приз в украинском вопросе) вернулся в состав России.
Ну как еще можно назвать украинских олигархов кроме как агенты Путина?
примечание. Нас еще ждет многосерийный спектакль под названием “реализация минских соглашений”. А ведь заставят, ой заставят выполнить.
Звизжунок! ты што без выходных строчеш?! Смотрю заступил на смену! А как же всероссийский праздник! день революции! день начала всероссийской гражданской войны?! Так вам для полноты ощущений! нехватает замочить в этот день соотечественника!
Известный
7 ноября 1917-ого это поворотный день в мировой истории.
Если ты проживешь еще лет 10 то, сам в этом убедишься.
Владимиру Путину удалось вернуть России имидж страны, которая является гарантом стабильности в мире, и это пришлось по душе простым европейцам, заявил политолог, научный сотрудник кафедры стратегических исследований римского Университета LUISS Джермано Доттори в интервью Sputnik International.
Анализируя роль России и ее лидера Владимира Путина на международной арене, по мнению ученого, следует прежде всего “вспомнить его выступление на Генеральной Ассамблее ООН, где он произнес одну из самых важных речей всех времен”. Доттори подчеркивает, что Путин “вновь подтвердил роль России в качестве гаранта стабильности” в мире, и это было очень близко воспринято Европой, так как европейцы очень обеспокоены хаосом, который видят на своих границах. “Идея того, что Россия может сыграть роль “стабилизатора”, подняла имидж страны, и операция РФ в Сирии стала первым шагом к созданию этого нового образа”, — заявил Доттори.
Вид на одну из башен Кремля, архивное фото
© РИА Новости. Владимир Астапкович | Купить иллюстрацию
Коэн: Запад теперь начал прислушиваться к “изолированной” России
Говоря об отношении к российскому президенту среди жителей Европы, политолог отметил, что, несмотря на попытки западных СМИ лишить российского лидера авторитета, он становится своеобразным ориентиром для обычных граждан и набирает популярность. Путин “пробуждает надежды и ожидания” на то, что европейский кризис, усугубляющийся неконтролируемой миграцией, разрешится, заявил политолог. “Однако среди элиты, особенно в Западной Европе, существует убеждение, что США имеют сверхвласть и слишком близкие отношения с Россией могут дорого стоить. Некоторые политики на условиях конфиденциальности заявляют, что русские правы, но опасаются сказать об этом публично”, — отметил Доттори.
Однако, по его словам, многие чиновники, ранее выступающие с резкой критикой в отношении России в связи с присоединением Крыма, после начала воздушной операции в Сирии начали смягчать свои заявления. “Роль и политика России на данном этапе более совместимы с нашими реальными интересами и политикой, чем то, что делают американцы”, — подчеркнул политолог.
РИА Новости http://ria.ru/world/20151107/1315915863.html#ixzz3qps78kZo
Звизжунок! День то поворотный! Но только подобные оркам! могут назвать своим праздником — день начала гражданской войны!
Известный
Французы празднуют день взятия Бастилии. Наверное они орки.
Звизжунок! ты шо сравниваеш день взятия Бастилии! и день начала всероссийской гражданской войны?! Во время которой было запущенно всероссийское разграбление! Неужто ты звизжунок считаеш их равноценными! по масштабам убийств и грабежей?! Ну тогда ты непросто орк! ты тролль!
Не национал свидомиты- а Украинская армия.Да, свидомая и патриотичная.Вот так пиши.Ну так и должно вроде быть. А московско-фашистские окупанты- это те кто вторглись в Лугандонию из севера и разебенили своих поддельничков в первую очередь, ведь народ то с Лугандонии, подконтрольной путигену таврическому сбежал.Ведь он то ухитряется разными способами русских убивать.Вот например даже в Египте крыса, и то ухитрился,ну кто бы мог подумать.Ну ладно Беслан, Дубровка или Курск, а тут даже в Египте достал и ухайдокал.Ну умеет, если не сам то через “друзей” на то он и путиген.Но россиянам нравится- и на здоровье,коль так.А трупы с лугандонии своих окупантиков вывез-или валяются по полях.А ну да, их там нету, ну нет, так и нет.Лучше бы вообще нигде не было.Дай Бог в Сирии тысяч так 20 накроется- может и московиты поумнеют, хотя история показывает-не, чем больше их дохнет, тем их больше “гордость ” распирает, так это же от трупного яда вас распирает Зулькин.Действительно- может сдохните со своим выродком и народы вокруг вас спокойно жить начнут, по своих традициях и законах.Вот пишу и думаю-почитаешь и стыдно станет тебе и подлости писать перестанешь.Хотя- урод московски не исправится, что ему не говори.
Сирийские правозащитники утверждают, что 7 ноября российская авиация нанесла новые удары в Сирии, жертвами которых стали, по меньшей мере, 23 человека, передало информационное агентство France Presse.
Syrian Observatory for Human Rights сообщает, что российская авиация бомбила удерживаемый мятежниками город Дума под Дамаском. Из Думы они часто обстреливают столицу ракетами и минометными снарядами.
По данным сирийских источников, все погибшие в результате российской бомбардировки были мирными жителями.
Помимо этого, стало известно, что террористическая организация “Исламское государство” освободило 37 христиан, удерживавшихся в заложниках с февраля.
в каком месте и что такое украинская армия ты дебилок.усраине до росии как до китая раком и это горькая правда.а за убийство детей донбасса укрофашисты еще ответят
путин подонок
Украинская армия это оплот народа. Явное преимущество армия показала в Иловайске, Зеленополье, Изварино и Дебальцево. Особо хочется вспомнить о высшем офицерском составе который вместо того что бы получать награды, взятки, сдавать своих подчинённых на органы избрал поле брани вместе со своими солдатиками. А давайте вспомним про президента Петьку! Это же КРИСТАЛЛ а не челл! Вечно трезвый и думающийо своём народе. А народ каков! Все Европейцы либеральные и толерантные.
Известный
А что во Франции было после взятия Бастилии?
Учи историю сынок.
Зулькам и прочей нечести
Против собственного народа армия не воюет.
Против собственного народа воюют только подонки, то есть карательные батальоны национал-свидомитов.
Тут гордиться нечем. Это национальный позор.
Звизжунок! это ты про карательную операцию в Чечне?! Это ты российских солдат национал-свидомитами назвал?!
Известный
Сходство действительно есть. Чеченскую войну развязал преступный ельцинский режим при наускивании олигархов и запада. Войну на Украине развязал режим победителей майдана при участии украинских олигархов и западных доброжелателей.
Все ооочень похоже.
Украинский, чеченский и русский народы
будут судить Путина, Патрушева, Кадырова
и остальных преступников, перспектива
суда не столь уж призрачна, если учесть
суд над сербским руководителем Милошевичем,
который по сравнению с Путиным невинная овечка.
Звиздунок! по твоейлогике! преступниками являютца российские солдаты выполняющие преступные приказы и вообще вся российская армия! Но твоя логика никого неипёт!
Уверен, судить надо Ельцина, Шушкевича и отца свидомого суверенитета Крафчука.
Ельцина судить посмертно остальных двух кадров при жизни.
Именно развал СССР принес народам неисчислимые страдания и череду гражданских войн.
Известный
Да российские и украинские солдаты соучастники преступления хоть и подневольные.
Но, главные преступники это Ельцин, Шушкевич и Крафчук.
Главный враг русских — не грузины,
не украинцы или латыши. Главный враг
это чекисты и их прихлебатели, особая
каста подлецов и мерзавцев, с помощью
лжи захватившая контроль над природными
богатствами огромной страны, и
терроризирующая народы России
и соседних государств. Очень жаль,
что демократы, когда были у власти,
не ликвидировали КГБ и не приняли
закон о люстрации
«Євромайдан не мав би перемогти»
Ярослав Грицак про парадокси «покоління без майбутнього»
Львівського історика Ярослава Грицака цікаво слухати хоча б тому, що він завжди шукає ширших пояснень. Це один із небагатьох істориків, який часто аналізує поточні події в країні з позиції того, що відбувається у світовому контексті.
У четвер, 10 вересня, в УКУ Ярослав Грицак презентував свою нову книжку «Куди рухається світ». Там він прочитав студентам лекцію про сучасні революції, покоління без майбутнього та користь історії для заспокоєння нервів.
ZAXID.NET публікує найцікавіші моменти із лекції історика.
Зараз нам дуже бракує часу. А чого не вистачало людям раніше? Їжі. Близько 90% людей у світі мали постійне відчуття голоду і всі пов’язані з ним хвороби. Найкраще всі ці зміни, що сталися до нашого часу, описує формула «все більше, все більше, все більше і все швидше, все швидше, все швидше».
Раніше покоління змінювалося раз на 25 років. Зараз – раз на два-три роки, як тільки виходить нове покоління «айфонів» чи чогось іншого. Розумієте, що це означає? Ми живемо в часи, для яких швидкість змін є такою величезною, що із нею неможливо впоратися.
«Ви ж не читаєте тексти довше, ніж 15 секунд. А на сайтах читаєте лише перші кілька абзаців»
Зигмунт Бауман, який написав книжку «Пливучі часи»,наводить цікавий приклад. Зараз в одному номері The New York Times є набагато більше інформації, ніж знали люди у XVIII столітті. Ми розуміємо, що не здатні володіти всією цією інформацією, єдине, що ми можемо, це переглянути щось фрагментарно — подивитися на стрічку у фейсбуці чи інші дурниці, щоб там про щось дізнатися. Якщо ви все це читаєте, то у вас фрагментується свідомість і пам’ять. Адже зараз ви ж не читаєте тексти довше, ніж 15 секунд. А якщо дивитеся на «Українську правду» чи якісь інші сайти, то читаєте лише перші кілька абзаців.
Це означає, що у нас зараз фрагментарний світ, і наша свідомість також є фрагментована. Тому постає питання, що з тим всім робити, як то все читати. Я не заздрю майбутнім історикам, не знаю, як вони будуть писати історію світу. Зараз у нас все просто — підеш в архів, почитаєш газети, бо більше нічого й нема. А як історик майбутнього буде читати всі наші емейли чи всі наші твіти?
Але попри це історія має свої переваги, тому що серед всього того різноманіття страхів, які є навколо нас, вона може виконувати роль певного компасу. Хоч і компас визначає лише приблизний напрямок. Тому заняття історією є дуже корисним. Ви не всі будете істориками, навіть більшість із тих, хто поступає на історичні факультети, не стає істориками. Але це не означає, що вам не потрібно читати історичні книжки.
Є дослідження, яке взялося з’ясувати, хто за фахом входить у 1% найбагатших американців. Не повірите, але на п’ятому місці стоять історики. Зараз дуже часто говорять про те, що якщо ви хочете бути добрим бізнесменом чи юристом, то дуже добре, якби під час свого навчання ви взяли курси з історії. Історія дає відчуття плавності, а у тій фрагментарності та швидкості варто відчувати щось більше. Якусь течію, що є довшою і глибшою. Щоб у якісь точці цієї течії ви могли побачити себе і зрозуміти куди вас несе. Тому, на мою думку, чим більше у нас є змін та стресів, тим важливішою стає історія. Це психологічна протиотрута, яка заспокоює. Історики зазвичай спокійні люди (але на мене не дивіться).
«Є такий «парадокс джмеля» який за усіма законами аеродинаміки не мав би літати, але літає. Так само і Україна»
Питання «куди рухається світ?» не має відповіді. Але моя точка зору полягає в тому, що якщо ти хочеш зрозуміти, що відбувається, то мусиш ставити такі питання. Мусиш ставити питання, які не мають відповіді.
Я вам дам пораду на 100 тис. доларів: якщо ви не розумієте, що з вами робиться, пробуйте розширити контекст. Якщо ви бачите проблему – пробуйте розширити контекст. Він може бути територіальним, географічним – подивіться хто ще має таку проблему. Шукайте і знайдете обов’язково, адже, напевне, хтось вже мав таку проблему.
А по-друге, пробуйте дивитися в історичний контекст. Якщо ви хочете розуміти щось складне в тому світі, то маєте продукувати особливий тип історії, який, на жаль, у нас в Україні дуже мало поширений, але зараз все більше утверджується. Це коли ви пробуєте розширити контекст максимально. Ви маєте готуватися до глобальної історії. Не порівнювати себе із Росією чи тогочасною Польщею, а ставити себе поруч із Кореєю чи, наприклад, Південно-Африканською республікою.
Читайте также: The Guardian: Украине необходимы радикальные реформы, а не запреты в стиле СССР
Якщо ми хочемо аналізувати ситуацію глобально, то нам також потрібно поставити добре питання. Перше питання є зрозумілим – це «що з нами робиться?», «куди світ рухається?». Якщо ми запитуємо «що з нами робиться», то для відповіді маємо наштовхнутися на певний парадокс. Ви, напевно, знаєте про парадокс джмеля, який за усіма законами аеродинаміки не мав би літати, але літає. Подібно, згідно усіх очікувань і прогнозів політологів, України не мало б існувати як стабільної держави, а вона існує…
Коли ви бачите щось таке, коли натикаєтеся на парадокс, то тоді починаєте ставити правильне питання. Отже, яким є наш парадокс? Ми зараз живемо в час війни і революції. А коли ми говоримо про революцію, то із якою точкою в історії маємо себе порівнювати? У цій частині світу, коли говорять про революцію, то зазвичай порівнюють її із революцією 1917 року – бо так нас вчили. Більш розумні історики порівнюють такі події із революцією 1789 року, тому що знають, що революція 1917 року була закроєна за тією ж моделлю.
Це так звані «великі революції», які є багатими на красиві події, мають вплив на великий простір, а не лише на Францію чи Росію. І переважно такі революції були кровопролитні. Вони починаються красиво, а закінчуються гільйотиною або НКВД.
«Наші революції починаються не тоді, коли стає гірше, а тоді, коли стає краще – бо вищі очікування»
Коли була Помаранчева революція, то Янукович казав: «Яка ж це революція?». Яка це революція, якщо все було мирно, якщо було піднесення економічної ситуації? Адже, згідно всіх теорій, революція починається тоді, коли стає гірше, а не тоді, коли стає краще. Ця революція не підходить під ознаки революцій 1917 року, 1789 року та інших, що закінчилися гільйотиною. По суті, Янукович виявив парадокс: те, що сталося у 2004 році не відповідає тому, що ми собі уявляли під революціями.
Я можу розповісти, коли перший раз почув прогноз, що в Україні буде Помаранчева революція. Я чітко пам’ятаю цю дату – це було 12 вересня 2001 року. То був день після теракту в Нью-Йорку. У нас мав лекцію Євген Головаха – один із найрозумніших соціологів в Україні (бо він не рахує — він думає). І тоді він казав, що в українському суспільстві сталося щось дуже важливе. Як заступник директора Інституту соціології НАНУ він від початку незалежності постійно займався моніторингом української суспільної думки. І під час лекції він розповідав, що тодішня ситуація дуже змінилася.
Головаха говорив, що якщо українців питати, як змінилася їх економічна ситуація порівняно із попереднім роком, то вони із року в рік кажуть, що стало гірше, гірше й гірше — українці люблять скаржитися. У той же час, коли їх питати, чи за останній рік вони купували машину, комп’ютер, чи їздили на море, то вони казатимуть «так», «так» і «так». І Головаха каже: це не означає, що люди в одному випадку говорять правду, а в іншому брешуть. Вони в обох випадках говорять правду. Оскільки поїздка на море, купівля квартири чи навіть машини уже не вважається багатством. Це вже вважається нормою.
Наша бідність є відносною – ми порівнюємо себе з тими, хто має щось більше. Із успішнішими сусідами, однокласниками. І це є ознакою суспільства, в якому ми живемо все швидше, швидше й швидше і хочемо більше, більше й більше. Якби тут був хтось із священиків, то сказав би, що це дуже погано – ми про Бога не дбаємо і все таке інше. А Головаха каже, що ні, з точки зору суспільства це добре. Це означає, що в нас з’явився клас людей, в яких задоволені базові потреби, і тепер у них з’являються завищені очікування. Вони не думають, як пережити з дня на день, з тижня на тиждень, з місяця на місяць, вони вже думають на рік, на два, на п’ять. З’являється горизонт тривалого планування, стратегічного, а не тактичного.
І тоді Головаха сказав одну дуже важливу річ. Як тільки ви бачите появу такої групи і вона є достатньо чисельною, а в країні на той час є авторитарний режим, то тому режиму зірве голову. Він каже: тому Україна йде до революції. Ми тоді послухали зі скепсисом, а виявилося, що він таки таки мав рацію.
Отож, маємо цей парадокс, який полягає в тому, що ми більше не можемо порівнювати сучасні революції з революціями 1917 чи 1789 року. Це новий тип революцій. Наші революції починаються не тоді, коли стає гірше, а тоді, коли стає краще. Бо підвищуються очікування. Коли в Україні ситуація погана – майже не чекайте на революції, бо люди зайняті виживанням. Навпаки, ситуація стає революційною, коли стає краще середньому класу. Це також означає, що революції у нас тепер пов’язані із середнім класом. Найбільш революційною частиною суспільства є люди, які мають машини, комп’ютери і все інше.
«Це старі революції були про інтереси. А тепер на місце інтересів вийшли цінності»
Зразком цього типу революцій є інша французька революція – 1968 року. Найбільшим символом якої є події в Парижі у Сорбонні. У студентів тоді були дуже гарні лозунги, як-от «заборонено забороняти», «під бруківкою пляж»… Але було щось дуже важливе і дивне: вони всі виступали під лівацькою ідеологією, а їхніми головними ідеологами були три «М» – Маркс, Маркузе і Мао Цзедун.
Але річ у тому, що ніхто з них не був пролетаріатом, вони всі належали до середнього класу — це був бунт дітей середнього, навіть вищого середнього класу, які чомусь вживали лівацьку ідеологію. Натомість ті, кого б ми назвали пролетаріатом, робітники в той час не солідаризувалися із ними, а стали на сторону головного суперника цих революціонерів – Шарля де Голля. Вони солідаризувалися із буржуазним президентом. Щось не так, не та революція, парадокс. Як це пояснити? Цей парадокс є одним із головних символів нашого часу.
Американський соціолог Рональд Інглгарт, який вирішив писати дисертацію про Париж і ті студентські заворушення, зрозумів, що щось не так. Адже середній клас бунтує під марксистськими лозунгами, натомість головна марксистька сила – пролетаріат – солідаризується не з революціонерами, а з державою. І тоді Інглгарт озвучив дуже важливу гіпотезу — насправді йдеться не про інтереси.
Це старі революції були про інтереси. А тепер сталось щось зовсім інше, на місце інтересів вийшли цінності. У цього покоління були задоволені базові потреби, вони мали щастя народитися після війни, вони росли у 50-60 роках, що були найкращими економічними роками в історії. І в них замість базових цінностей, пов’язаних із самовиживанням, з’явилися цінності самовираження. Вони мусили бунтувати проти будь-чого.
Тоді Інглгарт і сформулював гіпотезу: якщо ти хочеш розуміти сенс змін, то дивися в цінності. Пробуй зрозуміти, що мотивує тих людей. Ви знаєте, батьки завжди кажуть: «Ви зараз такі молоді, чекайте, от будете в моєму віці…» Це передбачає, що коли ви будете такі, як я, то змінитеся. Але Інглгарт каже – ні, не змінитеся, адже цінності формуються раз і назавжди. Ви можете фарбувати волосся, міняти телефони і щось інше робити, але цінності залишаються ті самі.
Якщо ви хочете знати, що буде з вашим поколінням, то спитайтеся, що з вами сталося, коли ви були підлітками. Що сталося з вами, з такими як ви, і що для вашого покоління є спільним об’єднуючим. Я майже впевнений, що більшість із вас читали «Гаррі Поттера». Не знаю, чи ви зауважили, але «Гаррі Поттер» це, може, єдина книжка, яку ви дочитали до кінця – ваше покоління до кінця книжок не читає.
Інглгарт каже, що зараз історія йде не через класи, не через інтереси, а через зміну поколінь. Тому що кожне покоління носить якісь певні цінності, а цінності це те, що мотивує людей. Вони можуть належати до різних шкіл, до різних країн, до різних класів, але мають спільну мотивацію. І ця мотивація допомагає зрозуміти, як вони будуть себе поводити в тих чи інших ситуаціях.
«Не хочу вам казати погану новину, але ви помрете тими, ким народилися»
Якщо ми хочемо знати, куди йде світ, то насправді маємо говорити про вас. Тому що це насправді розмова про ваше покоління. І теза, яку я захищаю є такою: не можна зрозуміти останній Майдан, якщо порівнювати його із попереднім. Статистика показує, що близько 40% людей, які брали участь в останньому Майдані, не брали участі у першому. І зрозуміло чому, адже багато з них тоді були ще дітьми.
Але навіть не це є важливим. Старий Майдан був вибухом протесту громадянського суспільства, для якого дуже важливими були лідери. На цьому ж Майдані до лідерів ставилися скептично. Спочатку не любили Януковича, потім Путіна, а потім не любили «трійцю». Не було ніякої поваги до лідерів. І це не тому, що вони гірші лідери, аніж Ющенко чи Тимошенко – вони були такі самі. Але змінилося щось дуже характерне. Власне, змінилося те, про що ми зараз і говоримо. Ваше покоління не сприймає ієрархію, воно є поколінням горизонтальних акцій, а не вертикальних.
Є певні об’єктивні речі, які вас об’єднують. По-перше, це соціальні речі. Хто з вас народився у селі? Меншість, четвертина. У нашому поколінні це була б більшість. Сталася важлива зміна: за останні десятки років більшість дітей в Україні стали міськими. Україна перестала бути сільською нацією, а стала міською.
Моя кар’єра – це кар’єра соціального ліфта. Я народився в селі і став професором УКУ. Кучма став президентом – він теж із села, Кравчук, Ющенко… Янукович перший не із села, але це йому не дуже допомагає. Порошенко вже точно не з села. Ми були поколінням соціальних ліфтів. Ми всі опинилися поза тим місцем народження і поза тим соціальним статусом, який у нас був. Це означає одну річ, пояснює чому ви нам не дуже вірите.
«Україна перестала бути сільською нацією, а стала міською»
Ті покоління, які мали соціальні ліфти, були більш схильні до утопій. Тому що їхній спосіб думання повторює їх біографію – вони хочуть великого, вони мають схильність називати малі речі великими іменами, бути апатичними, патетичними, ми віримо в утопії, для нас «-ізми» дуже важливі – ми в усе це віримо.
Ваше покоління вже не є поколінням соціальних ліфтів. Для вас ліфти закінчилися, не вистачає. Не хочу вам казати погану новину, але ви помрете. І помрете ви тими, ким народилися. Ваша кар’єра швидше за все буде йти горизонтально – по соціальному статусу. Я не кажу, що ви не будете президентом чи кимось іншим, але ви будете в тій групі, в якій ви народилися. Це означає, що ви будете більш прагматично спрямовані і вас менше цікавитимуть ті речі, які цікавили нас, ті великі слова.
Друга річ – ви всі студенти. Скільки з ваших однокласників не пішли вчитися у вищі навчальні заклади? Те саме, що із селом і містом. За різними оцінками, зараз 70-80% випускників йдуть вчитися далі, не йдуть одиниці. Це означає, що Україна стала не тільки міською нацією, а й нацією із вищою освітою. Умови змінилися, тепер мотивація нова, недостатньо бути лише із середньою освітою. Вища освіта стає нормою. Я не кажу, що у нас освіта добра – боронь Боже, і не кажу, що університет дає якісь унікальні знання.
Євген Глібовицький, який керує компанією pro.mova, робив дослідження на замовлення Единбурзької бізнес-школи, яка хотіла з’ясувати, як приманювати студентів. І вони якось ради жарту навпроти червоного корпусу Київського національного університету ім. Т.Шевченка виставили плакат, на якому кирилицею було передано погану англійську: «Нав вен ю хев е діплома, вот ар ю гоінг ту ду?» Ось це символ української освіти.
Діти йдуть до вищої школи, перш за все тому, що так кажуть їм батьки. По-друге, ви десь свідомо чи несвідомо розумієте, що оскільки так роблять усі, то і вам так треба робити. По-третє, ви цього усвідомлення не маєте, але по суті ви ховаєтеся від безробіття на п’ять, а часом і на десять років. І це не лише в Україні, так у цілому світі: університет стає бейбі-сітером: нянчить дітей, щоб вони не йшли на вулицю, бо там небезпечно. Зараз вища освіта виконує зовсім інші функції, а колись вона була доступною лишень для десятків і давала тобі перепустку, певний статус.
Насправді що вам дає диплом? Нічого. Це означає, що ви є поколінням без майбутнього. Точніше поколінням без нашого майбутнього. Є такий термін «прекаріат». Його десять років тому вперше вжив Гай Стендінг. Прекаріат – це новий клас, нова група людей, яка не має певного майбутнього. У нас це було дуже просто: ми закінчували університет в 25 років і ми приблизно знали, якими будуть наші наступні 40 років.
«За своїм станом ви є середній клас, а за становищем ви є ближчими до пролетаріату. Вам нічого не світить, бо вас надто багато»
У вас вже цього немає, у вас немає певності. Ви є непевний клас у непевні часи. Тому що більшість з вас уже має вищу освіту і ви конкуруєте між собою. Це не дає вам певних переваг. Окрім того – це вже довша історія – ми живемо в часи неолібералізму. Це такий дикий капіталізм, чиказька школа, це Саакашвілі. Безоглядний капіталізм, який побудований на тому, щоб робити швидкі і великі гроші, змінювати швидко країну, але не дбати про бідних, про малозабезпечених. Його лозунг – багатій або вмирай. А у нас він набрав найдикіших форм, тому що в нас був дикий комунізм. У нас ця чиказька школа російсько-українського зразка, а це означає, що у вас ще менше шансів.
Отож, формула дуже проста: за своїм станом ви є середній клас, а за становищем ви є ближчими до пролетаріату. Вам нічого не світить. Тому що вас надто багато. Це і є прекаріат – соціальний клас без великого майбутнього. Зараз говорять так: скажи мені в якому році ти народився, і я скажу, який бідний ти будеш. Не думайте, що ви виняткові, – це зараз глобально.
Я бачив статті, в яких цей термін висміювали, але поговоріть про прекаріат із поляками. Знаєте, що сталося в Польщі, так? Коморовський програв вибори, тому що молодь голосувала за рок-співака Кукіза. Вони голосувала проти Коморовського, тому хотіли голосувати за когось такого, хто виражає їхні погляди. Тому насправді кажуть, що Коморовський програв через прекаріат – він не помітив появи нового класу, він думав, що все залишається таким, як було.
«Євромайдан став єдиною революцією креативного класу, яка перемогла»
Євромайдан – це революція прекаріату. Я не кажу, що лише їх, але саме ця група надала Євромайдану інших якостей. У цьому сенсі Євромайдан був ближчим до руху Occupy чи протестів на площі Таксим в Стамбулі – там також бунтували молоді, заможні люди середнього класу. Так само, як і на площі Болотній у Москві, де бунтував креативний клас. Єдина відмінність Євромайдану від всіх інших революцій креативного класу, що це була єдина переможна революція. Тому що прекаріат не здатен перемагати, він здатен красиво бунтувати. Це красивий хепенінг, в якому дуже важливе красиве самовираження. На це приємно дивитися, але хепенінги не перемагають.
Ми маємо знову парадокс на парадоксі. Є революція, яка мала програти, а вона виграла. І як це пов’язано із вами? Вас називають поколінням великого пальця – ви є дигіталізоване (від «digital») покоління. Серед вас, може, ще є однокласники, які не поступили до вузу, але, думаю, немає жодного, хто не мав би вдома комп’ютера чи екаунту десь в твітері. Це означає, що ваше життя переважно триває в мережі. А воно там переважно є егалітарним, рівним. Там не можна бути вищим чи нижчим – там усі рівні. Тим більше, що дуже часто ця рівність забезпечутся анонімністю.
Ваше покоління не любить ходити голосувати і не йде в політичні партії. Ваше покоління відкидає старі способи ведення політики. І тому насправді дуже важливим є цей лозунг «вкрадіть паспорт у бабці». Адже вони ходять частіше голосувати, саме вони визначають результат виборів. Ваше ж покоління не ходить на вибори – ви ті так звані противсіхи. Ви не бачите, на кого можна проектувати свої інтереси, бажання, і хто є вашим символом.
Якщо говорити про це, то справді ми живемо зараз у дуже важливі часи. Часи, в які можемо сконсолідуватися через історію. Ви вже сформувалися як покоління, маєте певний набір цінностей – це цінності самовираження.
«Зараз в Україні ми маємо розрив поколінь – те саме, що було у Франції, Польщі та Німеччині у 60-х роках»
Ви вступаєте в той вік, коли переймаєте на себе — хочете цього чи не хочете — прийняття рішень. Починаючи із 40-50 років кожне покоління буде правити. Власне, зараз в Європі править покоління тих студентів 1968 року – це вони створили цей світ. Якщо ви хочете зрозуміти їхню логіку, подивіться, що з ними було в 1968 році.
Ви будете тими людьми, які замінять Порошенка і всіх інших, а це означає одну дуже просту річ. Якщо це станеться, то ми будемо мати зовсім іншу країну. Адже зараз в Україні ми маємо розрив поколінь – те саме, що було у Франції, Польщі та Німеччині у 60-х роках. Ваше покоління за своїми цінностями є ближчим до ваших ровесників європейців, ніж до нашого покоління. Ви глобальне покоління.
Ми дуже сильно боялися, що війна і економічна криза зроблять відкат у цінностях вашого покоління. Коли відбуваються такі речі, люди починають перейматися виживанням, а не вираженням. Якщо так стається, то зміни вже є неможливими. У травні 2015 року ми робили опитування, яке показало, що насправді відкату не сталося. Ви нікуди не зникли, а це означає, що країна буде іншою за двох умов.
Перша – якщо ви не виїдете звідси, а бажання й спокуси виїжджати будуть дуже сильними. Друга – якщо ви не дасте себе скорумпувати і стати «порошенками», «луценками», навіть не кажу «януковичами». Думаю, друга загроза є меншою, але перша залишається дуже реальною. Це означає, що потрібно будувати платформи та інституції, де ви можете лишатися, де ви можете себе реалізувати.
І ще важливе – вам треба давати ідеї, вам треба допомагати шукати ідеї. Ви чітко знаєте, чого ви не хочете, але не знаєте, чого хочете. Це наслідок нашого часу. Ми зараз проживаємо велику кризу – це криза втрати безпеки, криза екологічна, криза нерівності.
Але дивімося на цю кризу як на шанс, і передусім ви дивіться на цю кризу як на шанс, бо це – ваші великі часи.
Звиздунок! ты случайно неснимаеш ответственность с так называемой народной поддержки! которой у Путеля больше 80%?! Вот и я считаю што их вина хоть непрямая но есть! Как думаеш?!
Известный
У Путина поддержка в народе 89%.
В советские времена сказали бы Народ и партия едины.
Такой высокий рейтинг Путина означает только одно. Подавляющее большинство народа разделяет государственную политику Путина.
Психиатр Соловецкого/Свирского лагерей
о пытках детей и пытках детьми…
“Приведенная ко мне полная простая женщина лет 50 поразила меня своим взглядом: ее глаза были
полны ужаса, а лицо было каменное. Когда мы остались вдвоем, она вдруг говорит, медленно,
монотонно, как бы отсутствуя душой: “Я не сумасшедшая. Я была партийная. А теперь не хочу больше
быть в партии!”. И она рассказала о том, что ей пришлось пережить в последнее время.
Будучи надзирательницей женского изолятора, она подслушала беседу двух следователей, из которых
один похвалялся, что может заставить любого заключенного сказать и сделать все, что захочет. В
доказательство своего “всемогущества” он рассказал, как выиграл “пари”, заставив одну мать
переломить пальчик своему собственному годовалому ребенку.
Секрет был в том, что он ломал пальцы другому, 10-летнему ее ребенку, обещая прекратить эту
пытку, если мать сломает только один мизинчик годовалому крошке. Мать была привязана к крюку на
стене. Когда ее 10-летний сын закричал – “Ой, мамочка, не могу” — она не выдержала и сломала. А
потом с ума сошла. И ребенка своего маленького убила. Схватила за ножки и о каменную стену
головкой хватила… “Так вот я, как услышала это, — закончила своей рассказ надзирательница, — так
я себе кипяток на голову вылила… Ведь я тоже мать. И у меня дети. И тоже 10 лет и 1 годик”…
Не помню. Как я ушел с этой экспертизы… Я сам был в “реактивном состоянии”… Ведь и у
психиатра нервы не стальные!..”
…Из многочисленных рассказов Д. мне наиболее ярко запомнился один – о вдовом священнике (умершем в тюремной больнице), которого какой-то изувер-следователь заставлял отречься от Христа (!), мучая на его глазах детей – десяти- и тринадцатилетнего мальчиков. Священник не отрекся, а усиленно молился. И когда в самом начале пыток (им вывернули руки!) оба ребенка упали в обморок и их унесли – он решил, что они умерли, и благодарил Бога!
Выслушав этот рассказ в 1930 г., я подумал, что пытки детей и пытки детьми – единичный случай, исключение… Но впоследствии я убедился, что подобные пытки в СССР существуют. В 1931 г. мне пришлось сидеть в одной камере с профессором-экономистом В., к которому применяли “пытку детьми”…
В качестве юридической базы обвинения Общество бывших узников российских концентрационных (фильтрационных) лагерей в Чеченской республике Ичкерия под председательством известного чеченского правозащитника Вахи Банжаева предоставило 125 тысяч личных дел жителей Чечни, пропавших без вести и бывших узниками незаконных фильтрационных лагерей МВД и МО РФ. .
zu-lus$$$
Пытка детьми известна со времен сотворения мир. Подобного рода пытки применяются в цивилизованных странах до сих пор. Например, когда ребенка-заложника отдают родителям по частям. Сначала ушко, потом пальчик, потом глазик и т. д.
..Он захрипел, стал задыхаться. Губы посинели, руки со скрюченными пальцами дернулись несколько раз, словно подгребая побольше воздуха… В последнем предсмертном напряжении человек выгнулся дугой на больничной кушетке, потом тело обмякло, глаза закатились… Все было кончено.
— Нет, не годится! — медик в белом халате внимательно осмотрел только что умершего. — Слишком очевидны клинические проявления: ну разве так выглядят скончавшиеся от сердечного приступа?! Даже фельдшер, не то что врач, глядя на нашего покойничка, скажет, что здесь не обошлось без посторонней помощи… Придется менять дозировку препарата — готовьте следующего пациента…
— Первую токсикологическую лабораторию большевики создали еще в 1921 году. Ее работу тогда контролировал лично товарищ Ленин, — рассказывает Сухомлинов. — На протяжении нескольких лет врачи из Наркомата обороны проводили эксперименты с боевыми отравляющими веществами (БОВ). Но где найти “подопытных кроликов”? И тогда в советской печати была развернута настоящая рекламная кампания, пропагандирующая последнее “научное достижение советской медицины”: якобы небольшие дозы БОВ помогают в лечении некоторых болезней!
“Подобно тому, как ядовитый мышьяк, будучи принят в малых дозах, оказывает целебное действие, так и боевые отравляющие вещества могут оказывать ценные медицинские услуги при надлежащей дозировке. Так, отмечено, что иприт, “король газов”, оказывает благоприятное действие на лечение туберкулеза… Люизит — “роса смерти” — уже применяется при лечении полупараличей с хорошими результатами…” (“Красная газета”, 14 декабря 1927 г.)..
..Он захрипел, стал задыхаться. Губы посинели, руки со скрюченными пальцами дернулись несколько раз, словно подгребая побольше воздуха… В последнем предсмертном напряжении человек выгнулся дугой на больничной кушетке, потом тело обмякло, глаза закатились… Все было кончено.
— Нет, не годится! — медик в белом халате внимательно осмотрел только что умершего. — Слишком очевидны клинические проявления: ну разве так выглядят скончавшиеся от сердечного приступа?! Даже фельдшер, не то что врач, глядя на нашего покойничка, скажет, что здесь не обошлось без посторонней помощи… Придется менять дозировку препарата — готовьте следующего пациента…
— Первую токсикологическую лабораторию большевики создали еще в 1921 году. Ее работу тогда контролировал лично товарищ Ленин, — рассказывает Сухомлинов. — На протяжении нескольких лет врачи из Наркомата обороны проводили эксперименты с боевыми отравляющими веществами (БОВ). Но где найти “подопытных кроликов”? И тогда в советской печати была развернута настоящая рекламная кампания, пропагандирующая последнее “научное достижение советской медицины”: якобы небольшие дозы БОВ помогают в лечении некоторых болезней!
“Подобно тому, как ядовитый мышьяк, будучи принят в малых дозах, оказывает целебное действие, так и боевые отравляющие вещества могут оказывать ценные медицинские услуги при надлежащей дозировке. Так, отмечено, что иприт, “король газов”, оказывает благоприятное действие на лечение туберкулеза… Люизит — “роса смерти” — уже применяется при лечении полупараличей с хорошими результатами…” (“Красная газета”, 14 декабря 1927 г.)